Автономна Республіка Крим

Визначення і загальна характеристика

АВТОНО́МНА РЕСПУ́БЛІКА КРИМ — Автономна Республіка у складі України. Знаходиться на Пів­дні України, в межах Кримського пів­острова; на Пів­ночі межує з Херсонською обл., на Заході та Пів­дні омивається Чорним морем, на Пів­нічному Сході — Азовським морем. Площа 26,1 тис. км² (4,3 % площі України). Населе­н­ня 2,16 млн осіб (4,3 % насел. України): росіян — 67,2 %, українців — 25,6 %, татар — 7 %, проживають також греки та ін. У містах — 63 %. Щільність населе­н­ня — 83 особи на км². Віруючі пере­важно православні, мусульмани. Столиця — Сімферополь. Головні міста і порти: Євпаторія, Керч, Севастополь, Феодосія, Ялта.

Історико-політичний огляд

Своєрідність етнічної історії Криму полягає в тому, що жоден етнос, попри значні міграційні пере­міще­н­ня, не зник із цієї землі без­слідно. Кожний народ, який пере­бував на Кримському пів­острові, залишав тут зерна своєї культури, брав участь в етногенезі його населе­н­ня. Археологія виділяє кілька найдавніших культур аборигенів Кримського пів­острова. На його території людина жила ще за ран­нього палеоліту, тут знаходять числен­ні стоянки періоду неоліту. У добу енеоліту його населе­н­ня складалося із пред­ставників ямної та кемі-обинської культур, у добу бронзи — ямної, катакомбної і зрубної, ран­нього заліза — кизил-кобинської культури. Першим народом, за­значеним у писемних джерелах, є кім­мерійці, які заселяли значну територію Пів­нічного Причорноморʼя, включаючи Кримський пів­острів, і Пів­нічний Захід Кавказу в добу ран­нього заліза (етнонім «кім­мерійці», як і низка інших, антропологічно збірний). Ширші ві­домості залишили про себе таври, які проживали в 1-му тисячоліт­ті до нашої ери на Пів­дні пів­острова. На від­міну від кім­мерійців, вони змогли довше протистояти асиміляційним процесам, що від­бувалися внаслідок проникне­н­ня на територію пів­острова носіїв далеких одна від одної азіатських та європейських культур. Їхнє взаємо­проникне­н­ня, починаючи від приходу скіфів та від греко-понтійської колонізації, появи сарматів та римського панува­н­ня і завершуючи готами, тривало від 7 столі­т­тя до нашої ери аж до 1-го Великого пере­селе­н­ня народів (6 столі­т­тя нашої ери).

4–13 столі­т­тя нашої ери характеризуються значним тюркським впливом на етногенез кримського населе­н­ня. Початком цих змін стало гунське вторгне­н­ня. Значний вплив на формува­н­ня етнічного облич­чя пів­острова зробили оногури, авари, болгари, хозари, печеніги, половці. У пів­ден­ній і пів­ден­но-західній частині Криму аж до 15 столі­т­тя були сильними традиції грецької (візантійської), італійської, вірменської культур, ві­діграла свою роль і присутність вихідців із Малої Азії, Близького Сходу. Глибокий слід в житті середньовічного Криму залишили східні словʼяни, для яких візантійський Херсонес став джерелом православного віровче­н­ня. У 989 київський князь Володимир прийняв у Херсонесі християнство. Елементи привнесених культур не були втрачені й у період існува­н­ня на території пів­острова Кримського ханства. Згадка про татар (у подальшому — кримських татар) у писемних джерелах ви­значає дату їхньої появи — 1223. Ця дата повʼязана з набігами, які здійснювалися з території Кипчацького степу — західної частини Монгольської імперії. Тут у 40-х роках 13 столі­т­тя онук Чингісхана хан Батий (1208– 55) заснував фе­одальну державу Улус Джучі, яка в російській літературі одержала назву Золотої Орди. За­значена дата — 1223 — стосується етнічної історії Криму, а не етногенезу кримських татар, який, з виникне­н­ням Кримського улусу, а потім і Кримського ханства, вступає до нової, активнішої стадії. Формува­н­ня кримськотатарського етносу, починаючи від 13 столі­т­тя, від­бувалося в без­посередній залежності від політичних, етно-культурних і конфесійних чин­ників. 1313 іслам було проголошено державною релігією Золотої Орди. Її територія на початку 15 столі­т­тя роз­палася на кілька від­окремлених ханств — Кримське, Астраханське і Казанське. Увесь період існува­н­ня Кримського ханства повʼязаний із правлі­н­ням династії Ґіреїв.

Унаслідок асиміляції місцевого населе­н­ня виділилися два основні типи кримських татар — пів­ден­ний і степовий, які різнилися не тільки зовнішніми антропологічними ознаками, а й своєрідністю мови та культурних традицій. 1475 значна частина Пів­ден­ного берега Криму уві­йшла до Османської імперії, а від 1478 Кримське ханство офіційно стало її васалом. Без­посереднє сусідство з Кримом українських земель зумовило тривалі господарські і культурні взаємини українців і кримських татар. Запорозька Січ і Геть­манська Україна під­тримували політичні і військові стосунки з Кримським ханством, в яких було немало драматичних сторінок.

В етнічній історії Криму пере­ломним стає 18 столі­т­тя. Після російсько-турецьких воєн було ліквідовано (анексовано) Кримське ханство, а його територію включено до Російської держави. 8(19) квітня 1783 Катерина ІІ під­писала маніфест про прийня­т­тя Криму «під державу Всеросійську». 1784 створено Таврійську область із центром у Сімферополі, 1802 вона отримала статус Таврійської губернії. Але ще на­прикінці 70-х років із пів­острова з ініціативи російського уряду було вивезено понад 31 тис. осіб християнського населе­н­ня. Завоюва­н­ня Криму російськими військами су­проводжувалося великими жертвами серед кримських татар. Після при­єд­на­н­ня Криму до Росії міграційні процеси набули інтенсивного характеру за рахунок без­пере­шкодного ви­їзду кримських татар до Туреч­чини. Еміграційні хвилі в 19 століт­ті при­звели до того, що до 20-х років 20 столі­т­тя чисельність кримських татар зменшилася до 25 % від складу всього населе­н­ня пів­острова. Водночас від кінця 18 столі­т­тя на пів­острів, за на­даними російським урядом пільгами, прибували пред­ставники різних народів не тільки з Росії, а й іноземні колоністи — німці, греки, болгари, естонці, чехи. Німців, болгар, вірмен звільняли від податків і військової повин­ності надовго. Проте істотно змінити тут етнічну об­становку це не могло: місцеві християни й мусульмани, узвичаївшись жити поруч один з одним, становили основу населе­н­ня Криму. Однією з трагічних сторінок в історії пів­острова стала Кримська війна 1853–1856, яка фактично ро­зорила Крим. Війна завершилася поразкою Росії і Паризьким миром 1856. На роз­виток Криму в 2-й половині 19 столі­т­тя вплинули не тільки Кримська війна, скасува­н­ня кріпосного права, спрямовува­н­ня на пів­острів великої кількості пере­селенців, а й те, що 1861 імператор Олександр ІІ обирає Лівадію своєю літньою резиденцією, після чого Крим набуває популярності як кращий курорт Росії, куди на від­починок при­їздять письмен­ники, художники, артисти. З Кримом повʼязані імена О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Грибоєдова, Л. Толстого, А. Чехова, І. Буніна, О. Ку­пріна, Лесі Українки, С. Ру­данського, М. Коцюбинського та ін. Тут творили свої полотна Ф. Васильєв, І. Айвазовський, А. Куїнджі, О. Шишкін, І. Рєпін, складали музику О. Спендіаров, Н. Амані, А. Аренський; на сцені крим. театрів грали М. Щепкін, М. Кропивницький, П. Стрепетова, В. Качалов, В. Коміс­саржевська. До Першої світової війни зро­стає населе­н­ня пів­острова, особливо міське, за рахунок обез­земелених реформою 1861 селян, які приїхали з материка, і пере­селе­н­ня в Крим німців, болгар, греків, вірмен, чехів, поляків та інших. До 1913 року в Криму проживали пред­ставники близько 70 національностей. З початком Першої світової війни Крим був оголошений прифронтовою зоною.

Історія власне кримської автономії має кілька періодів, хронологічні межі яких — від десятків днів до десятків років. У кожному періоді якісно змінювався статус автономії, текст її кон­ституції. Поштовхом до роз­витку автономістського руху в Криму стала Лютнева революція 1917 в Росії. Різні партії та групи від соціалістичних до національних по-різному бачили майбутній статус Криму. ІІІ Універсалом Центральна Рада 8 листопада 1917 оголосила про входже­н­ня Таврійської губернії до складу УНР, але «без Криму». Цього ж місяця створений перший автономний орган керівництва Криму — Рада народних пред­ставників, до складу якої вві­йшли есери, меншовики та пред­ставники інших партій та національних груп, зокрема Мусульманського виконкому. У березні 1917 від­бувся Всекримський мусульманський зʼїзд під головува­н­ням Н. Челебієва, якого обирають муфтієм Криму. Створена у липні Міллі Фірка (національна партія) ви­ступає за демократичну республіку під гаслом «Крим для кримчан», маючи на увазі все населе­н­ня Криму. У листопаді створений перший автономний орган Криму — Рада Народних Пред­ставників, до якої уві­йшли есери, меншовики, пред­ставники інших партій та національних груп, зокрема Мусульманського виконкому. Перший національний зʼїзд кримських татар — Курултай (25 грудня 1917, Бахчисарай) — під­тримав створе­н­ня Кримської Народної Республіки і прийняв основні кримськотатарські закони. Н. Челебієв очолив уряд національної директорії. Але в результаті пере­вороту в січні 1918 до влади при­йшли більшовики, які спиралися на сили Чорноморського флоту. Свою владу проголосила Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів (голова ЦВК Рад Таврійської губернії — Ж. Міл­лер).

За Брест-Литовським договором Крим було ви­знано територією РРФСР. У звʼязку з на­ступом німців і з огляду на неви­значеність статусу Криму 21 березня 1918 ЦВК Рад Таврійської губернії прийняв ріше­н­ня, а 22 березня опубліковано декрет, який оголошував територію Кримського пів­острова (у складі Сімферопольського, Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського і Пере­копського повітів) Радянською Соціалістичною Республікою Тавриди. Головою Раднаркому затверджено А. Слуцького. Однак республіка про­існувала недовго, Крим окупували німецькі війська, які витіснили український загін П. Болбочана — так звану Кримську групу, яка, намагаючись випередити німців, у квітні 1918 здобула Сімферополь і Бахчисарай. Одночасно у квітні 1918 за під­тримки німців у Криму створений Кра­йовий уряд на чолі з генералом С. Сулькевичем. До уряду вві­йшли на коаліційній основі пред­ставники татарської, російської і німецької національних общин, серед них — лідер партії Міллі Фірка Д. Сейдамет. Зав­да­н­ням цього уряду було «збереже­н­ня само­стійності пів­острова до зʼясува­н­ня між­народного становища його і від­новле­н­ня закон­ності і порядку». Було затверджено прапор Криму — блакитне полотнище із золотою тамгою Ґіреїв. 29 травня 1918 в результаті військового пере­вороту в Україні на зміну Центральній Раді при­йшла нова влада на чолі з геть­маном П. Скоропадським.

Важливим напрямом її зовнішньополітичної стратегії була орієнтація на при­єд­на­н­ня до України етнічно повʼязаних із нею земель — Криму, Бес­сарабії, Холмщини, Кубані. Міністерство іноземних справ Геть­манату виділило кошти на ви­да­н­ня в Криму трьох газет, які пропагували ідею про необхідність при­єд­на­н­ня Криму до України. У від­повідь на не­прихильну до України політику уряду М. Сулькевича Українська Держава оголосила економічну блокаду Криму, що змусило Кра­йовий Уряд до пере­говорів. На цих пере­говорах у вересні–жовтні 1918 обговорювалося пита­н­ня про на­да­н­ня Криму внутрішньої автономії в складі України, однак до остаточної угоди не ді­йшло. На початку листопада у Німеч­чині сталася революція, більшовики анулювали Брест-Литовський договір, німецькі окупаційні війська залишили Крим і Україну, і тоді під свою опіку Крим узяли війська Антанти та Збройні Сили Пів­дня Росії генерала А. Денікіна. На території пів­острова діяв Кра­йовий уряд кадетської орієнтації на чолі з С. Кримом. Цей режим протримався до квітня 1919, після чого Крим зайняли війська радянської армії. 28 травня 1919 Центральний Комітет Російської Комуністичної Партії (більшовиків) прийняв по­станову «Про статус Кримського Радянського уряду», на під­ставі якої Тимчасовий робітничо-селянський уряд Криму на чолі з Д. Ульяновим під­готував і оприлюднив Декларацію про проголоше­н­ня Кримської Радянської Соціалістичної Республіки. Її існува­н­ня припинив у червні 1919 новий на­ступ військ генерала А. Денікіна, якого пізніше змінив генерал П. Врангель. Уряд Врангеля намагався навести лад у господарстві пів­острова (1920 провів земельну реформу), але про­існував тільки до листопада 1920. 16 листопада 1920 Кримський пів­острів повністю зайняли радянські війська під командува­н­ням М. Фрунзе. Цим закінчилася війна в Криму, яка від­значалася особливою жорстокістю у ставлен­ні до місцевого населе­н­ня.

18 жовтня 1921 ВЦВК і РНК прийняли по­станову, згідно з якою утворили Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку як частину РРФСР «у межах Кримського пів­острова з округів: Джанкойського, Євпаторійського, Керченського, Севастопольського, Сімферопольського, Феодосійського і Ялтинського». 10 листопада 1921 1-й Всекримський установчий зʼїзд Рад прийняв Кон­ституцію Кримської РСР, у якій було записано: «Державними мовами Кримської РСР при­ймаються російська і татарська. Органами центральної влади Кримської РСР є Всекримський зʼїзд Рад, Кримський Центральний Виконавчий Комітет. Кримський ЦВК виділяє зі свого складу президію в кількості 5-ти членів, права і обовʼязки якої ви­значаються Кримським ЦВК». 1923 і 1929 (у звʼязку з прийня­т­тям нової Кон­ституції РРФСР) у Кон­ституцію Кримської АРСР внесено зміни й доповне­н­ня; 4 червня 1937 9-й Всекримський зʼїзд Рад прийняв нову редакцію Кон­ституції Кримської АРСР. У ній ви­значено статус Верховної Ради АРСР, а в стат­ті 24 вказано: «Закони, прийняті Верховною Радою Кримської АРСР, публікуються татарською і російською мовами». У червні 1940 3-я сесія Верховної Ради РРФСР прийняла Закон «Про затвердже­н­ня Кон­ституції (Основного Закону Кримської АРСР)». Згідно зі стат­тею 44 Раду народних комісарів Кримської АРСР утворювала Верховна Рада Кримської АРСР. 25 червня 1946 Верховна Рада РРФСР прийняла Закон «Про скасува­н­ня Чечено-Інгуської АРСР і про пере­творе­н­ня Кримської АРСР на Кримську область», якому пере­дував Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945, що затверджував по­да­н­ня Президії Верховної Ради РРФСР про пере­творе­н­ня Кримської АРСР на Кримську область у складі РРФСР. Ці заходи мотивувалися нібито участю кримських татар у збройній боротьбі проти частин радянської армії, за що вони й були «пере­селені в інші ра­йони СРСР».

18–20 травня 1944 було депортовано 187 859 кримських татар, 27 червня 1944 — 9620 вірменів, 12 420 болгар і 15 040 греків; ще 17–20 серпня 1941 з Криму виселено 52 тисячі німців. 18 травня кримські татари вважають Днем національної скорботи.

1954 до Президії Верховної Ради УРСР наді­йшло по­да­н­ня Президії Верховної Ради РРФСР у справі пере­да­н­ня Кримської області до складу УРСР, внесене на роз­гляд Президії Верховної Ради СРСР. Президія Верховної Ради УРСР 13 лютого 1954 роз­глянула це пита­н­ня і прийняла по­станову з проха­н­ням до Президії Верховної Ради СРСР про пере­да­н­ня до складу УРСР Кримської області. Це проха­н­ня задовольнили Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954. Формально пере­да­н­ня Кримської області до складу УРСР об­ґрунтовувалося політичними мотивами і було приурочене до гучного святкува­н­ня 300-ліття «воз­зʼ­єд­на­н­ня України з Росією», але в основі його лежали глибокі економічні причини: пряма залежність народного господарства Криму, яке пере­живало важкі часи, від народного господарства України.

За умов роз­паду СРСР виник рух за від­новле­н­ня кримської автономії, але вже як територіальної. 20 січня 1991 в Криму було проведено референдум із пита­н­ня: «Ви за від­творе­н­ня Кримської АРСР як субʼєкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» Більшість кримчан (93 %) дали позитивну від­повідь. 12 лютого 1991 прийнято Закон України «Про від­новле­н­ня Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». На Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього ж року 57 % кримчан проголосувало за державну незалежність України. Водночас у процесі роз­паду СРСР заявили про себе сепаратистські на­строї серед кримських депутатів і громадських обʼ­єд­нань. 6 травня 1992 Верховна Рада Криму прийняла текст Кон­ституції Республіки Крим, а 25 вересня 1992 внесла зміни й доповне­н­ня. Згідно з цією Кон­ституцією Республіка Крим є «правовою, демократичною, світською державою в складі України» (глава 1, ста­т­тя 1, пункт 1), Від­носини з Україною ви­значалися «на основі взаємо­узгоджених законодавчих актів» та угод (глава 3, ста­т­тя 9, пункт 1), законодавча влада закріплювалася за Верховною Радою Криму (глава 22, ста­т­тя 108, пункт 1), вища посадова особа і глава державної виконавчої влади в Республіці — Президент Республіки Крим (глава 23, ста­т­тя 125). На початку 1994 в Республіці Крим від­булися вибори президента і депутатів нової Верховної Ради. Від­носини між Кримом та центральними органами України регулювалися Законом України «Про роз­межува­н­ня повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим» (30 червня 1992) і Законом України «Про режим від­критої економіки на території Республіки Крим» (23 червня 1993).

Обра­н­ня президента Криму (Ю. Мєшкова) і Верховної Ради Республіки Крим (за змішаною системою) спричинилося до різкого політичного проти­стоя­н­ня в системі структури влади як усередині Республіки, так і по лінії Сімферополь–Київ. Ситуація на пів­острові була некерованою. Заходами стабілізації стали законодавчі акти Верховної Ради України і Президента, що скасували в Республіці Крим ін­ститут президентства, Кон­ституцію Автономної Республіки Крим, близько 10 законів Верховної Ради Криму, що стосувалися його економічної само­стійності, пере­підпорядкували уряд Кабінету Міністрів України. Статус республіки регулювали нові закони України, прийняті 17 березня 1995, серед них — Закон «Про від­міну Кон­ституції і деяких законів Автономної Республіки Крим». У червні 1995 проведено вибори в органи місцевої влади Автономної Республіки Крим. Перед Кримом по­стало зав­да­н­ня створе­н­ня нової Кон­ституції, яка б не виходила за межі Кон­ституції України. Тому цей процес не міг здійснюватися раніше, ніж було прийнято Кон­ституцію України. Проект нової Кон­ституції Автономної Республіки Крим прийняла Верховна Рада Криму 1 листопада 1995 і подала на затвердже­н­ня Верховній Раді України.

Кон­ституція України, прийнята 28 червня 1996, окремим Х роз­ділом ви­значила статус Автономної Республіки Крим. Після цього роз­почалося погодже­н­ня статей нової Кон­ституції Автономної Республіки Крим у Верховній Раді України, але до виборів народних депутатів у березні 1998 її так і не було затверджено. Верховна Рада Криму є пред­ставницьким органом Автономної Республіки Крим. Її діяльність і обра­н­ня депутатів регулюють Закони України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» (10 лютого 1998) і «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» (12 лютого 1998). В основу стат­ті 9 Закону «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», що ви­значає повноваже­н­ня Верховної Ради Автономної Республіки Крим, покладено стат­ті 137 і 138 роз­ділу X Кон­ституції України, при цьому значно роз­ширено й конкретизовано ста­т­тю 138. Згідно зі стат­тею 137 Кон­ституції України, Автономній Республіці Крим на­дано право нормативно регулювати такі пита­н­ня: сільського господарства і лісів; меліорації та карʼєрів; громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва; містобудува­н­ня та житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмарків; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповід­ників. Ста­т­тя 138 Кон­ституції України від­носить до ві­да­н­ня Автономної Республіки Крим при­значе­н­ня виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; організацію та проведе­н­ня місцевих референдумів; управлі­н­ня майном, що належить Автономній Республіці; роз­робле­н­ня та реалізацію про­грам Автономної Республіки з питань соціально-економічного й культурного роз­витку; забезпече­н­ня функціонува­н­ня державної та національних мов і культур в Автономній Республіці. 21 жовтня 1998 Верховна Рада Автономної Республіки Крим прийняла нову Кон­ституцію Автономної Республіки Крим. 23 грудня 1998 Кон­ституцію затвердила Верховна Рада України. 31 грудня 1998 Закон України «Про затвердже­н­ня Кон­ституції Автономної Республіки Крим» під­писав Президент України і 12 січня 1999 Кон­ституція Автономної Республіки Крим одночасно з цим законом набрала чин­ності. Кон­ституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998, від­повід­но до між­народного права і світової практики, вирішує про­блему взаємовід­носин між автономною республікою і суверен­ною державою не з позицій суверен­ної держави в складі суверен­ної держави, а з позиції автономії в складі суверен­ної держави. Перед­бачається верховенство Кон­ституції і законів України на території Автономної Республіки Крим.

Кон­ституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 містить модель існува­н­ня і функціонува­н­ня автономної республіки в складі суверен­ної держави, вирішує основні пита­н­ня верховенства Кон­ституції України і спів­від­ноше­н­ня нормативно-правових систем України і Автономної Республіки Крим, взаємодії між органами влади України, Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядува­н­ня, викона­н­ня державних функцій і повноважень на території Автономної Республіки Крим, етнічних прав населе­н­ня Криму, організації влади в Автономній Республіці Крим, повноважень, власності та бюджету Автономної Республіки Крим, а також інші пита­н­ня. Зі вступом у дію Кон­ституції Автономної Республіки Крим можна говорити про історичний досвід України у вирішен­ні гострих політико-правових, зокрема геополітичних, про­блем. У Кон­ституції Автономної Республіки Крим, від­повід­но до між­народного права і зокрема принципу територіальної цілісності держав, закріплено, що Автономна Республіка Крим є невід­ʼємною складовою частиною України. Тим самим остаточно знято напруженість, яка штучно нагніталася у від­носинах між Україною і Російською Федерацією, а також створено прецедент виріше­н­ня подібних про­блем, які мають місце в інших регіонах Спів­дружності Незалежних Держав і світу.

Автономна Республіка Крим не має державного суверенітету, але вона само­стійна у вирішен­ні питань, які входять до її компетенції. З урахува­н­ням етнічних особливостей регіону і від­повід­но до загально-кримського референдуму від 29 січня 1991, а також Кон­ституції України Автономна Республіка Крим створена як територіальна автономія. Принцип територіальної автономії покладено в основу Кон­ституції Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998. Кон­ституція Автономної Республіки Крим закріплює принцип рівності національних культур в Автономній Республіці Крим, врегульовує функціонува­н­ня і викори­ста­н­ня поряд з українською мовою як державною — російської, кримськотатарської та мов інших національностей. При цьому роль і місце української мови ви­значені не тільки з позицій державної мови, але і з позицій мови національної спільноти, історичним місцем прожива­н­ня якої є Крим. Враховуючи етнічні особливості регіону, Кон­ституція перед­бачає, що нормативно-правові акти органів влади Автономної Республіки Крим публікуються трьома мовами — українською, російською і кримськотатарською; у сфері освіти і вихова­н­ня Кон­ституція Автономної Республіки Крим перед­бачає, що в Автономній Республіці Крим громадянам гарантується право вихова­н­ня рідною мовою в дитячих до­шкільних закладах, ви­вче­н­ня рідної мови, на­вча­н­ня рідною мовою в на­вчальних закладах державної, республіканської та комунальної форм власності, або через національні культурні товариства чи в порядку, об­умовленому законодавством України і нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим; в інших сферах громадського життя обсяг за­стосува­н­ня і викори­ста­н­ня тих або інших національних мов ви­значається на основі вибору і фактичного викори­ста­н­ня їх громадянами.

Автономна Республіка Крим має широкі повноваже­н­ня в соціально-економічній і культурній сферах. Мова йде про ви­значе­н­ня структури і пріоритетних напрямів роз­витку економіки та інвестиційної політики, на­да­н­ня пільг інвесторам, створе­н­ня і функціонува­н­ня вільних економічних зон, встановле­н­ня податків і пільг, проведе­н­ня екс­периментів у сфері оподаткува­н­ня, встановле­н­ня додаткових форм соціальної допомоги, під­тримки і захисту населе­н­ня. Кон­ституція закріплює право власності Автономної Республіки Крим на землю і природні ресурси в межах її території, гарантує рівноправність різних форм власності. Автономна Республіка Крим має повноваже­н­ня на роз­виток прямих економічних від­носин з органами влади, під­приємствами, установами та організаціями регіонів інших держав, між­народними організаціями, а також право на створе­н­ня своїх пред­ставництв для реалізації угод. Урегулюва­н­ня статусу Автономної Республіки Крим стабілізувало політичну ситуацію в регіоні. Від­повід­но до Кон­ституції Автономна Республіка Крим має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. У 1999 році Автономна Республіка Крим заснувала власні нагороди і від­знаки: зва­н­ня «Почесний кримчанин», почесні зва­н­ня Автономної Республіки Крим, премії Автономної Республіки Крим, Почесну грамоту Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Подяку Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Природно-ресурсний потенціал

Протяжність берегової лінії п-ова, роз­членованої бухтами й затоками, пере­вищує 1 тис. км. Найбільші затоки: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська (всі — на узбереж­жі Чорного м.); Сиваш, Казантипська та Арабатська (узбереж­жя Азов. м.). Між Сивашем та Азов. м.– Арабатська Стрілка, на Сх.– Керченський пів­острів, на Зх.– Тарханкутський. За характером рельєфу Крим поділяється на платформен­но-рівнин­ну (в її основі лежить Скіфська плита, що за­ймає бл. 70 % Криму) й складчасто-гірську частини. На Пд.– Кримські гори, найвища точка п-ова — г. Роман-Кош (вис. 1545 м). Біля пд. під­ніж­жя Крим. гір — неширока (2–8 км) прибереж. смуга — Пів­ден­ний берег Криму. На Пн. і Пн. Зх. від Гол. пасма Крим. гір роз­таш. перед­гірські кустові пасма — Внутрішнє, або Середнє (вис. до 723 м), і Зовнішнє, або Пів­нічне (вис. до 342 м), з крутими пд. і пологими пн. схилами. Більша частина п-ова має своєрід. горбистий рельєф, виражений кільцеподіб. пасмами, що чергуються з улоговинами і кількома групами грязьових вулканів. Поширені карстові форми рельєфу (ві­домо бл. 900 карстових порожнин). Клімат неоднорідний. На Пд. березі має риси серед­земноморського з мʼякою зимою і помірно-жарким посушл. літом. Пере­січна температура лютого +1,8°, +4,1 °С; серпня +23,2°, +24,4 °С. Абсолют. мінімум –15°, –23 °С, абсолют. максимум +39 °С. Середньорічна кількість опадів 350–635 мм. На рівнин. частині клімат помірно континентальний з мʼякою малосніж. зимою і помірно жарким посушл. літом. Пере­січна температура січня –0,1°, –2,4 °С; липня +22,1°, +23,8 °С. Абсолют. мінімум –33 °С, абсолют. максимум +41 °С. 316–466 мм опадів на рік, більшість їх випадає влітку. На Пн. проявляються риси арид. клімату. У Крим. горах — пере­хідний від степового помірно континентального до серед­земноморського з мʼякою у перед­гірʼї і помірно холодною на Гол. пасмі зимою та помірно жарким у перед­гірʼї і від­носно теплим у горах літом. Пере­січна температура січня –0,5°, –3,8 °С, липня +21,2°, +15,6 °С. Середньорічна кількість опадів — від 500 мм у перед­гірʼї до 1100 мм на Гол. пасмі. На схилах гір — висотна клімат. зональність. Ґрунти у пн. степ. частині Криму — каштанові, біля Сиваша — каштанові з солонцями і солончаками, у серед. частині — пере­важно пд.– чорноземи, які на Тарханкут. височині та в перед­гірʼях змінюються щебенюватими, а на Керчен. п-ві — солонцюватими їх різновидами. На схилах Гол. пасма — бурі гірсько-лісові, на яйлах — чорноземовидні гірсько-лучні. Рослин­ність пред­ставлена більш як 2600 видами, серед них — понад 200 ендеміків (клен Стевена, глід Пояркової, роговик Біберштейна, комперія Компера та ін.), реліктові серед­земномор. види (суничник дрібноплодий, чист кримський, рускус понтійський, яловець високий, тис ягідний), понад 1100 видів лікарських і диких плодових рослин (асфоделіна, барбарис, валеріана, звіробій, дерен справжній та ін.). У горах трапляється крим. едельвейс. Бл. 70 видів рослин, зокрема сосна Станкевича, фісташка туполиста, цикламен Кузнецова, занесені в Червону книгу України. Тварин. світ різноманітний. На всій території поширені заєць-русак, лисиця, їжак, полоз, ящірки; у степу — малий ховрах, степовий тхір; у горах — звичайний олень, козуля, борсук, камʼяна куниця; птахи: журавель-красавка, дрофа, пере­пел та ін.; у степу — сокіл, сова, дятел; в горах — дикий голуб. На Сиваші — водоплавні: мартини, крячки, качки. Усього — бл. 400 видів тварин, 50 з яких занесено до Червоної книги України, зокрема вечірниця велетенська, гриф чорний, пелікан кучерявий, гекон кримський, полоз леопардовий. Були завезені й акліматиз. муфлони, білка-телеутка, фазан та ін. У Криму створ. Ялтинський гірсько-лісовий заповід­ник, Карадазький заповід­ник, Мис Мартьян заповід­ник, Кримське заповід­но-мисливське господарство та ін. природно-заповід­ні території заг. пл. 70 тис. га.

Рекреаційні ресурси

Осн. лікув.-оздоров. ресурсом разом зі сприятливим кліматом є морське узбереж­жя, протяжність якого 974 км, або 40 % морської берегової лінії України, з яких на пляжі припадає 472 км (пл. пляжів — бл. 1,2 млн м², або 12 тис. м² на 1 км узбереж­жя); мінер. води і лікув. грязі. Сумарні запаси роз­ві­даних родовищ мінер. вод різноманітного хім. складу пере­вищують 4,5 тис. м³ на добу. Геол. запаси лікув. грязей — бл. 30 млн м³. Гол. грязьовими родовищами із запасами понад 1 млн м³ є озера Сакське і Чокрацьке. Лікув. грязі Сакського курорту за фіз.-хім. властивостями вважаються кращими в Європі. Як цінне джерело лікув. грязей для практ. викори­ста­н­ня в пер­спективі можна роз­цінювати Чокрацьке оз. у пн. частині Керчен. п-ова, геол. запаси грязей якого становлять понад 6600 м³. Природним бальнеол. резервом є затока Сиваш, де зосереджені значні запаси ропи й цілющих грязей. Велику привабливість мають екзотичні ландшафти й числен­ні природно-заповід­ні обʼєкти: вершини Ай-Петрі, Чатирдаґ, Демерджі, Великий Кань­йон та ін. Зручне екон.-геогр. положе­н­ня, наявність різноманіт. рекреац. ресурсів і числен­них памʼяток історії, архітектури і культури сприяли пере­творен­ню Криму на здравницю і ві­домий центр між­нар. туризму. Заг. можлива рекреац.-курортна місткість становить 172 тис. ліжко-місць. Проте у функціонал. і містобуд. аспектах рекреац. зона Криму роз­вивалася в напрямі, що практично не від­різнявся від індустр.-аграр. обл. України. Наслідком цього стало поруше­н­ня комплексності у викори­стан­ні ресурсів. У прибереж. р-нах Криму здійснювався процес урбанізації, що мало вкрай негатив. вплив на роз­виток рекреац. господарства.

Земельні ресурси

Земельні ресурси Криму становлять 2 міль­йони 659 тисяч гектарів, із них сільськогосподарських угідь — 1 міль­йон 798 тисяч гектарів. Характерними для земельного фонду Автономної Республіки Крим є зрошувані землі, яких на 1 січня 2000 року було 397,7 тисяч гектарів, із них 363,3 тисячі — орних земель, 26,4 тисячі — багаторічні насадже­н­ня (сади та вино­градники). У Криму від­буваються не­сприятливі для роз­витку сільськогосподарських природні процеси: активна ерозія ґрунтів, при­скорені лінійний роз­мив і площин­ний змив на 65 % площі сільськогосподарських угідь; засоле­н­ня ґрунтів; на зрошуваних землях — під­топлюва­н­ня і вторин­не заболочува­н­ня. Узбереж­жя за­знає впливу абразії. З метою запобіга­н­ня цим процесам проводяться рекультивація земель колишніх карʼєрів, укріпле­н­ня берегів, терасува­н­ня селенебезпечних схилів, насадже­н­ня штучних лісів, лісосмуг; припинено вирубку; заборонено випас худоби на яйлах; впроваджено без­від­вальний обробіток ґрунту.

Водні ресурси

Водні ресурси пів­острова — це річковий стік, під­земні води і морська вода. У Криму налічується 1657 малих і середніх річок загальною довжиною близько 6 тисяч кілометрів. Найбільші річки: Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Велика Карасівка, Салгир; лиман­ні озера: Красне, Старе, Айгульське, Кирлеутське, Киятське (на Пн.), Донузлав, Сасик, Сакське (на Зх.), Актаське, Узунларське, Чокрацьке, Тобечицьке (на Керченському пів­острові) та інші, всього понад 50 озер. Місцевий стік водотоків регулюють 880 ставків і водо­сховищ (загальний обсяг 309 млн м³), зокрема Сімферопольське, Чорноріченське, Тайганське, Білогірське. Водні ресурси річок Криму використовуються для водопо­стача­н­ня й зрошува­н­ня с.-г. культур. Із зрошуваних земель господарства одержують понад 50 % усієї валової продукції рослин­ництва. Додатковим вод. ресурсом є стік, що надходить Пів­нічно-Кримським ка­налом з Кахов. водо­сховища. Середньорічний обсяг пере­ки­да­н­ня води з Дні­пра по ка­налу становить у середньому 3016 млн м³ на рік. У загальному обсязі водозабору значну питому вагу мають під­земні води, запаси яких дорівнюють 418,2 млн м³, з них 375,9 млн м³ з мінералізацією 1,5 г/л. Запаси мор. вод не обмежені, однак у сучас. водогосподар. балансі вони враховуються в обсязі викори­ста­н­ня бл. 0,2 км³/рік.

Лісові ресурси Криму промислового значе­н­ня не мають. Невеликі дубові ліси ростуть у перед­гірʼях Кримських гір, на їх пів­нічних схилах (до висоти 1430 метрів) — дубово-грабові, місцями соснові. Ксерофітні ялівцево-дубові ліси з під­ліском із вічнозелених (суничник дрібноплідний, іглиця) і листопадних (дуб, граб, держи-дерево та інші) вкривають схили гір на Пів­ден­ному березі. Тут же великі паркові насадже­н­ня (кипариси, магнолії, лаври та інші). Пояс лісів з кримської сосни і дуба знаходиться на висоті від 400 до 900 метрів. Ліс із бука і гачкуватої сосни — на верх­ніх частинах схилів. Це вимагає проведе­н­ня значних обсягів лісомеліоративних робіт. Ліси виконують санітарно-гігієнічні, ґрунто- і водо­охорон­ні функції, а також є невід­ʼємною частиною рекреаційних ресурсів. Їх загальна площа — 338 тис. га.

Мінерально-сировин­ні ресурси

На пів­острові налічується понад 200 родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин, понад 170 з них враховано в Державному балансі запасів корисних копалин України. Забезпеченість мінерально-сировин­ними ресурсами від­повід­но до потреби в них оціночно становить: глиною адсорбційною, цементною сировиною, облицювальним і пиловочним камі­н­ням, вапняками (мармуроподібними, будівельними флюсовими) — понад 100 років; крейдою, будівельним камі­н­ням, будівельними пісками, керамзитною сировиною — 50 років і більше. Велике значе­н­ня мають осадові залізні руди (Керченський залізорудний басейн), різні солі солоних озер, природ. газ. Після від­кри­т­тя 1975 на пн.-зх. шельфі Чорного м. Голицинського газоконденсатного родовища у Криму освоюють нафтогазові ресурси. Вже пробурено 80 пошуково-роз­відувальних свердловин, з яких 68 — на пів­нічно-західному шельфі Чорного моря і 12 — в акваторії Азовського моря. Ведеться пошук інших родовищ. Однак при освоєн­ні мінеральних ресурсів не враховують потреби народного господарства в мінеральній сировині, немає об­ґрунтованих про­грам їх задоволе­н­ня без шкоди для довкі­л­ля. Сформувалося не­сприятливе територіальне роз­міще­н­ня гірничого виробництва з надмірно високою його концентрацією в без­посередній близькості або в межах зон рекреації, лісонасаджень, заповід­них територій, охорон­них зон водозаборів і водо­сховищ.

Рибні ресурси

Кримський пів­острів — один із найважливіших і традиційних центрів рибальства Азово-Чорноморського регіону. Основні рибальські потужності і матеріал.-тех. база риб. господарства країни гол. чин. зосереджені в Криму, і на них припадає 80–90 % усього видобутку риби Україною у водах Світ. океану. Нині в Криму маємо два (з чотирьох в Україні) найбільших рибо­пром. обʼ­єдн.: ВО «Керчриб­пром» і вироб.-пошук. під­приємство «Пів­денрибпошук», які входять до концерну «Пів­денриба» і ведуть океан. промисел; 10 риболовец. колго­спів, рибоводні господарства, риборозплідники, Морського рибного господарства і океано­графії пів­ден­ний НДІ, інші наук., кон­структ., рибопереробні організації та під­приємства. За остан­ні 2–3 р. знизився в 4–5 разів річ. валовий обсяг видобутку риби в Азово-Чорномор. бас., який досягав раніше 80 тис. т. У цілому по Криму при до­стат. обсязі капітало­вкладень і організації нормал. роботи госп-в можна добувати не менше 10 тис. т високо­якіс. продукції аквакультури риби, з якої прісноводна становитиме 3–5 тис. т. Роз­виваючи великомас­штабне вирощува­н­ня мікроводоростей, за сезон (4 місяці) можна отримати бл. 1 тис. т сировини для виробництва продукції різноманіт. при­значе­н­ня, зокрема для приготува­н­ня лікув.-профілактич. препаратів.

Вторин­ні ресурси

У Криму є значні резерви економії мінерал.-сировин­них та ін. ресурсів за рахунок повнішого викори­ста­н­ня від­ходів виробництва. Досі у від­валах і на­громаджувачах Криму міститься понад 60 млн т від­ходів збагаче­н­ня заліз. руд, 3 млн т фосфогіпсу, понад 200 тис. т попелошлак. від­ходів. Щорічно утворюється значна кількість роз­кривних порід, від­ходів роз­пилюва­н­ня вапняку та ін. Викори­ста­н­ня вторин. ресурсів залишається недо­статнім: попелу і шлак. від­ходів щорічно 2–3 тис. т, порід роз­кривних, супутніх, скельних — 100 тис. т, від­ходів вугле­збагаче­н­ня — 30 тис. т, фосфогіпсу — 15 тис. т, вапняк. від­ходів — 34 тис. т. Не повністю використовують від­ходи деревини, тверді побутові, макулатуру, вторин­ні полімери і текс­тил. матеріали, склобій, від­ходи с.-г. продукції.

Промисловий комплекс

Пром-сть АР Крим — це багатогалуз. комплекс. Найбільшу питому вагу мають харч. (39,6 %), хім. і нафтохім. пром-сть (15,3 %), машинобудува­н­ня й металооб­робка (12,8 %). Роз­виваються також легка і пром-сть буд. матеріалів, газова, електро­енергетична, скляна. Харч. галузь здебільшого зорієнтована на пере­робку с.-г. продукції. В її структурі провід­не місце посідають виноробство (24,6 %), рибна (17,4 %) і хлібопекар. (25,7 %) пром-сть. Місц. потреби забезпечують борошномельно-крупʼяна і кондитерська. Гол. під­приємства харчової промисловості: Сімферопольська макарон­на фабрика, «Кримхліб» (Сімферополь), Джанкойський консервний завод. Виноробна під­галузь у Криму традиційна. Найбільші під­приємства виноробства: вироб.-аграрне обʼ­єдн. «Масандра», завод шампан. вин «Новий Світ», радгосп-завод «Коктебель», АТ «Діоніс». Підпр-ва машинобудува­н­ня і металооб­робки випускають 13 % усього пром. виробництва АР. На під­приємствах під­галузі виробляють автомобілі, тракторні причепи, електрозварюв. устаткува­н­ня, електроінструменти, супертанкери, судна на під­вод. крилах, устаткува­н­ня для харчової промисловості, що екс­портуються у низку країн. Найголовніші під­приємства під­галузі: Суднобудівний завод «Затока» (Керч), «Електромашинобудівний завод “Фірма Селма”» (Сімферополь) — електрозварюв. устаткува­н­ня, «Завод “Фіолент”» (Сімферополь) — електроінструменти, Керченський металургійний комбінат — стрілкові пере­води, емальований посуд. Хім. і нафтохім. пром-сть — одна з провід. галузей в АР Крим. Понад 87 % продукції галузі випускається на найбільших під­приємствах: Держ. акц. компанії «Титан» і Кримському содовому заводі (Красноперекопськ). Паливна пром-сть пред­ставлена АТ «Чорноморнафтогаз» (Сімферополь), яке веде роз­відку і видобуток газу на шельфі Чорного й Азов. морів і забезпечує на 60 % потреби АР Крим у цьому виді палива. Від­новлює виробництво вапняку і залізоруд. концентрату Камиш-Бурунський залізорудний комбінат (Керч), вироб. потужності якого про­стоювали понад 3 роки.

Агро­промисловий комплекс

Кліматичні умови і родючість ґрунтів сприяють роз­виткові сільського господарства в Автономній Республіці Крим і зумовлюють його багатогалузеву спеціалізацію. Площа сільськогосподарських угідь становить 1755 тис. га (4,5 % угідь України). Основні галузі рослин­ництва включають зернове господарство (озима пшениця, кукурудза, озимий і ярий ячмінь), овочівництво (понад 30 культур), садівництво, вино­градарство, тютюнову (ароматичний тютюн) та ефіроолійну (троянда, мускатна шавлія, лаванда). У тварин­ництві роз­виваються молочне і мʼясне скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство.

Транс­порт­на інфра­структура

За роз­витком транс­порт. інфра­структури Крим посідає одне з провід. місць у країні. Тут роз­міщені і функціонують під­приємства всіх видів транс­порту, крім річкового. Довжина залізниць і автошляхів із твердим покри­т­тям становить від­повід­но 23,9 і 241,6 км на 1000 км² території. Довжина залізниць у Криму дорівнює 645,3 км. 40,6 % залізнич. ліній електрифіковано. В АР Крим діють великі залізничні вузлові станції — Сімферополь, Джанкой, Керч. Осн. залізничні магістралі: Солоне Озеро–Сімферополь–Севастополь; Армянськ–Джанкой–Керч (оста­н­ня паромною пере­правою сполучує Крим з Пн. Кавказом); автомагістралі: Харків–Сімферополь–Севастополь, Херсон–Красноперекопськ–Сімферополь, Сімферополь–Феодосія–Керч, Красноперекопськ–Джанкой–Феодосія, Сімферополь–Ялта–Севастополь; регіональні автомоб. дороги: Сімферополь–Євпаторія, Алушта–Судак–Феодосія тощо. Основний обсяг вантажних пере­везень здійснює залізнич. транс­порт (62,1 %), пасажир. — автомоб. (45,9 %). Функціонує гірська тролейбусна лінія Сімферополь–Ялта (бл. 79 км). Пере­везе­н­ня вантажів та пасажирів мор. транс­портом здійснюється через порти міст Феодосія, Керч, Ялта, Євпаторія і СП «Пере­права Крим– Кубань». Повітр. транс­порт Криму пред­ставлений авіакомпаніями «Крим», «Керч», держ. авіапід­приємством «Універсал-Авіа», зонал. агентством повітр. сполучень. Діють і авіакомпанії недерж. форми власності: «Ветеран», «Атлант-СВ» та ін. Держ. між­нар. аеропорт «Сімферополь» за тех. оснаще­н­ням може при­ймати повітр. судна будь-якого класу. У пн.-зх. частині п-ова проходять траси газо­проводів заг. протяжністю 780 км.

Звʼязок

В АР Крим функціонують усі види поштового, електро-, радіозвʼязку, Інтернет. Підпр-ва галузі посідають провід­ні позиції в Україні за обсягом послуг звʼязку з роз­рахунку на одного жителя республіки. На автомагістралях держ. і місц. значе­н­ня, у регіонах, що прилягають до них, широко використовують стільниковий телефон. звʼязок.

Зовнішньоторговельна діяльність та іноземні інвестиції

Най­активнішими партнерами АР Крим є РФ, Білорусь, Туреч­чина, Німеч­чина, США. Найбільша питома вага ввезеного капіталу припадає на охорону здоровʼя — 73,8 %, паливну пром-сть — 6,5 %, внутр. торгівлю — 5,4 %, с. госп-во — 4,2 %. У структурі зарубіж. інвестицій лідирують РФ (62 %), США (7,4 %), Велика Британія (2,8 %), Туреч­чина (1,1 %). На січень 2000 в АР Крим діяло 85 банків. установ, зокрема 7 мали статус юрид. особи.

Освіта

У АР Крим (крім Севастополя) функціонує 46 вищих навч. закладів, із них 31 держ. форми власності. Це Таврійський національний університет, Кримський державний медичний університет, Кримський державний аграрний університет, Кримська академія природо­охорон­ного і курортного будівництва, Севастопольський державний технічний університет, Севастопольський ін­ститут ядерної енергетики та промисловості, Керченський морський технологічний ін­ститут, 30 профтехучилищ, у яких на­вчається 17 588 учнів. Мережа заг.-осв. навч.-вихов. установ складається з 574 шкіл, у яких на­вчається 287 715 учнів і працює майже 19 тис. пед. працівників, у 9 заг.-осв. школах-інтернатах на­вчається 2375 осіб, у 17 школах і школах-інтернатах для дітей з вадами в ро­зумовому або фіз. роз­витку — 3596, у 21 приват. школі — 1477, у 11 школах ін. ві­домств — 267, у 17 вечірніх — 9188 учнів. Шкіл з українською мовою навч.– 4, кількість учнів у них — 878; з кримськотатар. мовою навч. — 9, кількість учнів у них — 3004. У всіх школах АР Крим від 1 жовтня 1997 введено обовʼязкове ви­вче­н­ня держ. мови. Понад 39 тис. учнів ви- вчають кримськотатар. мову, збільшується кількість учнів, що на­вчаються укр. та кримськотатар. мовами.

Наука

З Крим. п-вом повʼязане життя і діяльність П. Пал­ласа, М. Миклухо-Маклая, І. Мечнікова, Х. Стевена, О. Сумарокова, С. Боткіна, В. Вернадського, А. Ферсмана, В. Докучаєва, І. Па­влова, О. Пал­ладіна, О. Іоффе, В. Обручева, І. Курчатова, К. Щолкіна та ін. За даними 2000, в АР Крим (без Севастополя) 65 організацій за­ймалися наук. і наук.-тех. діяльністю. Серед них установи НАНУ — Морський гідрофізичний ін­ститут, Біо­логії пів­ден­них морів ін­ститут, Кримський науковий центр, Карадазький природний заповід­ник; УААН — зокрема Нац. наук. центр «Нікітський ботанічний сад», Ін­ститут вино­граду і вина «Магарач», Ефірно-олійних і лікарських рослин ін­ститут; Астрофізична обсерваторія Кримська, Мінеральних ресурсів ін­ститут, Кримський НДІ фізичних методів лікува­н­ня і медичної кліматології, Пів­ден­ний НДІ морського рибного господарства і океано­графії. Діє Кримська АН. Кількість фахівців у цих організаціях на поч. 2000 становила 3100 осіб, серед яких д-рів н. — 279, канд. н. — 1514.

Література

У жовтні 1991 засновано СП Криму, що обʼ­єд­нала понад 70 профес. прозаїків, поетів, драматургів, пере­кладачів. При Спілці працюють респ. літ. обʼ­єд­на­н­ня і видавництво «Дар». Від 1991 видається літ.-громад. ж. «Брега Тавриды» за ред. А. Домбровського. Крим. письмен­ники А. Домбровський, Ю. Іванченко, О. Криштоф, Л. Панасенко, В. Савенков, С. Славич, О. Соболєв, В. Фролова і С. Ягупова від­значені Державною премією АР Крим. Ряд письмен­ників Криму — лауреати літ. премій ім. А. Чехова, Л. Толстого, С. Сергєєва-Ценського, премій «Золота бджола», «Скіфська ліра». Головою правлі­н­ня СП Криму на 1-му зʼ­їзді обрано Л. Панасенка.

Засоби масової інформації

На січень 2000 в АР Крим виходило 13 журналів, понад 200 газет («Крымская правда», «Крымская газета», «Крымское время», «Кримська світлиця», «Голос Крыма» та ін.).

Охорона здоровʼя

В АР Крим функціонує 546 фельдшер.-акушер. пунктів, 100 сільс. амбулаторій, 25 дільн. лікарень, 260 центр., рай., міськ., респ. лікарень і диспансерів. Не­зважаючи на зменше­н­ня фінансува­н­ня, обсяг мед. допомоги не зменшився: 20 млн від­відувань амбулат.-поліклін. установ, бл. 400 тис. хворих у стаціонарах, 100 тис. операцій. На кін. 90-х рр. середня тривалість життя становила 64 р. (у 1990 — 67 р.): у чоловіків — 56 р. (1990 — 64 р.), у жінок — 72 р. (1990 — 75 р.).

Установи культури, памʼятки історії і культури

Мережа установ культури і мистецтва АР Крим охоплює масові б-ки всіх ві­домств — 898; клуб. установи — 722; музеї (з філіями) — 22; концертні організації — 3; школи естет. вихова­н­ня — 76; училища — 4. Діють Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького, Кримський український музичний театр, Кримськотатарський музично-драматичний театр, Державний камерний музичний театр, Кримський театр ляльок. Най­значніші музеї: Кримський республіканський крає­знавчий музей, Сімферопольський художній музей, Лівадійський палац-музей, Українки Лесі музей та Чехова А. будинок-музей (обидва — Ялта), Волошина М. будинок-музей (Коктебель), Кримськотатарський музей мистецтв, Бахчисарайський державний історико-культурний заповід­ник, Керченський державний історико-культурний заповід­ник, Алупкинський державний палацово-парковий музей-заповід­ник, «Калос-Лімен» історико-археологічний заповід­ник. На Крим. п-ові була столиця пізніх скіфів — Неаполь-Скіфський; античні городища — Херсонес, Пантикапей, Німфей, Керкінітида, Мірмекій, Кім­мерик; візантій. поселе­н­ня — Горзувіти, Алустон; «печерні міста» — Мангун, Чуфут-Кале, Ескі-Кермен та ін. Фортеці ґенуезької побудови — Кафа, Судак, Балаклава. На тер. респ. (крім Севастополя) — 3820 памʼяток історії і культури. Числен­ні памʼятки архітектури, для яких характерна еклектика стилів Близького Сх., Візантії, Вірменії. У м. Старий Крим це руїни мечеті Бейбарса (кін. 13 ст.), мечеті Узбека, Куршун-Джамі, руїни караван-сараю (14 ст.). Найбагатший на памʼятки кримськотатар. культури Бахчисарай. р-н: Бахчисарайський палацово-парковий заповід­ник (Ханський палац), до якого входять 18 обʼєктів 16–19 ст.; на тер. міста — дюрбе (мавзолей) Мугам­мед-Ґірея ІІ, Кубоподібне дюрбе, дюрбе Мугам­мед-Шах-Бея-Бен-Юде-Султана (14–16 ст.), Мімбар Ахмед-Бея, мечеті Тохтамі-Джамі та Ісмі-Хан, Зинджирмі-медресе (15–18 ст.), дюрбе Хаджі-Ґірея (1501), у Печерному містечку «Чуфут-Кале» — мавзолей «Дюрбе-Джаніке-Ханим» (15 ст.), руїни мечеті, колодязь «Копла-Кую» (14–18 ст.); у с. Соколине — мечеті князя Булгакова Алібея (1883), Кутлерська (19–20 ст.), Юсуповська (1906–10). Подібні споруди 15–20 ст. є на тер. Алуштин., Феодосій., Судац. міськрад, у Євпаторії, Керчі, у Сімфероп. і Білогір. р-нах. Деякі мечеті ре­ставровані і використовуються за при­значе­н­ням. Серед них вирізняється мечеть Кебір-Джамі в Сімферополі (1508), реконстру­йована 1993, мечеть Джума-Джамі в Євпаторії (1552), мечеть Аджі-Бея в с. Дачне Бахчисарай. р-ну (18 ст.), мечеть Муфтій-Джамі (1623) у Феодосії. Викликають інтерес лазня 18–19 ст. у Бахчисараї, кавʼярня в Євпаторії (1552), караван-сарай у Білогірську (13–14 ст.), фонтан «Арзи й Алі-Баба» (1905) у смт Кореїз. У Бахчисараї збереглася споруда друкарні, де видатний кримськотатар. просвітитель І. Гас­принський випускав ж. «Терджиман» («Пере­кладач»). Його імʼям на­звано одну з вулиць Сімферополя, де в 1998 встановлено його бюст. У м. Алупка стоїть памʼятник двічі Героєві Рад. Союзу льотчикові С. Амет-Хану. Ві­домий своїми істор. памʼятками Севастополь, насамперед Херсонесом, Панорамою героїчної оборони Севастополя 1854–1855 рр., Діорамою «Штурм Сапун-гори». Кримчани оберігають мемор. комплекси, де поховані воїни, партизани, під­пільники та мирні громадяни, які загинули в роки окупації, у боях під час захисту і звільне­н­ня п-ова від нім.-румун. заво­йовників (1941–44). Чимало памʼяток історії та культури по­страждали внаслідок воєн. дій або політ. катаклізмів та мародерства; це стосується і суцільного пере­йменува­н­ня кримськотатар. поселень та ін. геогр. назв після 1944.

Спорт

У Криму здебільшого збереглася система, що пропагує роз­виток фізичної культури і спорту, оздоровле­н­ня насел. шляхом проведе­н­ня чемпіонатів, першостей, комплекс. спартакіад. Є 50 стадіонів, 308 стрілец. тирів, 21 плав. басейн, 657 спорт. залів і 1153 спорт. май­данчики для ігр. видів спорту. Збірні команди Криму й окремі спортс­мени — активні учасники чемпіонатів і першостей України. Під­готовка юних спортс­менів здійснюється в 49 ДЮСШ, у яких на­вчається бл. 20 тис. дітей. Роз­вивається інвалідний спорт. У містах і р-нах Криму налагоджено роботу спорт. секцій, у яких за­ймається понад 550 дорослих і 300 дітей-інвалідів. Для них регулярно організовуються чемпіонати, першості, турніри й спартакіадні старти, особливо з футболу, волейболу, настіл. тенісу, шахів, армспорту.

Конфесії

На 1 січня 1998 в АР Крим зареєстровано статути 637 реліг. громад, серед них 6 духовних центрів: УПЦ МП, УПЦ КП, Рос. Істин­но-Православ. Церкви (РІПЦ), Духов. упр. мусульман Криму (ДУМК), Євангельських християн-баптистів (ЄХБ) і Християн віри євангельської — пʼятдесятників (ХВЄ). Без реєстрації діє 51 громада. Найчислен­ніші на 2000: УПЦ МП — 347 та ДУМК — 246. Найбільшу кількість — 125 реліг. організацій — сконцентровано в Сімферополі та Сімфероп. р-ні, в Ялті — 53 громади, 51 — в Бахчисарай. р-ні. Кадри духовенства усіх конфесій на січень 1998 становили 725 осіб. Повністю забезпечені священ­нослужителями мусульм. громади і більшість проте­стант. громад. Парафії УПЦ МП забезпечені кадрами на 67 %. 1997 РМ АР Крим, місцеві органи влади пере­дали у власність і користува­н­ня реліг. організаціям 10 колиш. культових будинків і 65 споруд, що дало змогу на 10 % (від 30 до 40 %) збільшити забезпеченість реліг. організацій культовими приміще­н­нями (без урахува­н­ня орендованих). Нині у роз­поряджен­ні реліг. організацій АР Крим знаходиться 341 будівля.

Між­національні від­носини

Етнічна історія Криму характеризується високим ступенем міграц. процесів, що їх породжували не тільки військ.-політ., а й геогр. та природні чин­ники. Спів­від­ноше­н­ня етніч. груп насел. змінювалося протягом багатьох століть. Зокрема крим. татари, німці, греки, вірмени, починаючи від 18 ст., не раз ставали жертвами примус. виселе­н­ня. За пере­писом 1989, на тер. Криму проживало 2430,5 тис. осіб — пред­ставників понад 110 націй і народностей. За даними Держ. комітету із статистики АР Крим, на 1 січня 2000 чисельність насел. АР Крим (без Севастополя) становила 2117,7 тис. осіб. У адм.-територіал. поділі Крим. АРСР (листопад 1921) враховувалося компактне прожива­н­ня етніч. груп. У 1930 на тер. Криму було утвор. 16 р-нів, зокрема національні: Біюк-Онлар. — нім.; Фрайдорф. — євр.; Ішун. — укр.; Балаклав., Бахчисарай., Ялтин., Алуштин., Судац. — татар.; ін. — змішані. За цим принципом утвор. багато сільс. рад: 158 татар., 133 рос., 36 нім., 31 євр., 12 укр., 9 болгар., 7 грец., 2 вірмен. і 55 змішаних. У на­ступні роки цим принципом адм. поділу знехтували. Уже на поч. 30-х рр. на зміну певній увазі до нац.-культур. потреб корін. населе­н­ня при­йшла боротьба з «буржуазним націоналізмом», жертвою якої стала насамперед молода кримськотатар. інтелігенція. Значні зміни в етніч. картині Криму сталися в 1941 та 1944, коли було депортовано бл. 300 тис. осіб. Серед спецпереселенців із Криму були пред­ставники 19-ти національностей. Для поповне­н­ня насел. республіки, що значно скоротилося в роки війни і внаслідок депортації, організовано пере­селе­н­ня в Крим, який тоді був у складі РРФСР, сільс. жителів із обл. Росії та України. До 1959 насел. п-ова зросло до 1201,5 тис. осіб і майже досягло довоєн­ного рівня. За пере­писом 1970 росіяни становили 67 %, українці — 26,5 %, решта — інші національності. У 1955–57 Президія ВР СРСР прийняла укази, які зняли обмеже­н­ня в правовому становищі депорт. народів, але без права поверне­н­ня «в місця, звідки були виселені». Це обмеже­н­ня скасовано лише 1967, що стало поштовхом до мас. поверне­н­ня на батьківщину крим. татар та ін. депорт. громадян і їхніх сімей. 1990 у Криму при обл. раді створено Комітет у справах депорт. народів. 1991 у Крим. автономії проведено додатк. вибори до ВР Криму нар. депутатів, серед яких обрано 18 пред­ставників депорт. громадян. У червні 1992 при РМ Криму створено Упр. у справах депорт. вірменів, болгар, греків і німців, а 1993 — Держ. комітет Криму в справах національностей, на який покладено функцію упр. процесами поверне­н­ня і влаштува­н­ня репатріантів та їхніх родин. Від­чутно вплинули на міграц. процеси в Криму конфлікти на між­нац. ґрунті в «гарячих точках» СРСР та його роз­пад. Посилилися приплив біженців та еміграція жителів Криму в ін. держави. Станом на 1 січня 1998 в АР Крим проживало 262 100 крим. татар, 5830 вірмен, 3708 греків, 2618 німців і 2189 болгар. Заг. кількість раніше депорт. громадян та їхніх родин, що повернулися на батьківщину, становила 13 % від усього насел. Криму. Серед. щоріч. приріст репатріантів становить 6–8 тис. осіб. Помітна тенденція до його зниже­н­ня, хоча за межами Криму тільки з сімей депорт. вірмен, болгар, греків та німців проживає бл. 50 тис. осіб. Держ. про­грама поверне­н­ня і влаштува­н­ня репат-ріантів та їхніх сімей фінансується з держ. бюджету України. Вона охоплює не тільки будівництво і при­дба­н­ня житла, а й соц.-культурні заходи. Роз­виток нац. культур виявляється у ви­дан­ні навч. і худож. літ-ри, газет і журналів (хоча слід від­значити домінува­н­ня російськомовної преси), наявності по­стійних теле- і радіо­про­грам, по­ступовому роз­ширен­ні мережі нац. шкіл, класів, факультативів. Працюють театр. колективи, муз. і фольклорні ансамблі, музеї, від­буваються фестивалі народів Криму. Все це сприяє взаємо­збагачен­ню нац. культур, зміцнен­ню між­нац. від­носин, вирішен­ню багатьох місц. про­блем, хоча фінанс., організац. та ін. труднощі сповільнюють хід позитив. процесів. У Криму створено нац. громад. організації: Меджліс кримськотатарського народу, Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР), Національний рух кримських татар (НРКТ), Асоціація нац. громад і общин народів Криму, що обʼ­єд­нує понад 15 нац.-культур. організацій та ін. Усього в Криму діє 27 нац.-культур. громад. Про­блеми кримськотатарського народу в Україні висвітлює часопис «Кримськотатарське пита­н­ня». Недо­статньою мірою задовольняються культурні та освітні потреби укр. насел. Криму. Про­блемами міграції та влаштува­н­ня репатріантів, їхньою інтеграцією в укр. су­спільство за­ймаються не лише держ. організації України і АР Крим, а й між­народні. У здійснен­ні спец. про­грам беруть участь Упр. Верхов. Комісара в справах біженців ООН і Між­нар. організація міграції в Україні. На проха­н­ня уряду України в ситемі ООН роз­роблено Про­граму роз­витку та інтеграції Криму ООН (ПРІК/ООН), повʼязану з поверне­н­ням на п-ів депорт. народів. Ряд ін. між­нар. організацій під­готували проекти своєї участі в гармонізації між­нац. від­носин. Це про­грами ЮНЕСКО, «Між­етнічні від­носини» (при ОБСЄ), «Від серця до серця» (США), «Червоний Пів­місяць» (Туреч­чина), «Мусульманська надія» (США). Взаємовід­носини між пред­ставниками нац. груп і держ. владою на території України, зокрема АР Крим, регулюють Кон­ституція України та ін. законодавчі акти. (Див.: Крим, Кримські татари, Пере­дача Криму до складу Української РСР, Українці в Криму; ілюстрації на окремому аркуші).

Літ.: Кондараки В. Х. Универсальное описание Крыма. С.-Петербург, 1875; Маркович Е. Очерки Крыма. С.-Петербург, 1902; Четыре года Советской власти в Крыму. 1921–1924: Сб. материалов. Сф., 1926; Башки-ров А. С. Древние и средние века в истории Крыма. Сф., 1929; Бочагов А. К. Мил­лифирка. Националистическая контр­революция в Крыму. Москва, 1932; Генов И. Г. Новое ра­йонирование и очередные задачи Советов // Экономика и культура Крыма. 1935. № 2; Кон­ституция (Основной закон) Крымской АССР. Сф., 1937; E. Kirimal. Der nationale Kampf des Krimtürken mit besonderer Berüksichtigung der Jahre 1917–18. Emsdetten, 1952; Надин-ский П. Н. Очерки по истории Крыма. Сф., 1957. Ч. 1–4; I. R. Smedley. Bizantium, the Krimea and the Steppe. Ph. D. diss., University of Birmingham, USA, 1985; Памятники истории и культуры Крымской области: Науч.-вспом. библиогр. указ.: В 2 ч. Сф., 1987; Крым многонациональный. Сф., 1988; Лашков Ф. Ф. Шагин-Гирей — последний крымский хан. Сф., 1991; P. Borawski. Tatarzy krymscy w Rosiji // Obóz. 1991/92. № 21; Буткевич В., Горинь В., Свідзинський А. Крим не тільки зона від­починку. Л., 1993; Хмеляр П. На чому проро­стає кримський шовінізм // Визв. шлях. 1993. № 1, 2; История и археология Юго-Западного Крыма. Сф., 1993; Концепция информатизации Республики Крым на период по 2000 г.: Проект. Сф., 1994; Кудряв-цев В. Б. Крым: хозяйство. Сф., 1994; Финогенов Б. Л., Люманов Э. М., Боднер Г. Д. Про­блемы занятости крымскотатарского населения Крыма. Сф., 1994; Згуровская Л. Крым: Рас­сказы о растениях и животных. Сф., 1996; Еримизина М. И. Опыт внешнеэкономической деятельности пред­приятий АПК Крыма. Сф., 1996; Крым и мировая культура: Мат. межвуз. науч. конф. Вып. 1. Сф., 1996; Крымская про­блема: объективная закономерность или целенаправлен­ная провокация? К., 1996; Подсолонко Е. А. Пути комплексного усиления государствен­ного регулирования экономики (На примере Автономной Республики Крым). Сф., 1996; О ходе выполнения меро­приятий по стабилизации социально-экономических ситуаций в Крыму за 1992–1996 годы. Сф., 1997; Коваленко В. В., Алтабаева Е. К. На черноморском пере­крестке: Крым с древнейших времен до конца XVIII века. Сф., 1997; Рос­сийская Федерация против Мустафы Джамилева. Апрель 1976 г. Омский процесс. К., 1998; Габриелян О. А., Ефимов С. А. и др. Крымские репатрианты. Депортация, возвращение и обу­стройство. Сф., 1998; Фадеева Т. М. Тайны горного Крыма. Сф., 1998; Крикун Е. В. Памятники крымскотатарской архитектуры (XIII–XX вв.). Сф., 1998; Легенды и пре­дания Крыма. Сф., 1998; Кримськотатарське пита­н­ня. Періодичне ви­да­н­ня. Сф., 1998–2001; Все о Крыме: Справ.-информ. изд. Х., 1999; Гарчев П. І. Таври Криму, Причорноморʼя і Кубані — предки українців. Сф., 1999; Кон­ституція Автономної Республіки Крим. Сф., 1999; Непомнящий А. А. Записки путешествен­ников и путеводители в развитии исторического краеведения Крыма (последняя треть XVIII — нач. XX века). К., 1999; Бабенко Г. А. Пер­спективы структурной транс­формации промышлен­ной экономики. Сф., 1999; Урсу Д. П. Очерки истории культуры крымскотатарского народа (1921–41). Сф., 1999; Административно-тер­риториальные преобразования в Крыму 1783–1998. Сф., 1999, 2000; Крым. Гео­графические на­звания: Словарь-справ. Сф., 2000; Крим — крізь тисячолі­т­тя // Хроніка 2000. К., 2000; Кондратов И. П. Крым. 1941–1945. Хроника. Сф., 2000; Лукинюк М. Україна — Крим — Росія. К., 2000; Мальгин А. В. Крымский узел. Очерк политической истории Крыма 1989–99. Сф., 2000.

С. О. Єфимов, О. В. Мальгін, Є. О. Похилюк, П. К. Тигліянц

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю