Авторитаризм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Авторитаризм

АВТОРИТАРИ́ЗМ (франц. autoritarisme, від лат. au(c)toritas – влада, вплив) – тип політичного режиму, що характеризується обмеженням політичних прав і свобод народу, його участі в управлінні державою, зосередженням влади в одних руках. У політології розглядається як явище, протилежне демократії. Авторитар. устрій не настільки жорстко контролює сусп-во, як тоталітарний. Авторитарна влада, зазвичай, не втручається в приватне життя громадян і здатна допустити певну свободу в екон. відносинах, хоча й тут держава може свавільно змінювати «правила гри», роздавати пільги і встановлювати «винятки з правил». При А. політ. еліта формується шляхом кооптації, призначення; діяльність політ. партій та ін. громад. угруповань обмежується; до мінімуму зводяться можливості політ. опозиції; народ фактично не визнається гол. джерелом та сувереном влади; проти актив. опозиції застосовуються політ. репресії. Гол. опорою А. є силові структури – армія, служба безпеки, поліція (зокрема політична). А. всіляко сприяє пасивності мас, їхній відстороненості від політ. процесів. Пом’якш. варіантом А. є олігархічна форма влади, коли формально допускається поділ влади, багатопартійність, існування профспілок, але за умов їхньої підконтрольності виконав. владі, зрощеній із кланово-олігархіч. групами. Осн. сфера, де виявляється авторитарність влади,– політична. Показниками політ. А. є асиметричне зміщення влад. повноважень у бік однієї особи (президент, прем’єр-міністр) та виконав. структур; макс. обмеження місц. самоврядування як через принципи формування бюджету, так і через створення держ. «вертикалі», зокрема призначення «намісників» із центру; наявність державної, чітко сформульов. ідеології, держ. підтримка однієї з реліг. конфесій. Одна з гол. ознак авторитар. влади – «закритість», кулуарність рішень, відсутність дієвого контролю за діяльністю влади з боку сусп-ва (через представниц. органи, суд. владу та ЗМІ) й нерозвиненість громадян. сусп-ва. Авторитарна держава особливо пильно контролює інформ. процеси. Сама поява критики центр. влади в ЗМІ свідчить про те, що сусп-во вже не є тоталітарним. Але якщо влада має можливість заборонити небажані видання або радіо- чи телеканали, це означає, що сусп-во ще не є демократ., що «плюралізм» не перетворився на справжню свободу слова. В екон. сфері А. призводить до формування могутніх фінанс.-пром. груп, які отримують надприбутки, міцнішають завдяки протегуванню влади й зрощуються з нею. За таких умов зникають ринкові відносини, що ґрунтуються на принципах вільної конкуренції: стає неможливим займатися серйоз. бізнесом, не маючи владної протекції. Демократ. режим установлює закони, обов’язкові для всіх, зокрема і передусім для виконав. влади, тобто демократ. влада обмежена законом; громадськість має повну можливість контролювати владу через низку громад. орг-цій (включаючи опозиц. партії) та вільні ЗМІ. За А. закони обов’язкові для всіх, крім самої влади, у авторитар. сусп-ві чиновник є уособленням законодавства: «закон – це я». Психол. ґрунтом авторитар. політ. устрою є поширеність своєрідної авторитар. свідомості, авторитарно-патерналістичний комплекс, який поєднує А. «низів», тобто насел., що прагне «сильної руки», і А. «верхів», влади, ладної цією «рукою» стати. В основі авторитар. сусп. психології – покладання всіх сподівань, надій та повноти відповідальності на певну особу (напр., президента) і глибока недовіра до демократ. процедур (парламент., судових тощо) розв’язання сусп. проблем, негативне ставлення до таких узвичаєних інституцій громадян. сусп-ва, як політ. партії, профспілки, різні позаурядові орг-ції. Для авторитар. свідомості є не вельми значущими особисті демократ. свободи, які, хоч і не заперечуються, мають інструментальну цінність як певний засіб для досягнення ін. цілей. Авторитарні тенденції в сусп-ві завжди наростають у періоди кардинал. соц. зрушень, особливо серед тих прошарків насел., які найбільше потерпають від цих змін і чиє існування в сусп-ві не убезпечене. Авторитар. тип особистості докладно проаналізували у 40-х рр. амер. дослідники під кер-вом Т. Адорно у ґрунтов. праці «Авторитарна особистість», що увійшла до класич. доробку соціол. науки. У цьому типі особистості поєднано такі психол. якості, як догматизм мислення, схильність керуватися усталеними стереотипами, некритична готовність коритися будь-якому авторитетові, нетолерантне ставлення до іноземців та нац. меншин, до нетрадиц. сусп. поведінки тощо. Витоки формування такого психол. типу автори вбачали в особливостях первин. соціалізації в сім’ї, у тих стосунках, які існували між батьками й дітьми. Ієрархічні авторитарні відносини між батьками та дітьми здатні виливатися у владно-орієнтовні установки залежності, які в політ. філософії та соц. світогляді спричиняють схиляння їхніх носіїв перед усім, що видається індивідові «сильним», «могутнім», і зневажливе ставлення до всього «слабкого». Від часу публікації названої праці поняття «авторитарна особистість» і (особливо) викладена в ній концепція її формування були предметом інтенсив. наук. дискусій. Критиці передусім було піддано твердження щодо прямої залежності між типом ранньої соціалізації та формуванням авторитар. установок, між психологічним та політ. А. Подальші дослідж. засвідчили, зокрема, що в демократ. сусп-ві психол. А. не завжди породжує авторитарні політ. погляди. Авторитарні режими були поширені насамперед як абсолютист. форми правління середньовіччя та Нового часу – монарх. режими 18 ст., які згодом, завдяки буржуаз. революціям, трансформувалися в демократії. До авторитар. режимів належали Рос. та Австро-Угор. імперії, до яких входили землі України. У 20 ст. більшість країн, де збереглися авторитарні режими, належать до країн «третього світу». Сучасна Україна, згідно з класифікацією Дому Свободи, що проводить щоріч. моніторинг рівня свободи й демократії в світі, класифікується як «частково вільна» держава. З одного боку, їй притаманні риси розвин. демократії – демократ. конституція, поділ влади між різними гілками, вільні вибори, багатопарт. система, вільна діяльність опозиції, наявність недерж. ЗМІ тощо. З іншого – низький показник верховенства закону, вкрай нерозвинена суд. влада, яка зазнає постій. втручання представників виконав. влади, високий рівень корумпованості влади та її свавіл. втручання в екон. процеси, залежність більшості ЗМІ від влади або від різного роду «кланів», слабке місц. самоврядування, а головне – незнач. вплив громадськості на діяльність влади через недостатню розвиненість громадян. сусп-ва. Дальший розвиток України – шляхом демократизації чи А. – залежатиме насамперед від успішності екон. реформ, які мають поліпшити становище насел. і тим самим послабити авторитар. настрої, сприяти формуванню серед. класу, який є надійним соц. підґрунтям стабіл. демократії. Щодо особи, то А. проявляється у соціально-психол. особливостях її характеру. Така особа прагне максимально підкорити своїй владі чи впливові інших людей, колектив або суспільство в цілому. Їй притаманна агресивність, завищені самооцінка й рівень домагань, схильність до стереотипів, слабка рефлексія, недостатня самокритичність, намагання досягти панів. становища за будь-яку ціну тощо. У межах концепції авторитар. особи, яку розробили соціологи Франкфурт. школи, такий тип сусп. психології розглядається як масова основа диктатор. і тоталітар. режимів. Авторитар. керівник (лідер) – натура, яка намагається усунути ін. людей від участі у вирішенні найважливіших питань стратег. і тактич. характеру, жорстко контролює розв’язання будь-якого завдання, обмежує ініціативу членів колективу, сприймаючи її як вияв непокори чи зазіхання на його авторитет, суб’єктивно оцінює отримані результати тощо. Якщо йдеться про авторитар. тип політ. керівника, то такий кер. може діяти за умов демократії як лідер популіст. авторитар. партії, а в сусп-ві з авторитар. режимом – як представник панів. угруповання.

Літ.: T. W. Adorno, Е. Frenkel-Brunswik, D. I. Levinson, R. N. Sanford. The Authoritarian Personality. New York, 1950; Саушкин Н. О культе личности и авторитете. Москва, 1962; В. Altemeyer. Enemies of Freedom. San-Francisco, 1988; Борисов В. К. Авторитарно-бюрократическая система: сущность, основы, условия преодоления. Москва, 1990; Макиавелли Н. Государь / Пер. с итал. Москва, 1990; Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство / Пер. с болг. Москва, 1991; Рассел Б. Практика и теория большевизма / Пер. с англ. Москва, 1991; Тойнби А. Дж. Постижение истории / Пер. с англ. Москва, 1991; Джилас М. Лицо тоталитаризма / Пер. с сербо-хорват. Москва, 1992; Федоров В. А. Эволюция авторитарных режимов на Востоке. Москва, 1992; Марксизм: pro u contra. Москва, 1992; Сивохина Т. А., Зезина М. Р. Апогей режима личности власти. «Оттепель». Поворот к неосталинизму: Обществ.-полит. жизнь в СССР в середине 40-х – 60-е годы. Москва, 1993; Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть: Сравнит. жизнеописание: В 2 т. / Пер. с англ. Смоленск, 1994; Утверждение авторитарно-бюрократического руководства советским обществом. Превращение ВКП(б) в инструмент режима личной власти Сталина (20–30-е гг. ХХ в.). Комсомольск-на-Амуре, 1994; Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях у 30–50-ті роки ХХ ст.: (Істор.-політол. аспект). Лц., 1995; Троян С. С. Європейські тоталітарні режими 20–30-х років ХХ ст.: Консп. лекцій. Чц., 1996; Бекешкіна І. Державний авторитаризм та авторитарна свідомість // ППУ. 1996. № 17; Головаха Є. Демократія чи авторитаризм: який вибір найвірогідніший для України сьогодні та в оглядній перспективі? // Там само; Паніна Н. Анемія у посткомуністичному суспільстві // Там само; Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. К., 1996. Вид. 2; Михальченко М. І. та ін. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. К., 1997; Дем’яненко Б. Л. Тоталітарні режими ХХ століття: системний аналіз нацистської моделі (1933–1945 роки). К., 1998; Freedom in the World: 1997–1998. New York, 1998; Nations in Transit: 1998. New York, 1999; Лазоренко О. В. Влада в Україні. Нетривіальний політичний аналіз для можновладців і тих, хто хоче ними бути. К., 1999; Политология: наука о политике. К.; Х., 1999.

І. Е. Бекешкіна

Стаття оновлена: 2001