Автономна Республіка Крим - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Автономна Республіка Крим

АВТОНО́МНА РЕСПУ́БЛІКА КРИМ – Автономна Республіка у складі України. Знаходиться на Пд. України, в межах Крим. п-ова; на Пн. межує з Херсон. обл., на Зх. та Пд. омивається Чорним м., на Пн. Сх. – Азов. м. Пл. 26,1 тис. км2 (4,3 % площі України). Насел. 2,16 млн осіб (4,3 % насел. України): росіян – 67,2 %, українців – 25,6 %, татар – 7 %, проживають також греки та ін. У містах – 63 %. Щільність насел. – 83 особи на км2. Віруючі переважно православні, мусульмани. Столиця – Сімферополь. Гол. міста і порти: Євпаторія, Керч, Севастополь, Феодосія, Ялта.

Історико-політичний огляд. Своєрідність етніч. історії Криму полягає в тому, що жоден етнос, попри значні міграц. переміщення, не зник із цієї землі безслідно. Кожний народ, який перебував на Крим. п-ові, залишав тут зерна своєї культури, брав участь в етногенезі його насел. Археологія виділяє кілька найдавніших культур аборигенів Крим. п-ова. На його території людина жила ще за раннього палеоліту, тут знаходять численні стоянки періоду неоліту. У добу енеоліту його насел. складалося із представників ямної та кемі-обинської культур, у добу бронзи – ямної, катакомбної і зрубної, раннього заліза – кизил-кобинської культури. Першим народом, зазначеним у писемних джерелах, є кіммерійці, які заселяли значну тер. Пн. Причорномор’я, включаючи Крим. п-ів, і Пн. Зх. Кавказу в добу раннього заліза (етнонім «кіммерійці», як і низка ін., антропологічно збірний). Ширші відомості залишили про себе таври, які проживали в 1-му тисячолітті до н. е. на Пд. п-ова. На відміну від кіммерійців, вони змогли довше протистояти асиміляційним процесам, що відбувалися внаслідок проникнення на тер. п-ова носіїв далеких одна від одної азіат. та європ. культур. Їхнє взаємопроникнення, починаючи від приходу скіфів та від греко-понтійської колонізації, появи сарматів та римського панування і завершуючи готами, тривало від 7 ст. до н. е. аж до 1-го Великого переселення народів (6 ст. н. е.). 4–13 ст. н. е. характеризуються значним тюркським впливом на етногенез крим. населення. Початком цих змін стало гунське вторгнення. Значний вплив на формування етніч. обличчя п-ва зробили оногури, авари, болгари, хозари, печеніги, половці. У пд. і пд.-зх. частині Криму аж до 15 ст. були сильними традиції грец. (візантій.), італ., вірм. культур, відіграла свою роль і присутність вихідців із Малої Азії, Близького Сх. Глибокий слід в житті середньовічного Криму залишили східні слов’яни, для яких візантій. Херсонес став джерелом православ. віровчення. У 989 київ. князь Володимир прийняв у Херсонесі християнство. Елементи привнесених культур не були втрачені й у період існування на тер. п-ова Крим. ханства. Згадка про татар (у подальш. – крим. татар) у писем. джерелах визначає дату їхньої появи – 1223. Ця дата пов’язана з набігами, які здійснювалися з тер. Кипчац. степу – зх. частини Монгол. імперії. Тут у 40-х рр. 13 ст. онук Чинґіс-хана хан Батий (1208– 55) заснував феод. державу Улус Джучі, яка в рос. літ-рі одержала назву Золотої Орди. Зазначена дата – 1223 – стосується етніч. історії Криму, а не етногенезу крим. татар, який, з виникненням Крим. улусу, а потім і Крим. ханства, вступає до нової, активнішої стадії. Формування кримськотатар. етносу, починаючи від 13 ст., відбувалося в безпосеред. залежності від політ., етно-культур. і конфес. чинників. 1313 іслам було проголошено держ. релігією Золотої Орди. Її територія на поч. 15 ст. розпалася на кілька відокремл. ханств – Кримське, Астраханське і Казанське. Увесь період існування Крим. ханства пов’язаний із правлінням династії Ґіреїв. Унаслідок асиміляції місц. населення виділилися два осн. типи крим. татар – пд. і степ., які різнилися не тільки зовн. антроп. ознаками, а й своєрідністю мови та культур. традицій. 1475 значна частина Пд. берега Криму увійшла до Осман. імперії, а від 1478 Крим. ханство офіційно стало її васалом. Безпосереднє сусідство з Кримом укр. земель зумовило тривалі госп. і культурні взаємини українців і крим. татар. Запороз. Січ і Гетьман. Україна підтримували політ. і військ. стосунки з Крим. ханством, в яких було немало драматич. сторінок. В етніч. історії Криму переломним стає 18 ст. Після рос.-турец. воєн було ліквідовано (анексовано) Крим. ханство, а його територію включено до Рос. держави. 8(19) квітня 1783 Катерина ІІ підписала маніфест про прийняття Криму «під державу Всеросійську». 1784 створено Таврій. обл. із центром у Сімферополі, 1802 вона отримала статус Таврій. губ. Але ще наприкінці 70-х рр. із п-ова з ініціативи рос. уряду було вивезено понад 31 тис. осіб християн. насел. Завоювання Криму рос. військами супроводжувалося великими жертвами серед крим. татар. Після приєднання Криму до Росії міграц. процеси набули інтенсив. характеру за рахунок безперешкод. виїзду крим. татар до Туреччини. Еміграц. хвилі в 19 ст. призвели до того, що до 20-х рр. 20 ст. чисельність крим. татар зменшилася до 25 % від складу всього насел. п-ова. Водночас від кін. 18 ст. на п-ів, за наданими рос. урядом пільгами, прибували представники різних народів не тільки з Росії, а й іноз. колоністи – німці, греки, болгари, естонці, чехи. Німців, болгар, вірмен звільняли від податків і військ. повинності надовго. Проте істотно змінити тут етнічну обстановку це не могло: місцеві християни й мусульмани, узвичаївшись жити поруч один з одним, становили основу насел. Криму. Однією з трагіч. сторінок в історії п-ова стала Крим. війна 1853–1856, яка фактично розорила Крим. Війна завершилася поразкою Росії і Паризьким миром 1856. На розвиток Криму в 2-й пол. 19 ст. вплинули не тільки Крим. війна, скасування кріпосного права, спрямовування на п-ів великої кількості переселенців, а й те, що 1861 імператор Олександр ІІ обирає Лівадію своєю літньою резиденцією, після чого Крим набуває популярності як кращий курорт Росії, куди на відпочинок приїздять письменники, художники, артисти. З Кримом пов’язані імена О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Грибоєдова, Л. Толстого, А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, Лесі Українки, С. Руданського, М. Коцюбинського та ін. Тут творили свої полотна Ф. Васильєв, І. Айвазовський, А. Куїнджі, О. Шишкін, І. Рєпін, складали музику О. Спендіаров, Н. Амані, А. Аренський; на сцені крим. театрів грали М. Щепкін, М. Кропивницький, П. Стрепетова, В. Качалов, В. Коміссаржевська. До 1-ї світ. війни зростає насел. п-ова, особливо міське, за рахунок обезземелених реформою 1861 селян, які приїхали з материка, і переселення в Крим німців, болгар, греків, вірмен, чехів, поляків та ін. До 1913 в Криму проживали представники бл. 70 національностей. З початком 1-ї світ. війни Крим був оголошений прифронт. зоною. Історія власне крим. автономії має кілька періодів, хронол. межі яких – від десятків днів до десятків років. У кожному періоді якісно змінювався статус автономії, текст її конституції. Поштовхом до розвитку автономістського руху в Криму стала лютнева революція 1917 в Росії. Різні партії та групи від соціаліст. до нац. по-різному бачили майбутній статус Криму. ІІІ Універсалом ЦР 8 листопада 1917 оголосила про входження Таврій. губ. до складу УНР, але «без Криму». Цього ж місяця створ. перший автоном. орган кер-ва Криму – Рада народних представників, до складу якої ввійшли есери, меншовики та представники ін. партій та нац. груп, зокрема Мусульман. виконкому. У березні 1917 відбувся Всекрим. мусульман. з’їзд під головуванням Н. Челебієва, якого обирають муфтієм Криму. Створ. у липні Міллі Фірка (нац. партія) виступає за демократ. республіку під гаслом «Крим для кримчан», маючи на увазі все насел. Криму. У листопаді створ. перший автоном. орган Криму – Рада Нар. Представників, до якої увійшли есери, меншовики, представники ін. партій та нац. груп, зокрема Мусульман. виконкому. Перший нац. з’їзд крим. татар – Курултай (25 грудня 1917, Бахчисарай) – підтримав створення Крим. Нар. Республіки і прийняв осн. кримськотатар. закони. Н. Челебієв очолив уряд нац. директорії. Але в результаті перевороту в січні 1918 до влади прийшли більшовики, які спиралися на сили Чорномор. флоту. Свою владу проголосила Рада робітничих, солдатських і селян. депутатів (голова ЦВК Рад. Таврій. губ. – Ж. Міллер). За Брест-Литов. договором Крим було визнано тер. РРФСР. У зв’язку з наступом німців і з огляду на невизначеність статусу Криму 21 березня 1918 ЦВК Рад. Таврій. губ. прийняв рішення, а 22 березня опубл. декрет, який оголошував тер. Крим. п-ова (у складі Сімфероп., Феодос., Ялтин., Євпатор. і Перекоп. повітів) Рад. Соц. Респ. Тавриди. Головою Раднаркому затверджено А. Слуцького. Однак респ. проіснувала недовго, Крим окупували нім. війська, які витіснили укр. загін П. Болбочана – т. зв. Кримську групу, яка, намагаючись випередити німців, у квітні 1918 здобула Сімферополь і Бахчисарай. Одночасно у квітні 1918 за підтримки німців у Криму створ. Крайовий уряд на чолі з генералом С. Сулькевичем. До уряду ввійшли на коаліц. основі представники татар., рос. і нім. нац. общин, серед них – лідер партії Міллі Фірка Д. Сейдамет. Завданням цього уряду було «збереження самостійності п-ова до з’ясування міжнар. становища його і відновлення законності і порядку». Було затверджено прапор Криму – блакитне полотнище із золотою тамгою Ґіреїв. 29 травня 1918 в результаті військ. перевороту в Україні на зміну ЦР прийшла нова влада на чолі з гетьманом П. Скоропадським. Важливим напрямом її зовн.-політ. стра-тегії була орієнтація на приєднання до України етнічно пов’язаних із нею земель – Криму, Бессарабії, Холмщини, Кубані. Мін-во іноз. справ Гетьманату виділило кошти на видання в Криму трьох газет, які пропагували ідею про необхідність приєднання Криму до України. У відповідь на неприхильну до України політику уряду М. Сулькевича Укр. Держава оголосила екон. блокаду Криму, що змусило Крайовий Уряд до переговорів. На цих переговорах у вересні–жовтні 1918 обговорювалося питання про надання Криму внутр. автономії в складі України, однак до остаточної угоди не дійшло. На поч. листопада у Німеччині сталася революція, більшовики анулювали Брест-Литов. договір, нім. окупаційні війська залишили Крим і Україну, і тоді під свою опіку Крим узяли війська Антанти та ЗС Півдня Росії генерала А. Денікіна. На тер. п-ова діяв Крайовий уряд кадет. орієнтації на чолі з С. Кримом. Цей режим протримався до квітня 1919, після чого Крим зайняли війська рад. армії. 28 травня 1919 ЦК РКП(б) прийняв постанову «Про статус Кримського Радянського уряду», на підставі якої Тимчас. робітн.-селян. уряд Криму на чолі з Д. Ульяновим підготував і оприлюднив Декларацію про проголошення Крим. РСР. Її існування припинив у червні 1919 новий наступ військ генерала А. Денікіна, якого пізніше змінив генерал П. Врангель. Уряд Врангеля намагався навести лад у госп-ві п-ова (1920 провів земел. реформу), але проіснував тільки до листопада 1920. 16 листопада 1920 Крим. п-ів повністю зайняли рад. війська під командуванням М. Фрунзе. Цим закінчилася війна в Криму, яка відзначалася особливою жорстокістю у ставленні до місц. населення. 18 жовтня 1921 ВЦВК і РНК прийняли постанову, згідно з якою утвор. Крим. АРСР як частину РРФСР «у межах Крим. півострова з округів: Джанкойського, Євпаторійського, Керченського, Севастопольського, Сімферопольського, Феодосійського і Ялтинського». 10 листопада 1921 1-й Всекрим. установ. з’їзд Рад прийняв Конституцію Крим. РСР, у якій було записано: «Державними мовами Крим. РСР приймаються російська і татарська. Органами центральної влади Кримської РСР є Всекримський з’їзд Рад, Кримський Центральний Виконавчий Комітет. Крим. ЦВК виділяє зі свого складу президію в кількості 5-ти членів, права і обов’язки якої визначаються Крим. ЦВК». 1923 і 1929 (у зв’язку з прийняттям нової Конституції РРФСР) у Конституцію Крим. АРСР внесено зміни й доповнення; 4 червня 1937 9-й Всекрим. з’їзд Рад прийняв нову ред. Конституції Крим. АРСР. У ній визначено статус ВР АРСР, а в ст. 24 вказано: «Закони, прийняті Верховною Радою Кримської АРСР, публікуються татарською і російською мовами». У червні 1940 3-я сесія ВР РРФСР прийняла Закон «Про затвердження Конституції (Основного Закону Кримської АРСР)». Згідно зі ст. 44 Раду нар. комісарів Крим. АРСР утворювала ВР Крим. АРСР. 25 червня 1946 ВР РРФСР прийняла Закон «Про скасування Чечено-Інгуської АРСР і про перетворення Крим. АРСР на Крим. область», якому передував Указ Президії ВР СРСР від 30 червня 1945, що затверджував подання Президії ВР РРФСР про перетворення Крим. АРСР на Крим. обл. у складі РРФСР. Ці заходи мотивувалися нібито участю крим. татар у збройній боротьбі проти частин рад. армії, за що вони й були «переселені в інші райони СРСР». 18–20 травня 1944 було депортовано 187 859 крим. татар, 27 червня 1944 – 9620 вірменів, 12 420 болгар і 15 040 греків; ще 17–20 серпня 1941 з Криму виселено 52 тис. німців. 18 травня крим. татари вважають Днем нац. скорботи. 1954 до Президії ВР УРСР надійшло подання Президії ВР РРФСР у справі передання Крим. обл. до складу УРСР, внесене на розгляд Президії ВР СРСР. Президія ВР УРСР 13 лютого 1954 розглянула це питання і прийняла постанову з проханням до Президії ВР СРСР про передання до складу УРСР Крим. обл. Це прохання задовольнили Указом Президії ВР СРСР від 19 лютого 1954. Формально передання Крим. обл. до складу УРСР обґрунтовувалося політ. мотивами і було приурочене до гучного святкування 300-ліття «возз’єднання України з Росією», але в основі його лежали глибокі екон. причини: пряма залежність нар. госп-ва Криму, яке переживало важкі часи, від нар. госп-ва України. За умов розпаду СРСР виник рух за відновлення крим. автономії, але вже як територіальної. 20 січня 1991 в Криму було проведено референдум із питання: «Ви за відтворення Кримської АРСР як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» Більшість кримчан (93 %) дали позитивну відповідь. 12 лютого 1991 прийнято Закон України «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». На Всеукр. референдумі 1 грудня цього ж року 57 % кримчан проголосувало за держ. незалежність України. Водночас у процесі розпаду СРСР заявили про себе сепаратистські настрої серед крим. депутатів і громад. об’єднань. 6 травня 1992 ВР Криму прийняла текст Конституції Респ. Крим, а 25 вересня 1992 внесла зміни й доповнення. Згідно з цією Конституцією Респ. Крим є «правовою, демократ., світською державою в складі України» (гл. 1, ст. 1, п. 1), стосунки з Україною визначалися «на основі взаємоузгоджених законодавчих актів» та угод (гл. 3, ст. 9, п. 1), законодавча влада закріплювалася за ВР Криму (гл. 22, ст. 108, п. 1), вища посад. особа і глава держ. викон. влади в Республіці – Президент Респ. Крим (гл. 23, ст. 125). На поч. 1994 в Респ. Крим відбулися вибори президента і депутатів нової ВР. Відносини між Кримом та центр. органами України регулювалися Законом України «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим» (30 червня 1992) і Законом України «Про режим відкритої економіки на території Республіки Крим» (23 червня 1993). Обрання президента Криму (Ю. Мєшкова) і ВР Респ. Крим (за змішаною системою) спричинилося до різкого політ. протистояння в системі структури влади як усередині Респ., так і по лінії Сімферополь–Київ. Ситуація на п-ові була некерованою. Заходами стабілізації стали законодавчі акти ВР України і Президента, що скасували в Респ. Крим ін-т президентства, Конституцію АР Крим, бл. 10 законів ВР Криму, що стосувалися його екон. самостійності, перепідпорядкували уряд КМ України. Статус респ. регулювали нові закони України, прийняті 17 березня 1995, серед них – Закон «Про відміну Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим». У червні 1995 проведено вибори в органи місц. влади АР Крим. Перед Кримом постало завдання створення нової Конституції, яка б не виходила за межі Конституції України. Тому цей процес не міг здійснюватися раніше, ніж було прийнято Конституцію України. Проект нової Конституції АР Крим прийняла ВР Криму 1 листопада 1995 і подала на затвердження ВР України. Конституція України, прийнята 28 червня 1996, окремим Х розділом визначила статус АР Крим. Після цього розпочалося погодження статей нової Конституції АР Крим у ВР України, але до виборів нар. депутатів у березні 1998 її так і не було затверджено. ВР Криму є представницьким органом АР Крим. Її діяльність і обрання депутатів регулюють Закони України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» (10 лютого 1998) і «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» (12 лютого 1998). В основу ст. 9 Закону «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», що визначає повноваження ВР АР Крим, покладено ст. 137 і 138 розділу X Конституції України, при цьому значно розширено й конкретизовано ст. 138. Згідно зі ст. 137 Конституції України, АР Крим надано право нормативно регулювати такі питання: с. госп-ва і лісів; меліорації та кар’єрів; громад. робіт, ремесел і промислів; благодійництва; містобудування та житл. госп-ва; туризму, готел. справи, ярмарків; музеїв, б-к, театрів, ін. закладів культури, історико-культур. заповідників. Ст. 138 Конституції України відносить до відання АР Крим призначення виборів депутатів ВР АР Крим; орг-цію та проведення місц. референдумів; управління майном, що належить АР; розроблення та реалізацію програм АР з питань соц.-екон. й культур. розвитку; забезпечення функціонування держ. та нац. мов і культур в АР. 21 жовтня 1998 ВР АР Крим прийняла нову Конституцію АР Крим. 23 грудня 1998 Конституцію затвердила ВР України. 31 грудня 1998 Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» підписав Президент України і 12 січня 1999 Конституція АР Крим одночасно з цим законом набрала чинності. Конституція АР Крим від 21 жовтня 1998, відповідно до міжнар. права і світ. практики, вирішує проблему взаємовідносин між автоном. республікою і суверен. державою не з позицій суверен. держави в складі суверен. держави, а з позиції автономії в складі суверен. держави. Передбачається верховенство Конституції і законів України на тер. АР Крим. Конституція АР Крим від 21 жовтня 1998 містить модель існування і функціонування автоном. республіки в складі суверен. держави, вирішує осн. питання верховенства Конституції України і співвідношення нормат.-правових систем України і АР Крим, взаємодії між органами влади України, АР Крим і органами місц. самоврядування, виконання держ. функцій і повноважень на тер. АР Крим, етнічних прав насел. Криму, орг-ції влади в АР Крим, повноважень, власності та бюджету АР Крим, а також ін. питання. Зі вступом у дію Конституції АР Крим можна говорити про істор. досвід України у вирішенні гострих політ.-правових, зокрема геополіт., проблем. У Конституції АР Крим, відповідно до міжнар. права і зокрема принципу територ. цілісності держав, закріплено, що АР Крим є невід’ємною складовою частиною України. Тим самим остаточно знято напруженість, яка штучно нагніталася у відносинах між Україною і РФ, а також створено прецедент вирішення подіб. проблем, які мають місце в ін. регіонах СНД і світу. АР Крим не має держ. суверенітету, але вона самостійна у вирішенні питань, які входять до її компетенції. З урахуванням етніч. особливостей регіону і відповідно до заг.-крим. референдуму від 29 січня 1991, а також Конституції України АР Крим створена як територ. автономія. Принцип територ. автономії покладено в основу Конституції АР Крим від 21 жовтня 1998. Конституція АР Крим закріплює принцип рівності нац. культур в АР Крим, врегульовує функціонування і використання поряд з укр. мовою як державною – рос., кримськотатар. та мов ін. національностей. При цьому роль і місце укр. мови визначені не тільки з позицій держ. мови, але і з позицій мови нац. общини, істор. місцем проживання якої є Крим. Враховуючи етніч. особливості регіону, Конституція передбачає, що нормативно-правові акти органів влади АР Крим публікуються трьома мовами – укр., рос. і кримськотатар.; у сфері освіти і виховання Конституція АР Крим передбачає, що в АР Крим громадянам гарантується право виховання рідною мовою в дит. дошкіл. закладах, вивчення рідної мови, навчання рідною мовою в навч. закладах держ., респ. та комунал. форм власності, або через нац. культур. т-ва чи в порядку, обумовленому законодавством України і нормат.-правовими актами ВР АР Крим; в ін. сферах громад. життя обсяг застосування і використання тих або ін. нац. мов визначається на основі вибору і фактич. використання їх громадянами. АР Крим має широкі повноваження в соц.-екон. і культур. сферах. Мова йде про визначення структури і пріоритет. напрямів розвитку економіки та інвестиц. політики, надання пільг інвесторам, створення і функціонування вільних екон. зон, встановлення податків і пільг, проведення експериментів у сфері оподаткування, встановлення додаткових форм соц. допомоги, підтримки і захисту насел. Конституція закріплює право власності АР Крим на землю і природні ресурси в межах її території, гарантує рівноправність різних форм власності. АР Крим має повноваження на розвиток прямих екон. відносин з органами влади, підприємствами, установами та орг-ціями регіонів ін. держав, міжнар. орг-ціями, а також право на створення своїх представництв для реалізації угод. Урегулювання статусу АР Крим стабілізувало політ. ситуацію в регіоні. Відповідно до Конституції АР Крим має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. 1999 АР Крим заснувала власні нагороди і відзнаки: звання «Почесний кримчанин», почесні звання АР Крим, премії АР Крим, Почесну грамоту Президії ВР АР Крим, Подяку Голови ВР АР Крим.

Природно-ресурсний потенціал. Протяжність берегової лінії п-ова, розчленованої бухтами й затоками, перевищує 1 тис. км. Найбільші затоки: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська (всі – на узбережжі Чорного м.); Сиваш, Казантипська та Арабатська (узбережжя Азов. м.). Між Сивашем та Азов. м.– Арабатська Стрілка, на Сх.– Керченський півострів, на Зх.– Тарханкутський. За характером рельєфу Крим поділяється на платформенно-рівнинну (в її основі лежить Скіфська плита, що займає бл. 70 % Криму) й складчасто-гірську частини. На Пд.– Кримські гори, найвища точка п-ова – г. Роман-Кош (вис. 1545 м). Біля пд. підніжжя Крим. гір – неширока (2–8 км) прибереж. смуга – Південний берег Криму. На Пн. і Пн. Зх. від Гол. пасма Крим. гір розташ. передгірські кустові пасма – Внутрішнє, або Середнє (вис. до 723 м), і Зовнішнє, або Північне (вис. до 342 м), з крутими пд. і пологими пн. схилами. Більша частина п-ова має своєрід. горбистий рельєф, виражений кільцеподіб. пасмами, що чергуються з улоговинами і кількома групами грязьових вулканів. Поширені карстові форми рельєфу (відомо бл. 900 карстових порожнин). Клімат неоднорідний. На Пд. березі має риси середземноморського з м’якою зимою і помірно-жарким посушл. літом. Пересічна т-ра лютого +1,8°, +4,1 °С; серпня +23,2°, +24,4 °С. Абсолют. мінімум –15°, –23 °С, абсолют. максимум +39 °С. Середньорічна кількість опадів 350–635 мм. На рівнин. частині клімат помірно континентальний з м’якою малосніж. зимою і помірно жарким посушл. літом. Пересічна т-ра січня –0,1°, –2,4 °С; липня +22,1°, +23,8 °С. Абсолют. мінімум –33 °С, абсолют. максимум +41 °С. 316–466 мм опадів на рік, більшість їх випадає влітку. На Пн. проявляються риси арид. клімату. У Крим. горах – перехідний від степового помірно континентального до середземноморського з м’якою у передгір’ї і помірно холодною на Гол. пасмі зимою та помірно жарким у передгір’ї і відносно теплим у горах літом. Пересічна т-ра січня –0,5°, –3,8 °С, липня +21,2°, +15,6 °С. Середньорічна кількість опадів – від 500 мм у передгір’ї до 1100 мм на Гол. пасмі. На схилах гір – висотна клімат. зональність. Ґрунти у пн. степ. частині Криму – каштанові, біля Сиваша – каштанові з солонцями і солончаками, у серед. частині – переважно пд.– чорноземи, які на Тарханкут. височині та в передгір’ях змінюються щебенюватими, а на Керчен. п-ві – солонцюватими їх різновидами. На схилах Гол. пасма – бурі гірсько-лісові, на яйлах – чорноземовидні гірсько-лучні. Рослинність представлена більш як 2600 видами, серед них – понад 200 ендеміків (клен Стевена, глід Пояркової, роговик Біберштейна, комперія Компера та ін.), реліктові середземномор. види (суничник дрібноплодий, чист кримський, рускус понтійський, яловець високий, тис ягідний), понад 1100 видів лікарських і диких плодових рослин (асфоделіна, барбарис, валеріана, звіробій, дерен справжній та ін.). У горах трапляється крим. едельвейс. Бл. 70 видів рослин, зокрема сосна Станкевича, фісташка туполиста, цикламен Кузнецова, занесені в Червону книгу України. Тварин. світ різноманітний. На всій території поширені заєць-русак, лисиця, їжак, полоз, ящірки; у степу – малий ховрах, степовий тхір; у горах – звичайний олень, козуля, борсук, кам’яна куниця; птахи: журавель-красавка, дрофа, перепел та ін.; у степу – сокіл, сова, дятел; в горах – дикий голуб. На Сиваші – водоплавні: мартини, крячки, качки. Усього – бл. 400 видів тварин, 50 з яких занесено до Червоної книги України, зокрема вечірниця велетенська, гриф чорний, пелікан кучерявий, гекон кримський, полоз леопардовий. Були завезені й акліматиз. муфлони, білка-телеутка, фазан та ін. У Криму створ. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Карадазький заповідник, Мис Мартьян заповідник, Кримське заповідно-мисливське господарство та ін. природно-заповідні території заг. пл. 70 тис. га.

Рекреаційні ресурси. Осн. лікув.-оздоров. ресурсом разом зі сприятливим кліматом є морське узбережжя, протяжність якого 974 км, або 40 % морської берегової лінії України, з яких на пляжі припадає 472 км (пл. пляжів – бл. 1,2 млн м2, або 12 тис. м2 на 1 км узбережжя); мінер. води і лікув. грязі. Сумарні запаси розвіданих родовищ мінер. вод різноманітного хім. складу перевищують 4,5 тис. м3 на добу. Геол. запаси лікув. грязей – бл. 30 млн м3. Гол. грязьовими родовищами із запасами понад 1 млн м3 є озера Сакське і Чокрацьке. Лікув. грязі Сакського курорту за фіз.-хім. властивостями вважаються кращими в Європі. Як цінне джерело лікув. грязей для практ. використання в перспективі можна розцінювати Чокрацьке оз. у пн. частині Керчен. п-ова, геол. запаси грязей якого становлять понад 6600 м3. Природним бальнеол. резервом є затока Сиваш, де зосереджені значні запаси ропи й цілющих грязей. Велику привабливість мають екзотичні ландшафти й численні природно-заповідні об’єкти: вершини Ай-Петрі, Чатирдаґ, Демерджі, Великий Каньйон та ін. Зручне екон.-геогр. положення, наявність різноманіт. рекреац. ресурсів і численних пам’яток історії, арх-ри і культури сприяли перетворенню Криму на здравницю і відомий центр міжнар. туризму. Заг. можлива рекреац.-курортна місткість становить 172 тис. ліжко-місць. Проте у функціонал. і містобуд. аспектах рекреац. зона Криму розвивалася в напрямі, що практично не відрізнявся від індустр.-аграр. обл. України. Наслідком цього стало порушення комплексності у використанні ресурсів. У прибереж. р-нах Криму здійснювався процес урбанізації, що мало вкрай негатив. вплив на розвиток рекреац. госп-ва.

Земельні ресурси Криму становлять 2 млн 659 тис. га, із них с.-г. угідь – 1 млн 798 га. Характерними для земельного фонду АР Крим є зрошувані землі, яких на 1 січня 2000 було 397,7 тис. га, із них 363,3 тис. – орних земель, 26,4 тис. – багаторічні насадження (сади та виноградники). У Криму відбуваються несприятливі для розвитку с.-г. природні процеси: активна ерозія ґрунтів, прискорені лінійний розмив і площинний змив на 65 % площі с.-г. угідь; засолення ґрунтів; на зрошув. землях – підтоплювання і вторинне заболочування. Узбережжя зазнає впливу абразії. З метою запобігання цим процесам проводяться рекультивування земель колиш. кар’єрів, укріплення берегів, терасування селенебезпечних схилів, насадження штуч. лісів, лісосмуг; припинено вирубку; заборонено випас худоби на яйлах; впроваджено безвідвальний обробіток ґрунту.

Водні ресурси п-ова – це річк. стік, підземні води і мор. вода. У Криму налічують 1657 малих і серед. рік заг. довжиною бл. 6 тис. км. Найбільші річки: Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Велика Карасівка, Салгир; лиманні озера: Красне, Старе, Айгульське, Кирлеутське, Киятське (на Пн.), Донузлав, Сасик, Сакське (на Зх.), Актаське, Узунларське, Чокрацьке, Тобечицьке (на Керчен. п-ові) та ін., усього понад 50 озер. Місцевий стік водотоків регулюють 880 ставків і водосховищ (заг. обсяг 309 млн м3), зокрема Сімферопольське, Чорноріченське, Тайганське, Білогірське. Водні ресурси річок Криму використовуються для водопостачання й зрошування с.-г. культур. Із зрошуваних земель госп-ва одержують понад 50 % усієї валової продукції рослинництва. Додатковим вод. ресурсом є стік, що надходить Північно-Кримським каналом з Кахов. водосховища. Середньорічний обсяг перекидання води з Дніпра по каналу становить у середньому 3016 млн м3 на рік. У загальному обсязі водозабору значну питому вагу мають підземні води, запаси яких дорівнюють 418,2 млн м3, з них 375,9 млн м3 з мінералізацією 1,5 г/л. Запаси мор. вод не обмежені, однак у сучас. водогосподар. балансі вони враховуються в обсязі використання бл. 0,2 км3/рік. Лісові ресурси Криму пром. значення не мають. Невеликі дубові ліси ростуть у передгір’ях Крим. гір, на їх пн. схилах (до вис. 1430 м) – дубово-грабові, місцями соснові. Ксерофітні ялівцево-дубові ліси з підліском із вічнозелених (суничник дрібноплідний, іглиця) і листопадних (дуб, граб, держи-дерево та ін.) вкривають схили гір на Пд. березі. Тут же великі паркові насадження (кипариси, магнолії, лаври та ін.). Пояс лісів з крим. сосни і дуба знаходиться на вис. від 400 м до 900 м. Ліс із бука і гачкуватої сосни – на верхніх частинах схилів. Це вимагає проведення значних обсягів лісомеліорат. робіт. Ліси виконують сан.-гіг., ґрунто- і водоохоронну функції, а також є невід’єм. частиною рекреац. ресурсів. Їх заг. пл. – 338 тис. га.

Мінерально-сировинні ресурси. На п-ові налічується понад 200 родовищ твердих, рідких і газоподіб. корис. копалин, понад 170 із них враховано в Держ. балансі запасів корис. копалин України. Забезпеченість мінерал.-сировин. ресурсами відповідно до потреби в них оціночно становить: глиною адсорбційною, цементною сировиною, облицювальним і пиловочним камінням, вапняками (мармуроподібними, буд. флюсовими) – понад 100 р.; крейдою, буд. камінням, буд. пісками, керамзит. сировиною – 50 р. і більше. Велике значення мають осадові залізні руди (Керченський залізорудний басейн), різні солі солоних озер, природ. газ. Після відкриття 1975 на пн.-зх. шельфі Чорного м. Голицинського газоконденсатного родовища у Криму освоюють нафтогаз. ресурси. Вже пробурено 80 пошук.-розвід. свердловин, з яких 68 – на пн.-зх. шельфі Чорного і 12 – в акваторії Азов. морів. Ведеться пошук ін. родовищ. Однак при освоєнні мінерал. ресурсів не враховують потреби нар. госп-ва в мінерал. сировині, немає обґрунт. програм їх задоволення без шкоди для довкілля. Сформувалося несприятливе територ. розміщення гірн. вироб-ва з надмірно високою його концентрацією в безпосеред. близькості або в межах зон рекреації, лісонасаджень, заповід. територій, охорон. зон водозаборів і водосховищ.

Рибні ресурси. Крим. п-ів – один із найважливіших і традиц. центрів рибальства Азово-Чорномор. регіону. Осн. рибал. потужності і матеріал.-тех. база риб. госп-ва країни гол. чин. зосереджені в Криму, і на них припадає 80–90 % усього видобутку риби Україною у водах Світ. океану. Нині в Криму маємо два (з чотирьох в Україні) найбільших рибопром. об’єдн.: ВО «Керчрибпром» і вироб.-пошук. підпр-во «Південрибпошук», які входять до концерну «Південриба» і ведуть океан. промисел; 10 риболовец. колгоспів, рибоводні госп-ва, риборозплідники, Морського рибного господарства і океанографії південний НДІ, інші наук., конструкт., рибопереробні орг-ції та підпр-ва. За останні 2–3 р. знизився в 4–5 разів річ. валовий обсяг видобутку риби в Азово-Чорномор. бас., який досягав раніше 80 тис. т. У цілому по Криму при достат. обсязі капіталовкладень і орг-ції нормал. роботи госп-в можна добувати не менше 10 тис. т високоякіс. продукції аквакультури риби, з якої прісноводна становитиме 3–5 тис. т. Розвиваючи великомасштабне вирощування мікроводоростей, за сезон (4 місяці) можна отримати бл. 1 тис. т сировини для вироб-ва продукції різноманіт. призначення, зокрема для приготування лікув.-профілактич. препаратів.

Вторинні ресурси. У Криму є значні резерви економії мінерал.-сировинних та ін. ресурсів за рахунок повнішого використання відходів вироб-ва. Досі у відвалах і нагромаджувачах Криму міститься понад 60 млн т відходів збагачення заліз. руд, 3 млн т фосфогіпсу, понад 200 тис. т попелошлак. відходів. Щорічно утворюється значна кількість розкривних порід, відходів розпилювання вапняку та ін. Використання вторин. ресурсів залишається недостатнім: попелу і шлак. відходів щорічно 2–3 тис. т, порід розкривних, супутніх, скельних – 100 тис. т, відходів вуглезбагачення – 30 тис. т, фосфогіпсу – 15 тис. т, вапняк. відходів – 34 тис. т. Не повністю використовують відходи деревини, тверді побутові, макулатуру, вторинні полімери і текстил. матеріали, склобій, відходи с.-г. продукції.

Промисловий комплекс. Пром- сть АР Крим – це багатогалуз. комплекс. Найбільшу питому вагу мають харч. (39,6 %), хім. і нафтохім. пром-сть (15,3 %), машинобудування й металообробка (12,8 %). Розвиваються також легка і пром-сть буд. матеріалів, газова, електроенергетична, скляна. Харч. галузь здебільшого зорієнтована на переробку с.-г. продукції. В її структурі провідне місце посідають виноробство (24,6 %), рибна (17,4 %) і хлібопекар. (25,7 %) пром-сть. Місц. потреби забезпечують борошномельно-круп’яна і кондитерська. Гол. підпр-ва харч. пром-сті: Сімферопольська макаронна фабрика, «Кримхліб» (Сімферополь), Джанкойський консервний завод. Виноробна підгалузь у Криму традиційна. Найбільші підпр-ва виноробства: вироб.-аграрне об’єдн. «Масандра», з-д шампан. вин «Новий Світ», радгосп-завод «Коктебель», АТ «Діоніс». Підпр-ва машинобудування і металообробки випускають 13 % усього пром. вироб-ва АР. На підпр-вах підгалузі виробляють автомобілі, тракторні причепи, електрозварюв. устаткування, електроінструменти, супертанкери, судна на підвод. крилах, устаткування для харч. пром-сті, що експортуються у низку країн. Найголовніші підпр-ва підгалузі: Суднобудівний завод «Затока» (Керч), «Електромашинобудівний завод “Фірма Селма”» (Сімферополь) – електрозварюв. устаткування, «Завод “Фіолент”» (Сімферополь) – електроінструменти, Керченський металургійний комбінат – стрілкові переводи, емальований посуд. Хім. і нафтохім. пром-сть – одна з провід. галузей в АР Крим. Понад 87 % продукції галузі випускається на найбільших підпр-вах: Держ. акц. компанії «Титан» і Кримському содовому заводі (Красноперекопськ). Паливна пром-сть представлена АТ «Чорноморнафтогаз» (Сімферополь), яке веде розвідку і видобуток газу на шельфі Чорного й Азов. морів і забезпечує на 60 % потреби АР Крим у цьому виді палива. Відновлює вироб-во вапняку і залізоруд. концентрату Камиш-Бурунський залізорудний комбінат (Керч), вироб. потужності якого простоювали понад 3 роки.

Агропромисловий комплекс. Клімат. умови і родючість ґрунтів сприяють розвиткові с.-г. в АР Крим і зумовлюють його багатогалуз. спеціалізацію. Площа с.-г. угідь становить 1755 тис. га (4,5 % угідь України). Осн. галузі рослинництва: зернове госп-во (озима пшениця, кукурудза, озимий і ярий ячмінь), овочівництво (понад 30 культур), садівництво, виноградарство, тютюнова (ароматич. тютюн) та ефіроолійна (троянда, мускатна шавлія, лаванда); тваринництва: молочне і м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

Транспортна інфраструктура. За розвитком транспорт. інфраструктури Крим посідає одне з провід. місць у країні. Тут розміщені і функціонують підпр-ва всіх видів транспорту, крім річкового. Довжина залізниць і автошляхів із твердим покриттям становить відповідно 23,9 і 241,6 км на 1000 км2 території. Довжина залізниць у Криму дорівнює 645,3 км. 40,6 % залізнич. ліній електрифіковано. В АР Крим діють великі залізничні вузлові станції – Сімферополь, Джанкой, Керч. Осн. залізничні магістралі: Солоне Озеро–Сімферополь–Севастополь; Армянськ–Джанкой–Керч (остання паромною переправою сполучує Крим з Пн. Кавказом); автомагістралі: Харків–Сімферополь–Севастополь, Херсон–Красноперекопськ–Сімферополь, Сімферополь–Феодосія–Керч, Красноперекопськ–Джанкой–Феодосія, Сімферополь–Ялта–Севастополь; регіональні автомоб. дороги: Сімферополь–Євпаторія, Алушта–Судак–Феодосія тощо. Основний обсяг вантажних перевезень здійснює залізнич. транспорт (62,1 %), пасажир. – автомоб. (45,9 %). Функціонує гірська тролейбусна лінія Сімферополь–Ялта (бл. 79 км). Перевезення вантажів та пасажирів мор. транспортом здійснюється через порти міст Феодосія, Керч, Ялта, Євпаторія і СП «Переправа Крим– Кубань». Повітр. транспорт Криму представлений авіакомпаніями «Крим», «Керч», держ. авіапідпр-вом «Універсал-Авіа», зонал. агентством повітр. сполучень. Діють і авіакомпанії недерж. форми власності: «Ветеран», «Атлант-СВ» та ін. Держ. міжнар. аеропорт «Сімферополь» за тех. оснащенням може приймати повітр. судна будь-якого класу. У пн.-зх. частині п-ова проходять траси газопроводів заг. протяжністю 780 км.

Зв’язок. В АР Крим функціонують усі види поштового, електро-, радіозв’язку, Інтернет. Підпр-ва галузі посідають провідні позиції в Україні за обсягом послуг зв’язку з розрахунку на одного жителя республіки. На автомагістралях держ. і місц. значення, у регіонах, що прилягають до них, широко використовують стільниковий телефон. зв’язок.

Зовнішньоторговельна діяльність та іноземні інвестиції. Найактивнішими партнерами АР Крим є РФ, Білорусь, Туреччина, Німеччина, США. Найбільша питома вага ввезеного капіталу припадає на охорону здоров’я – 73,8 %, паливну пром-сть – 6,5 %, внутр. торгівлю – 5,4 %, с. госп-во – 4,2 %. У структурі зарубіж. інвестицій лідирують РФ (62 %), США (7,4 %), Велика Британія (2,8 %), Туреччина (1,1 %). На січень 2000 в АР Крим діяло 85 банків. установ, зокрема 7 мали статус юрид. особи.

Освіта. У АР Крим (крім Севастополя) функціонує 46 вищих навч. закладів, із них 31 держ. форми власності. Це Таврійський національний університет, Кримський державний медичний університет, Кримський державний аграрний університет, Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва, Севастопольський державний технічний університет, Севастопольський інститут ядерної енергетики та промисловості, Керченський морський технологічний інститут, 30 профтехучилищ, у яких навчається 17 588 учнів. Мережа заг.-осв. навч.-вихов. установ складається з 574 шкіл, у яких навчається 287 715 учнів і працює майже 19 тис. пед. працівників, у 9 заг.-осв. школах-інтернатах навчається 2375 осіб, у 17 школах і школах-інтернатах для дітей з вадами в розумовому або фіз. розвитку – 3596, у 21 приват. школі – 1477, у 11 школах ін. відомств – 267, у 17 вечірніх – 9188 учнів. Шкіл з укр. мовою навч.– 4, кількість учнів у них – 878; з кримськотатар. мовою навч. – 9, кількість учнів у них – 3004. У всіх школах АР Крим від 1 жовтня 1997 введено обов’язкове вивчення держ. мови. Понад 39 тис. учнів ви- вчають кримськотатар. мову, збільшується кількість учнів, що навчаються укр. та кримськотатар. мовами.

Наука. З Крим. п-вом пов’язане життя і діяльність П. Палласа, М. Миклухо-Маклая, І. Мечнікова, Х. Стевена, О. Сумарокова, С. Боткіна, В. Вернадського, А. Ферсмана, В. Докучаєва, І. Павлова, О. Палладіна, О. Іоффе, В. Обручева, І. Курчатова, К. Щолкіна та ін. За даними 2000, в АР Крим (без Севастополя) 65 орг-цій займалися наук. і наук.-тех. діяльністю. Серед них установи НАНУ – Морський гідрофізичний інститут, Біології південних морів інститут, Кримський науковий центр, Карадазький природний заповідник; УААН – зокрема Нац. наук. центр «Нікітський ботанічний сад», Ін-т винограду і вина «Магарач», Ефірно-олійних і лікарських рослин інститут; Астрофізична обсерваторія Кримська, Мінеральних ресурсів інститут, Кримський НДІ фізичних методів лікування і медичної кліматології, Південний НДІ морського рибного господарства і океанографії. Діє Кримська АН. Кількість фахівців у цих орг-ціях на поч. 2000 становила 3100 осіб, серед яких д-рів н. – 279, канд. н. – 1514.

Література. У жовтні 1991 засновано СП Криму, що об’єднала понад 70 профес. прозаїків, поетів, драматургів, перекладачів. При Спілці працюють респ. літ. об’єднання і вид-во «Дар». Від 1991 видається літ.-громад. ж. «Брега Тавриды» за ред. А. Домбровського. Крим. письменники А. Домбровський, Ю. Іванченко, О. Криштоф, Л. Панасенко, В. Савенков, С. Славич, О. Соболєв, В. Фролова і С. Ягупова відзначені Держ. премією АР Крим. Ряд письменників Криму – лауреати літ. премій ім. А. Чехова, Л. Толстого, С. Сергєєва-Ценського, премій «Золота бджола», «Скіфська ліра». Головою правління СП Криму на 1-му з’їзді обрано Л. Панасенка.

Засоби масової інформації. На січень 2000 в АР Крим виходило 13 журналів, понад 200 газет («Крымская правда», «Крымская газета», «Крымское время», «Кримська світлиця», «Голос Крыма» та ін.).

Охорона здоров’я. В АР Крим функціонує 546 фельдшер.-акушер. пунктів, 100 сільс. амбулаторій, 25 дільн. лікарень, 260 центр., рай., міськ., респ. лікарень і диспансерів. Незважаючи на зменшення фінансування, обсяг мед. допомоги не зменшився: 20 млн відвідувань амбулат.-поліклін. установ, бл. 400 тис. хворих у стаціонарах, 100 тис. операцій. На кін. 90-х рр. середня тривалість життя становила 64 р. (у 1990 – 67 р.): у чоловіків – 56 р. (1990 – 64 р.), у жінок – 72 р. (1990 – 75 р.).

Установи культури, пам’ятки історії і культури. Мережа установ культури і мист-ва АР Крим охоплює масові б-ки всіх відомств – 898; клуб. установи – 722; музеї (з філіями) – 22; концертні орг-ції – 3; школи естет. виховання – 76; уч-ща – 4. Діють Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького, Кримський український музичний театр, Кримськотатарський музично-драматичний театр, Державний камерний музичний театр, Кримський театр ляльок. Най-значніші музеї: Кримський республіканський краєзнавчий музей, Сімферопольський художній музей, Лівадійський палац-музей, Українки Лесі музей та Чехова А. будинок-музей (обидва – Ялта), Волошина М. будинок-музей (Коктебель), Кримськотатарський музей мистецтв, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Керченський державний історико-культурний заповідник, Алупкинський державний палацово-парковий музей-заповідник, «Калос-Лімен» історико-археологічний заповідник. На Крим. п-ові була столиця пізніх скіфів – Неаполь-Скіфський; античні городища – Херсонес, Пантикапей, Німфей, Керкінітида, Мірмекій, Кіммерик; візантій. поселення – Горзувіти, Алустон; «печерні міста» – Мангун, Чуфут-Кале, Ескі-Кермен та ін. Фортеці ґенуезької побудови – Кафа, Судак, Балаклава. На тер. респ. (крім Севастополя) – 3820 пам’яток історії і культури. Численні пам’ятки арх-ри, для яких характерна еклектика стилів Близького Сх., Візантії, Вірменії. У м. Старий Крим це руїни мечеті Бейбарса (кін. 13 ст.), мечеті Узбека, Куршун-Джамі, руїни караван-сараю (14 ст.). Найбагатший на пам’ятки кримськотатар. культури Бахчисарай. р-н: Бахчисарайський палацово-парковий заповідник (Ханський палац), до якого входять 18 об’єктів 16–19 ст.; на тер. міста – дюрбе (мавзолей) Мугаммед-Ґірея ІІ, Кубоподібне дюрбе, дюрбе Мугаммед-Шах-Бея-Бен-Юде-Султана (14–16 ст.), Мімбар Ахмед-Бея, мечеті Тохтамі-Джамі та Ісмі-Хан, Зинджирмі-медресе (15–18 ст.), дюрбе Хаджі-Ґірея (1501), у Печерному містечку «Чуфут-Кале» – мавзолей «Дюрбе-Джаніке-Ханим» (15 ст.), руїни мечеті, колодязь «Копла-Кую» (14–18 ст.); у с. Соколине – мечеті князя Булгакова Алібея (1883), Кутлерська (19–20 ст.), Юсуповська (1906–10). Подібні споруди 15–20 ст. є на тер. Алуштин., Феодосій., Судац. міськрад, у Євпаторії, Керчі, у Сімфероп. і Білогір. р-нах. Деякі мечеті реставровані і використовуються за призначенням. Серед них вирізняється мечеть Кебір-Джамі в Сімферополі (1508), реконструйована 1993, мечеть Джума-Джамі в Євпаторії (1552), мечеть Аджі-Бея в с. Дачне Бахчисарай. р-ну (18 ст.), мечеть Муфтій-Джамі (1623) у Феодосії. Викликають інтерес лазня 18–19 ст. у Бахчисараї, кав’ярня в Євпаторії (1552), караван-сарай у Білогірську (13–14 ст.), фонтан «Арзи й Алі-Баба» (1905) у смт Кореїз. У Бахчисараї збереглася споруда друкарні, де видатний кримськотатар. просвітитель І. Гаспринський випускав ж. «Терджиман» («Перекладач»). Його ім’ям названо одну з вулиць Сімферополя, де в 1998 встановлено його бюст. У м. Алупка стоїть пам’ятник двічі Героєві Рад. Союзу льотчикові С. Амет-Хану. Відомий своїми істор. пам’ятками Севастополь, насамперед Херсонесом, Панорамою героїчної оборони Севастополя 1854–1855 рр., Діорамою «Штурм Сапун-гори». Кримчани оберігають мемор. комплекси, де поховані воїни, партизани, підпільники та мирні громадяни, які загинули в роки окупації, у боях під час захисту і звільнення п-ова від нім.-румун. завойовників (1941–44). Чимало пам’яток історії та культури постраждали внаслідок воєн. дій або політ. катаклізмів та мародерства; це стосується і суцільного перейменування кримськотатар. поселень та ін. геогр. назв після 1944.

Спорт. У Криму здебільшого збереглася система, що пропагує розвиток фіз. культури і спорту, оздоровлення насел. шляхом проведення чемпіонатів, першостей, комплекс. спартакіад. Є 50 стадіонів, 308 стрілец. тирів, 21 плав. басейн, 657 спорт. залів і 1153 спорт. майданчики для ігр. видів спорту. Збірні команди Криму й окремі спортсмени – активні учасники чемпіонатів і першостей України. Підготовка юних спортсменів здійснюється в 49 ДЮСШ, у яких навчається бл. 20 тис. дітей. Розвивається інвалідний спорт. У містах і р-нах Криму налагоджено роботу спорт. секцій, у яких займається понад 550 дорослих і 300 дітей-інвалідів. Для них регулярно організовуються чемпіонати, першості, турніри й спартакіадні старти, особливо з футболу, волейболу, настіл. тенісу, шахів, армспорту.

Конфесії. На 1 січня 1998 в АР Крим зареєстровано статути 637 реліг. громад, серед них 6 духовних центрів: УПЦ МП, УПЦ КП, Рос. Істинно-Православ. Церкви (РІПЦ), Духов. упр. мусульман Криму (ДУМК), Євангельських християн-баптистів (ЄХБ) і Християн віри євангельської – п’ятдесятників (ХВЄ). Без реєстрації діє 51 громада. Найчисленніші на 2000: УПЦ МП – 347 та ДУМК – 246. Найбільшу кількість – 125 реліг. орг-цій – сконцентровано в Сімферополі та Сімфероп. р-ні, в Ялті – 53 громади, 51 – в Бахчисарай. р-ні. Кадри духовенства усіх конфесій на січень 1998 становили 725 осіб. Повністю забезпечені священнослужителями мусульм. громади і більшість протестант. громад. Парафії УПЦ МП забезпечені кадрами на 67 %. 1997 РМ АР Крим, місцеві органи влади передали у власність і користування реліг. орг-ціям 10 колиш. культових будинків і 65 споруд, що дало змогу на 10 % (від 30 до 40 %) збільшити забезпеченість реліг. орг-цій культовими приміщеннями (без урахування орендованих). Нині у розпорядженні реліг. організацій АР Крим знаходиться 341 будівля.

Міжнаціональні відносини. Етнічна історія Криму характеризується високим ступенем міграц. процесів, що їх породжували не тільки військ.-політ., а й геогр. та природні чинники. Співвідношення етніч. груп насел. змінювалося протягом багатьох століть. Зокрема крим. татари, німці, греки, вірмени, починаючи від 18 ст., не раз ставали жертвами примус. виселення. За переписом 1989, на тер. Криму проживало 2430,5 тис. осіб – представників понад 110 націй і народностей. За даними Держ. ком-ту із статистики АР Крим, на 1 січня 2000 чисельність насел. АР Крим (без Севастополя) становила 2117,7 тис. осіб. У адм.-територіал. поділі Крим. АРСР (листопад 1921) враховувалося компактне проживання етніч. груп. У 1930 на тер. Криму було утвор. 16 р-нів, зокрема національні: Біюк-Онлар. – нім.; Фрайдорф. – євр.; Ішун. – укр.; Балаклав., Бахчисарай., Ялтин., Алуштин., Судац. – татар.; ін. – змішані. За цим принципом утвор. багато сільс. рад: 158 татар., 133 рос., 36 нім., 31 євр., 12 укр., 9 болгар., 7 грец., 2 вірмен. і 55 змішаних. У наступні роки цим принципом адм. поділу знехтували. Уже на поч. 30-х рр. на зміну певній увазі до нац.-культур. потреб корін. населення прийшла боротьба з «буржуазним націоналізмом», жертвою якої стала насамперед молода кримськотатар. інтелігенція. Значні зміни в етніч. картині Криму сталися в 1941 та 1944, коли було депортовано бл. 300 тис. осіб. Серед спецпереселенців із Криму були представники 19-ти національностей. Для поповнення насел. республіки, що значно скоротилося в роки війни і внаслідок депортації, організовано переселення в Крим, який тоді був у складі РРФСР, сільс. жителів із обл. Росії та України. До 1959 насел. п-ова зросло до 1201,5 тис. осіб і майже досягло довоєнного рівня. За переписом 1970 росіяни становили 67 %, українці – 26,5 %, решта – інші національності. У 1955–57 Президія ВР СРСР прийняла укази, які зняли обмеження в правовому становищі депорт. народів, але без права повернення «в місця, звідки були виселені». Це обмеження скасовано лише 1967, що стало поштовхом до мас. повернення на батьківщину крим. татар та ін. депорт. громадян і їхніх сімей. 1990 у Криму при обл. раді створено Ком-т у справах депорт. народів. 1991 у Крим. автономії проведено додатк. вибори до ВР Криму нар. депутатів, серед яких обрано 18 представників депорт. громадян. У червні 1992 при РМ Криму створено Упр. у справах депорт. вірменів, болгар, греків і німців, а 1993 – Держ. ком-т Криму в справах національностей, на який покладено функцію упр. процесами повернення і влаштування репатріантів та їхніх родин. Відчутно вплинули на міграц. процеси в Криму конфлікти на міжнац. ґрунті в «гарячих точках» СРСР та його розпад. Посилилися приплив біженців та еміграція жителів Криму в ін. держави. Станом на 1 січня 1998 в АР Крим проживало 262 100 крим. татар, 5830 вірмен, 3708 греків, 2618 німців і 2189 болгар. Заг. кількість раніше депорт. громадян та їхніх родин, що повернулися на батьківщину, становила 13 % від усього насел. Криму. Серед. щоріч. приріст репатріантів становить 6–8 тис. осіб. Помітна тенденція до його зниження, хоча за межами Криму тільки з сімей депорт. вірмен, болгар, греків та німців проживає бл. 50 тис. осіб. Держ. програма повернення і влаштування репат-ріантів та їхніх сімей фінансується з держ. бюджету України. Вона охоплює не тільки буд-во і придбання житла, а й соц.-культурні заходи. Розвиток нац. культур виявляється у виданні навч. і худож. літ-ри, газет і журналів (хоча слід відзначити домінування російськомовної преси), наявності постійних теле- і радіопрограм, поступовому розширенні мережі нац. шкіл, класів, факультативів. Працюють театр. колективи, муз. і фольклорні ансамблі, музеї, відбуваються фестивалі народів Криму. Все це сприяє взаємозбагаченню нац. культур, зміцненню міжнац. відносин, вирішенню багатьох місц. проблем, хоча фінанс., організац. та ін. труднощі сповільнюють хід позитив. процесів. У Криму створено нац. громад. орг-ції: Меджліс кримськотатарського народу, Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР), Національний рух кримських татар (НРКТ), Асоціація нац. громад і общин народів Криму, що об’єднує понад 15 нац.-культур. орг-цій та ін. Усього в Криму діє 27 нац.-культур. громад. Проблеми кримськотатарського народу в Україні висвітлює часопис «Кримськотатарське питання». Недостатньою мірою задовольняються культурні та освітні потреби укр. насел. Криму. Проблемами міграції та влаштування репатріантів, їхньою інтеграцією в укр. сусп-во займаються не лише держ. орг-ції України і АР Крим, а й міжнародні. У здійсненні спец. програм беруть участь Упр. Верхов. Комісара в справах біженців ООН і Міжнар. орг-ція міграції в Україні. На прохання уряду України в ситемі ООН розроблено Програму розвитку та інтеграції Криму ООН (ПРІК/ООН), пов’язану з поверненням на п-ів депорт. народів. Ряд ін. міжнар. орг-цій підготували проекти своєї участі в гармонізації міжнац. відносин. Це програми ЮНЕСКО, «Міжетнічні відносини» (при ОБСЄ), «Від серця до серця» (США), «Червоний Півмісяць» (Туреччина), «Мусульманська надія» (США). Взаємовідносини між представниками нац. груп і держ. владою на тер. України, зокрема АР Крим, регулюють Конституція України та ін. законодавчі акти. (Див.: Крим, Кримські татари, Передача Криму до складу Української РСР, Українці в Криму; ілюстрації на окремому аркуші).

Літ.: Кондараки В. Х. Универсальное описание Крыма. С.-Петербург, 1875; Маркович Е. Очерки Крыма. С.-Петербург, 1902; Четыре года Советской власти в Крыму. 1921–1924: Сб. материалов. Сф., 1926; Башки-ров А. С. Древние и средние века в истории Крыма. Сф., 1929; Бочагов А. К. Миллифирка. Националистическая контрреволюция в Крыму. Москва, 1932; Генов И. Г. Новое районирование и очередные задачи Советов // Экономика и культура Крыма. 1935. № 2; Конституция (Основной закон) Крымской АССР. Сф., 1937; E. Kirimal. Der nationale Kampf des Krimtürken mit besonderer Berüksichtigung der Jahre 1917–18. Emsdetten, 1952; Надин-ский П. Н. Очерки по истории Крыма. Сф., 1957. Ч. 1–4; I. R. Smedley. Bizantium, the Krimea and the Steppe. Ph. D. diss., University of Birmingham, USA, 1985; Памятники истории и культуры Крымской области: Науч.-вспом. библиогр. указ.: В 2 ч. Сф., 1987; Крым многонациональный. Сф., 1988; Лашков Ф. Ф. Шагин-Гирей – последний крымский хан. Сф., 1991; P. Borawski. Tatarzy krymscy w Rosiji // Obóz. 1991/92. № 21; Буткевич В., Горинь В., Свідзинський А. Крим не тільки зона відпочинку. Л., 1993; Хмеляр П. На чому проростає кримський шовінізм // Визв. шлях. 1993. № 1, 2; История и археология Юго-Западного Крыма. Сф., 1993; Концепция информатизации Республики Крым на период по 2000 г.: Проект. Сф., 1994; Кудряв-цев В. Б. Крым: хозяйство. Сф., 1994; Финогенов Б. Л., Люманов Э. М., Боднер Г. Д. Проблемы занятости крымскотатарского населения Крыма. Сф., 1994; Згуровская Л. Крым: Рассказы о растениях и животных. Сф., 1996; Еримизина М. И. Опыт внешнеэкономической деятельности предприятий АПК Крыма. Сф., 1996; Крым и мировая культура: Мат. межвуз. науч. конф. Вып. 1. Сф., 1996; Крымская проблема: объективная закономерность или целенаправленная провокация? К., 1996; Подсолонко Е. А. Пути комплексного усиления государственного регулирования экономики (На примере Автономной Республики Крым). Сф., 1996; О ходе выполнения мероприятий по стабилизации социально-экономических ситуаций в Крыму за 1992–1996 годы. Сф., 1997; Коваленко В. В., Алтабаева Е. К. На черноморском перекрестке: Крым с древнейших времен до конца XVIII века. Сф., 1997; Российская Федерация против Мустафы Джамилева. Апрель 1976 г. Омский процесс. К., 1998; Габриелян О. А., Ефимов С. А. и др. Крымские репатрианты. Депортация, возвращение и обустройство. Сф., 1998; Фадеева Т. М. Тайны горного Крыма. Сф., 1998; Крикун Е. В. Памятники крымскотатарской архитектуры (XIII–XX вв.). Сф., 1998; Легенды и предания Крыма. Сф., 1998; Кримськотатарське питання. Періодичне видання. Сф., 1998–2001; Все о Крыме: Справ.- информ. изд. Х., 1999; Гарчев П. І. Таври Криму, Причорномор’я і Кубані – предки українців. Сф., 1999; Конституція Автономної Республіки Крим. Сф., 1999; Непомнящий А. А. Записки путешественников и путеводители в развитии исторического краеведения Крыма (последняя треть XVIII – нач. XX века). К., 1999; Бабенко Г. А. Перспективы структурной трансформации промышленной экономики. Сф., 1999; Урсу Д. П. Очерки истории культуры крымскотатарского народа (1921–41). Сф., 1999; Административно-территориальные преобразования в Крыму 1783–1998. Сф., 1999; 2000; Крым. Географические названия: Словарь-справ. Сф., 2000; Крим – крізь тисячоліття // Хроніка 2000. К., 2000; Кондратов И. П. Крым. 1941–1945. Хроника. Сф., 2000; Лукинюк М. Україна – Крим – Росія. К., 2000; Мальгин А. В. Крымский узел. Очерк политической истории Крыма 1989–99. Сф., 2000.

С. О. Єфимов, О. В. Мальгін, Є. О. Похилюк, П. К. Тигліянц

Стаття оновлена: 2001