Авіація військова

Визначення і загальна характеристика

АВІА́ЦІЯ ВІЙСЬКО́ВА — сукупність частин та зʼ­єд­нань, що мають на озброєн­ні літальні апарати, а також закладів і штабів, що ві­дають їхнім за­стосува­н­ням. Перший в історії пілотований усталений політ аероплана від­бувся 17 грудня 1903 в амер. містечку Кітті-Хок у Пн. Кароліні. Вина­йшли, збудували і ви­пробували повітр. машину брати В. і О. Райти. На­прикінці 1906 під­нявся у повітря перший європ. аероплан кон­струкції А. Сантос-Дюмона, і центр роз­витку авіації по­ступово пере­містився до Франції. На території України перший літак, що здійснив керований політ, збудував проф. Київ. політех. ін­ституту князь О. Кудашев. Він під­няв його у повітря 5 червня 1910. Це був перший політ літака, збудованого у Рос. імперії. Авіація від­разу ж опинилася в полі зору військових. 1910 у франц. армії вже були створ. перші авіац. частини. Не­вдовзі аналог. під­роз­діли зʼявились і в ін. європ. країнах. 1911 італійці першими в світі за­стосували літак під час бо­йових дій. Від жовтня вони використовували авіацію у війні проти турків у Пн. Африці, за­стосовуючи її для роз­відки та бомбардува­н­ня. Льотно-тактичні дані літаків були: потужність двигунів 60– 80 к. с., у окремих літаків доходила до 120 к. с., швидкість рідко пере­вищувала 100 км/год, стеля (висота під­йому) — 2500 — 3060 м, тривалість польоту — 2–3 год; екіпаж складався з льотчика і спо­стерігача. Літаки не мали озброє­н­ня. Напр., нім. роз­відник «Таубе» (Taube) був оснащений фото­апаратом і міг пі­ді­ймати декілька бомб, які авіатори скидали руками через борт кабіни. Одним з найві­доміших військових льотчиків того часу був П. Нестеров, найвидатніші досягне­н­ня якого повʼязані з Україною. 27 серпня 1913 на Сирецькому аеро­дромі у Києві на літаку «Ньюпор IV» (Nieuport IV) він першим у світі виконав «мертву петлю» (загинув 1914 на Львівщині під Жовквою, вперше у світі за­стосувавши повітр. таран). Військовим був і перший укр. пілот, капітан корпусу корабел. інженерів Л. Мацієвич, який походив зі старовин­ного козац. роду. 9 серпня 1910, закінчивши авіац. школу Фармана під Парижем, отримав диплом пілота-авіатора аероклуба Франції. Мацієвичу належить один із перших у світі проектів авіаносія. Потужним стимулом для роз­витку А. в. стала 1-а світова війна. Якщо на початку бо­йових дій аероплани використовували тільки для роз­відки і коригува­н­ня артилер. вогню, то не­вдовзі сфера їхнього за­стосува­н­ня значно поширилась. На аеропланах почали встановлювати спеціально створене бомбардувальне і стрілецьке озброє­н­ня, зокрема за­стосовували кулемети калібру 7,5– 7,9 мм. Світ. пріоритет у створен­ні важкого бомбардувальника належить видат. авіакон­структору І. Сікорському, який народився у Києві, 1912–17 жив і працював у С.-Петербурзі, потім емігрував до США, де заснував всесвітньові­дому авіаційну фірму. Чотири­двигун. літак його кон­струкції «Ілля Муромець» було взято на озброє­н­ня рос. армії (за­стосовували для дальньої роз­відки і бомбардувань). Існувало декілька модифікацій цього літака, найкращі з яких мали корисне навантаже­н­ня понад 1 т (разом з екіпажем).

Під час 1-ї світової війни А. в. фактично склалася як окремий вид ЗС — Військово-повітряні сили (ВПС), до яких уві­йшли осн. роди бо­йової авіації: винищувальна, бомбардувальна та роз­відувальна. Серед військ. льотчиків зʼявилась особлива група повітр. бійців, яких почали називати асами. В більшості країн такого почес. зва­н­ня надавали пілоту, що збив більше 5 ворожих літаків. До них належить і киянин Є. Крутень, який мав на своєму рахунку бл. 20 повітр. пере­мог. У Рос. армії він став засн. теорії тактики винищув. авіації.

Під час війни зроблено значний крок у тех. роз­витку літаків. Якщо на поч. війни макс. швидкість ледве сягала 150 км/год, то через чотири роки вона майже досягнула 250 км/год, стеля — до 7000 м, дальність польоту пере­вищила 1000 км, а найбільші бомбардувальники того часу були спроможні до­ставити до цілі майже 2 т бомб. Серед най­вдаліших літаків своїх класів можна на­звати винищувачі: «Спад XIII» (Spad XIII, Франція), «Сопвіч ‘‘Кемелʼʼ» (Sopwith Camel, Велика Британія), «Фок­кер» Dr.1 (Fokker Dr.1, Німеч­чина); роз­відники-легкі бомбардувальники «Бреґе-14» (Breguet 14, Франція), «Де Гевіл­ленд» D.H.4 (De Havilland D.H.4) та «Де Гевіл­ленд» D.H.9 (De Havilland D.H.9, Велика Британія), «Румплер» С-VII (Rumpler C-VII, Німеч­чина), важкі бомбардувальники: «Гендлі Пейдж-400» (Hendley Page-400, Велика Британія), «Штаакен» R.XIV (Staaken R. XIV, Німеч­чина). Почали за­стосовувати літаки і для війни на морі — зʼявився клас «літаючих човнів». Серед кращих у світі апаратів такого типу були й ті, що їх створив випускник Київського політех. ін­ституту Д. Григорович — «літаючі човни» М-5 та М-9, які широко використовувались у рос. ВМФ. Більшість воюючих країн забезпечувала потреби своїх повітр. флотів за рахунок продукції нац. промисловості. Росія в цьому плані значною мірою залежала від союзників, адже осн. частина її літаків була сконстру­йована у Франції або Англії. На озброєн­ні знаходилось лише декілька типів аеропланів українського походже­н­ня, і серед них роз­відники «Анаде» та «Анасаль», що їх випускали в Одесі на авіац. заводі місцевого банкіра А. Анатри. За обсягом виробництва це під­приємство посідало третє місце в імперії. Над­звичайно важливе значе­н­ня мав моторобуд. завод «Дека» в Олександрівську (нині Запоріж­жя), на якому випускали авіац. двигуни. Напередодні жовтн. подій 1917 на тій тер. України, що входила до складу Рос. імперії, знаходились авіаційні частини Пд.-Зх. та Румунських фронтів (7 авіаційних дивізіонів у складі 40 авіазагонів і до 250 літаків), ескадра повітр. кораблів «Ілля Муромець» (16 важких бомбардувальників) та морська авіація Чорномор. флоту (понад 60 літаків). З іншого боку фронту, у регіонах, що входили до складу Австро-Угор. імперії, роз­ташовувались авіац. загони австр. та нім. армій. Під час створе­н­ня ЗС УНР від­повід­на увага була приділена і А. в. Уже в грудні 1917 при­значено першого головнокомандуючого українських ВПС, «Голову Повітрової Фльоти» В. Баранова. Під час пере­формува­н­ня авіац. частин рос. армії на поч. 1918 створ. 1-й Укр. винищув. та 1-й Укр. армій. авіазагони. З льотчиків Пд.-Зх. та Румун. фронтів залишитися в Україні виявили бажа­н­ня 128 осіб. Тех. оснаще­н­ня складалось в основному з винищувачів «Ньюпор XVII» (Nieuport XVII), «Ньюпор XXI» (Nieuport XXI), «Ньюпор XXIII» (Nieuport XXIII); роз­відників «Сопвіч 11/2» (Sopwith 11/2 Strutter), «Вуазен» (Voisin), «Фарман ХХХ» (Farman XXX), які можна було використовувати і як легкі бомбардувальники, «літаючі човни» М-5 та М-9. У березні–квітні 1918 започатковано першу в Україні лінію авіапошти, яка звʼязала Київ з Одесою та Полтавою. В цей же період почала функціонувати і перша в світі між­нар. регулярна пошт. лінія Київ–Ві­день, яку обслуговували австр. авіатори (про­існувала до груд. 1918). Після приходу до влади геть­мана П. Скоропадського створе­н­ня української А. в. продовжувалося. До її складу уві­йшло 8 корпусних авіац. дивізіонів, що включали понад 30 авіац. загонів. Очолив геть­ман. повітр. флот полковник В. Павленко, якого швидко змінив полковник Г. Горшков, а від серпня цю посаду обійняв полковник Вегенер. Улітку 1918 армія Укр. Держави мала на озброєн­ні бл. 190 легких апаратів та 4 важких бомбардувальники, з них тільки 55–60 % апаратів були в робочому стані. До літаків, тех. стан яких не до­зволяв під­нятися у повітря, належали і 4 літаки «Ілля Муромець». У бо­йових діях геть­ман. авіацію не використовували, практ. за­стосува­н­ня літаки зна­йшли в курʼєрсько-пошт. польотах, зокрема за маршрутом Київ–Новочеркаськ для уряд. звʼязку з Військом Донським. Від листопада 1918 почалося формува­н­ня авіац. під­роз­ділів УГА. Очолював цю справу П. Франко, який став референтом з авіації при Держ. Секретаріаті військ. справ ЗУНР. Матер. частина спочатку була на­брана з літаків, що залишились від австро-угор. армії, серед них — «Альбатрос» C.II (Albatros C.II), «Ельфауґе» C.V (E.V.G. C.V), D.F.W. D.II, «Фок­кер» D.VIII (Fokker D.VIII). За допомогою геть­ман. уряду, який направив під Львів на аеро­дром у Красному 5 літаків і 7 авіаторів, у грудні сформовано Летунську сотню УГА. На її базі у лютому 1919 створ. 1-й авіаційний полк УГА у складі двох авіац. та однієї техніч. сотень, яким командував полковник Д. Кануков. Полк брав участь в укр.-польс. війні (грудні 1918 — липні 1919). Хоча авіація УГА кількісно була невеликою (до двох десятків боє­здатних літаків), її бо­йова діяльність стала сут­тєвою під­тримкою для укр. наземних військ. Ві­домо, що в лавах УГА воював як мінімум один ас — сотник Євський, який отримав у війні з Польщею 6 повітр. пере­мог. А. в. УНР почала від­роджуватись у над­дні­прян. Україні під час антигеть­ман. пов­ста­н­ня 1918. У грудні створено авіац. дивізіон (мав на озброєн­ні 3 літаки), який очолив К. Калінін — майбутній видат. авіац. кон­структор. Від­новлено роботу «Управлі­н­ня Повітрової Фльоти» УНР, яке знову очолив полковник В. Павленко. Він залишався на цій посаді до остан­ніх днів існува­н­ня Управлі­н­ня. Після під­писа­н­ня у січні 1919 «Акта про злуку» УНР та ЗУНР почалась взаємодія авіаторів двох армій. Територія, контрольована укр. військами, по­стійно зменшувалась, чимало літаків, унаслідок поганого тех. стану, неможливо було евакуювати. Врешті в УГА залишилось не більше 10 літаків, а в армії УНР — бл. 15. Від літа 1919 ці сили брали участь у боях проти більшовиків, а від жовтня і проти Добрармії генерала Денікіна. В цей період гол. базою української авіації був Камʼянець-Подільський, звідки за урядовими доруче­н­нями виконувались між­нар. курʼєрські польоти до Румунії, Австрії та Німеч­чини. Звʼязки з остан­ньою мали особливе значе­н­ня. Зокрема, там друкували укр. гроші, які пере­возили до Камʼянця-Подільського на літаках. Був створений справжній повітряний міст, що звʼязав Камʼянець з Берліном, Від­нем, Бреслау (нині Вроцлав). За­стосовували німецькі літаки товариства «Люфтредерай»: 9 демілітаризов. важких бомбардувальників, зокрема три найбільші на той час у світі пʼятимоторні «Штаакен» R.XIV (Staaken R.XIV). Після важкої військ. поразки у листопаді 1919 українські авіатори опинились у ворожих таборах: галичани — в армії Денікіна, а потім у більшовиків; над­дні­прянці — у спілці з поляками. Після цього укр. авіац. під­роз­діли участі у бо­йових діях не брали, хоча на­прикінці вересня під Варшавою і було завершено формува­н­ня одного авіац. загону армії УНР. Формува­н­ня авіац. під­роз­ділів УСРР почалося у лютому 1919 на тер. РРФСР. Тоді ж засн. Упр. Червоного військ.-повітр. флоту України, яке очолив М. Васильєв. Важл. зав­да­н­ням, покладеним на це Управлі­н­ня, було створе­н­ня та забезпече­н­ня функціонува­н­ня загону Між­нар. звʼязку, який при­значався для встановле­н­ня прямих контактів з урядом Угор. Рад. Республіки. Хоча в цілому дії цього загону були не­вдалими, все ж авіатори змогли виконати декілька успіш. пере­льотів у р-н Будапешта. Використовувано 3 літаки, серед яких — двомісний роз­відник «Ельфауґе» C.V (E.V.G. C.V). Крім того, на території України діяли кілька польових авіачастин. На 1 червня 1919 до складу Укр. фронту входили 2 авіазагони — 21-й та 24-й роз­відувальні, в яких було всього 9 літаків, ще 7 значилися за військами «кримського напрямку». Вони брали участь у бо­йових діях проти армій УНР та Денікіна. Після ріше­н­ня ЦВК РРФСР від 1 червня 1919. про військ.-політ. союз рад. республік, Укр. фронт було ліквідовано. Всі ЗС, зокрема і авіац. під­роз­діли, було під­порядковано єдиному командуван­ню рад. Росії. 1920-і рр. уві­йшли в історію повітр. флотів світу як період пере­веде­н­ня на мирний стан та реорганізації. Здійснено радик. скороче­н­ня кількості військ. літаків та особового складу. У радян. армії на 1 жовтня 1924 залишилось 326 літаків, з них понад 20 % базувалося в Укр. військ. окрузі. Спочатку парк авіатехніки складався з апаратів, що залишились ще від Рос. армії, або трофеїв, але вже від кінця. 1923 в Укр. округ почали надходити перші рад. літаки. Основним з них став роз­відник Р-1, створ. на базі англ. D.H.9. У 30-і рр. на озброєн­ні зʼявились винищувачі І-5, І-15, І-16, роз­відник Р-5, важкі бомбардувальники ТБ-1, ТБ-3, що вважались найкращими в світі. На потреби А. в. почали працювати укр. під­приємства. На Київ. заводі «Ремповітря-6» (нині — Київ. держ. авіац. завод «Авіант») від­новлювали літаки І-5, Р-5. На Харків. авіазаводі (нині — Харківське державне авіаційне виробниче під­приємство) випускали винищувачі І-Z та ІП-1, роз­відник Р-10. У серпні 1933 там завершили створе­н­ня найбільшого на той час у світі сухопутного літака К-7, який перед­бачалось використовувати як надважкий бомбардувальник. Гол. кон­структором цієї машини був К. Калінін. Узагалі ж найбільшим літаком на той час був «літаючий човен» Dornier Do-X. Напередодні 2-ї світової війни у Харкові роз­почали випуск фронт. бомбардувальника Су-2. На поч. війни на території України знаходились ВПС Київ. особл. військ. округу, що включали 10 авіадивізій (1672 літаки), Одеського — 4 авіадивізії (950 літаків) та частина авіації Чорномор. флоту. Серед цих сил були і новітні рад. винищувачі МіГ-3, Як-1 та бомбардувальники Пе-2. 1942 на базі існуючих до цього ВПС фронтів і ВПС загальновійськових армій були створені повітр. армії, до складу яких входили 3–4 дивізії винищувачів, штурмовиків і бомбардувальників (нараховували від 800–1000 літаків у 1942–43 рр. до 2500–3000 — у 1944–45 рр.). У боях на території України брали участь 2-а, 4-а, 5-а, 8-а, 16-а та 17-а повітр. армії. В авіації служили понад 28 тис. українців. З них зва­н­ня Героя Рад. Союзу у роки війни отримали 406 осіб (15 — двічі). Тричі Героєм став український льотчик І. Кожедуб, що збив 62 ворожі літаки — найбільше серед рад. льотчиків. Під час 2-ї світової війни авіація стала одним із найважливіших засобів веде­н­ня бо­йових дій. В окремих випадках її роль була вирішальною (насамперед це стосується протидії япон. та амер. авіаносних флотів на Тихому океані). Поява на озброєн­ні ВПС Великої Британії та США значної кількості важких бомбардувальників до­зволила проводити стратегічні авіаційні на­ступи. У технічному плані літаки з поршневими двигунами досягли вершин своєї досконалості. Швидкість найкращих винищувачів пере­тнула межу 700 км/год: Як-3 (СРСР), Норд Амерікен Р-51 «Му­станґ» (North American Р-51 Mustang, США), Супермарін «Спітфайр» Mk. X (Supermarine Spitfire Mk. X, Велика Британія), Bf 109G-10 (Німеч­чина) та деякі ін. Бомбове навантаже­н­ня найкращого стратегічного бомбардувальника Боїнґ В-29 «Суперфортрес» (Boeing B-29 Superfortress, США) пере­вищило 9 т, а макс. дальність його польоту — 10000 км. Зʼявились і перші серійні літаки з турборе­актив. двигунами: Ме-262 (Німеч­чина), Ґлостер «Метеор» (Gloster Meteor, Велика Британія), а також перші серійні вертольоти «Фокке-Ачеґеліс» Fa-223 (Focke-Achegelis Fa-223, Німеч­чина) та «Сікорський» R-4 (Sikorsky R-4, США). Вертоліт R-4 став першим у світі апаратом такого класу, що використовувався під час бо­йових дій (у війні з японцями в Пд.-Сх. Азії). У повоєн­ні десятилі­т­тя А. в. продовжувала бурхливо роз­виватись. Під час «холодної війни» бомбардувальники-носії атом. зброї стали склад. частиною «ядерної тріади» та були одним з осн. факторів стримува­н­ня. Авіацію за­стосовували в числен­них регіонал. конфліктах, причому в деяких з них мета кампанії досягалася майже виключно діями з повітря (операція «Буря в пустелі» 1991, під час якої війська ООН звільнили Кувейт від ірак. окупації; операція «Обʼ­єд­нана сила» 1999, у якій війська НАТО вирішували «косівську про­блему» в Югославії). Літал. апарати з газотурбін. двигунами остаточно зайняли всі ніші А. в. усіх країн світу. Швидкість деяких серій. літаків пере­вищила 3500 км/год: МіГ-25 (СРСР), SR-71 (США). Найкращим у світі стратегіч. бомбардувальником можна вважати рад. Ту-160, який має макс. швидк. 2000 км/год, практ. дальність польоту без дозаправки пальним у повітрі понад 12000 км та бо­йове навантаже­н­ня 40 т. Полк таких бомбардувальників базувався на території України в м. Прилуки (Черніг. обл.). Гол. зброєю Ту-160 є крилата ракета Х-55, що серед систем такого класу має найбільшу у світі дальність польоту — бл. 3000 км. Випускали такі ракети в Україні на Харків. авіац. заводі. В остан­ні десятилі­т­тя 20 ст. характер. рисою у тех. роз­витку А. в. стало за­стосува­н­ня т. зв. технологій «стелз», що до­зволяє сут­тєво знизити виявле­н­ня літал. апаратів радарами. Першим таким серій. літаком став Локхід F-117 «Найт Гок» (Lockheed F-117 Night Howk, США). Ще однією важливою ознакою А. в. стало прийня­т­тя на озброє­н­ня вертольотів. У Рад. Союзі першим вертольотом, що потрапив до армії, став Мі-1, дослідні зразки якого були збудовані на Київ. авіац. заводі. Він був укомплектований поршневим двигуном АІ-26ГР, створеним в Україні під керівництвом гол. конст-руктора О. Івченка. Нині в Україні на Запоріз. ВАТ «Мотор Січ» випускають турбовальні двигуни з серії ТВ-3-117, які встановлюються майже на всіх військ. вертольотах, роз­роблених у рос. КБ, напр., Мі-8МТ, Мі-24, Ка-50. Те ж під­приємство випускає створений у Запоріз. КБ «Про­грес» під керівництвом гол. кон­структора Ф. Муравченка турбовальний двигун Д-136 для найбільшого у світі серій. вертольота Мі-26 вантажопід­йомністю 20 т. Над­звичайного роз­витку у 50–90-х рр. набула військ.-транс­порт­на авіація. Першим у світі класичним військово-транс­порт­ним літаком вважається амер. С-123 «Авіатрак» (С-123 Avitruck), оснащ. великим хвостовим люком з рампою. Кон­структором цієї машини був емі­грант з України М. Струков. Більшість транс­порт. літаків, що знаходились на озброєн­ні рад. армії, були створ. в Києві у КБ, яким керував О. Антонов. 1980 в повітря під­нявся військ.-транс­порт. літак нового поколі­н­ня Ан-124 «Руслан», макс. корисне навантаже­н­ня якого сягнуло 150 т (можливості аналогічного за при­значе­н­ням американського С-5 Galaxy не пере­вищує 100 т). Серійне виробництво «Руслана» було роз­горнуто на Київ. авіац. ВО, де випускали також легкі військ.-транс­порт­ні літаки з турбогвинт. двигунами Ан-24Т, Ан-26 та Ан-32, літак для аерофото­з­йомки (повітр. роз­відки) Ан-30, а на Харків. авіац. виробничому під­приємстві — легкий військ.-транс­порт. літак з турборе­актив. двигунами Ан-72. Більшість «Анів» були оснащені двигунами, які роз­робляли та випускали у Запоріж­жі. На момент роз­паду Рад. Союзу на території України знаходилось авіац. угрупова­н­ня, кількість літал. апаратів якого пере­вищувала 3000 літаків та вертольотів (з них бл. 2000 — бо­йові). А. в. цього періоду складали винищувачі МіГ-23, МіГ-29, Су-27; винищувачі-пере­хоплювачі МіГ-25; винищувачі-бомбардувальники Су-17; штурмовики Су-25; фронтові бомбардувальники Су-24; літаки радіо­електрон­ної протидії Як-28ПП; дальні роз­відники Ту-22Р; важкі бомбардувальники Ту-16, Ту-22М3; стратег. бомбардувальники Ту-160, Ту-95МС; протичовнові літаки Бе-12; військово-транс­порт­ні літаки Ан-12, Іл-76; бо­йові вертольоти Мі-24; транс­порт­ні вертольоти Мі-8, Мі-6, Мі-26; корабельні вертольоти Ка-25, Ка-27. Процес формува­н­ня ЗС України су­проводжувався значним скороче­н­ням їхнього складу. Так, уже на першому етапі (до 1996) кількість бо­йових літаків зменшено до 900 одиниць. Виконуючи між­нар. зобовʼяза­н­ня, що випливають із статусу без­ʼ­ядерної держави, Україна знищила або пере­дала Росії за газові борги всі стратег. бомбардувальники (по одному Ту-160 та Ту-95МС залишилися як музейні екс­понати). Нині до А. в. України належать: ВПС, що включають винищувальну, бомбардувальну, штурмову, роз­відувальну та військ.-транс­порт­ну авіацію; Авіація ППО; Армійська авіація (має на озброєн­ні лише вертольоти); Авіація ВМС. Крім того, свої повітр. сили мають Прикордон­ні війська, МВС та МНС. На озброєн­ні знаходяться літал. апарати, створ. ще за рад. часів, які до 2005 повин­ні пройти модернізацію. Єдиним новим типом літака, що може бути прийнятий на озброє­н­ня до 2010, є військово-транс­порт­ний Ан-70. (Див. іл. на окремому аркуші).

Літ.: Дузь П. Д. История воздухоплавания и авиации в Рос­сии. Москва, 1989; Мараев Р. В. Украинский воздушный флот в граж­данской войне // АэроХоб­би. 1992. № 2; Бендык В. В. В небе Восточной Галичины // АВ. 1996. № 6; Ильин В. Е. Воен­ная авиация в начале 21 века // Там само. 2000. № 3, 4.

В. В. Бендик

Завантажити статтю