Автогенез

АВТОГЕНЕ́З (від авто… і грец. γένεσις — походже­н­ня) — вче­н­ня, яке пояснює еволюцію організмів дією лише внутрішніх факторів, один із різновидів транс­формізму в біо­логії. Є вихідним для таких сучас. уявлень про роз­виток живих організмів, як автоеволюція та номогенез, які за своєю суттю альтернативні дарвінів. теорії еволюції. Загальним, що обʼ­єд­нує автогенет. концепції, є неви­зна­н­ня творчої ролі добору та впливу довкі­л­ля на процес еволюції. Елементи А. були в теорії Ж.Ламарка. Пізніше концепції А. роз­вивали зоологи В. Бет-сон, К. Бер, Л. Берґ; ботаніки К.Неґелі, С.Коржинський; палеонтолог Е. Коп; генетики Г. де Фриз, Я. Лотсі, Ю. Філіпченко, А. Ліма-де-Фаріа. На поч. свого роз­витку А. мав певні пере­ваги над дарвінізмом, оскільки трактував спадковість як внутр. фактор мінливості живих істот (іманентну силу), що пере­дувало від­кри­т­тю спадк. мінливості — ген­них мутацій. З появою синтет. теорії еволюції (СТЕ) — синтез дарвінізму і менделев. генетики — А. роз­глядається як альтернативна щодо СТЕ концепція. Деякою мірою з А., зокрема з номогенезом, спів­звучна теорія пунктуалізму — зміни тривалих періодів спокою у видо­утворен­ні періодами бурхливої еволюції. В остан­ні десятиріч­чя зʼявляються ком­промісні щодо теорії А. та СТЕ концепції. Це стосується ви­зна­н­ня, хоча б часткового, видо­утворювальної ролі добору та ізоляції (дрейф генів) з боку прихильників автогенет. теорії та стрибкоподіб. змін, макромутацій — прихильниками СТЕ. Це наводить на думку, що на сучас. рівні дарвінів. та недарвінів. теорії еволюції потребують певного синтезу, оскільки доведено, що еволюція не обовʼязково має по­ступовий характер. Напр., видо­утворе­н­ня шляхом поліплоїдії, за рахунок хромосом. пере­будов, має раптовий характер. В окремих випадках аналогіч. характер мають деякі макроеволюц. події.

Завантажити статтю