Австро-Німецька окупація України 1918 - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Австро-Німецька окупація України 1918

А́ВСТРО-НІМЕ́ЦЬКА ОКУПА́ЦІЯ УКРАЇ́НИ 1918 – окупація території України військами кайзерівської Німеччини та Австро-Угорської монархії протягом березня – листопада 1918. Була вирішал. чинником внутр.-політ. і зовн.-політ. ситуації в Україні в умовах Брест. миру. Мир. договір між УНР та державами Четверного союзу від 9 лютого 1918 визначав статус України як суб’єкта міжнар. права, відкривав певні перспективи зміцнення її держ. суверенітету. Відчуваючи хиткість і непевність свого становища у протиборстві з прорадян. силами у краї і сподіваючись розв’язати ряд внутр. проблем державного буд-ва, ЦР та її уряд – Генеральний Секретаріат звернулися 31 січня (12 лютого) 1918 до нім. сторони з проханням увести на тер. України нім. війська. Нім. уряд, маючи свої інтереси в Україні щодо постачання з неї до Німеччини різних товарів, продовольства та сировини, відразу відгукнувся на це прохання. 8(21) лютого 1918 нім. війська почали просуватися на тер. України. 14(27) лютого їх підтримали частини австро-угор. армії. Заг. кількість військ складала 450 тис. солдатів та офіцерів. В авангардах нім. підрозділів йшли нечисленні укр. військ. частини. До кін. квітня 1918 вся тер. України опинилася під їхнім контролем. На Сході окупац. зона була обмежена лінією Батайськ–Дон–Сіверськодонецьк–Дьогтеве– Осипівка–Новобіла–Валуйки– Грушівка–Білгород–Суджа– Рильськ. До сфери впливу Австро-Угорщини (за домовленістю від 29 березня 1918 між німец. та австр. сторонами) входили частина Волинської, Поділ., Херсон. та Катериносл. губернії. Упр. та експлуатація вугіл. і металург. регіонів здійснювалась обопільно. Решту губерній і Крим займали нім. війська. Залізнич. і вод. транспорт на всій території перебував під контролем німецького командування. У зверненні ЦР 11березня 1918 до укр. народу та заяві представників союз. командування в Україні військ. присутність іноз. держав змальовувалась як дружня акція допомоги нім. уряду, наголошувалось на невтручанні німців у внутр. справи України. Спочатку командування нім. і австро-угор. військ намагалось схилити укр. уряд до дій, покликаних зміцнити держ. владу, однак досить швидко зрозуміло слабкість ЦР та безперспективність, з їхнього погляду, співроб-ва з нею. Нездатність ЦР виконати обіцянки щодо постачання центр. державам хліба та сировини, впоратися з внутр.-політ. ситуацією у краї спричинила активне і безпосереднє втручання окупац. командування у внутр. справи УНР. Таким втручанням був наказ головнокомандуючого нім. військами генерал-фельдмаршала Р. Айхгорна від 6 квітня 1918 у справі засіву полів, виданий без поперед. узгодження з укр. урядом, оскільки суперечив Земел. законодавству ЦР. А його наказ від 25 квітня щодо запровадження в Україні нім. воєнно-польових судів фактично започаткував політику репресій і перетворення нім. військ на окупантів. 23 квітня між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною було укладено господарчий договір. Україна брала на себе зобов’язання поставити центр. державам 60 млн пуд. зерна, 400 млн шт. яєць, значну кількість ін. продовольства і сировини. Зі свого боку нім. і австро-угор. сторони мали постачати в Україну с.-г. машини та паливо. За обставин присутності іноз. військ на тер. України такі відносини не могли бути стосунками рівноправ. партнерів. Частину сировини і матеріал. цінностей окупанти грабували і вивозили як військ. здобич. За безпосеред. підтримки нім. окупац. командування 29 квітня було здійснено держ. переворот, наслідком якого стало усунення від влади ЦР і встановлення в Україні твердої, централізованої і більш дієвої влади гетьмана П. Скоропадського. Слід зазначити, що для України ця окупація, крім негатив. наслідків, мала й деякі позитивні. Окупац. війська були опорою встановленого в Україні держ. ладу, що певним чином перешкоджало здійсненню великодержавниц. планів більшовиків щодо неї, і в цьому розумінні виконували роль стабілізуючого чинника. Саме Німеччина 6-ю статтею Брест. мир. договору від 3 березня 1918 наклала на РСФРР примусові зобов’язання щодо визнання за Україною права на самовизначення, чинності влади ЦР, умов мир. договору УНР з центр. державами, укладення укр.-рос. мир. договору, звільнення укр. території від формувань Червоної гвардії тощо. З поразкою Німеччини у війні її війська були виведені з тер. України у листопаді 1918. Українська Держава позбулась їхньої підтримки, втративши згодом свою незалежність.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Уж., 1930; Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. К., 1997.

О. І. Лупандін

Стаття оновлена: 2001