Агент - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Агент

АГЕ́НТ (від лат. agens (agentis) – діючий, чинний) – особа, що діє за чиїмось дорученням, уповноважена закладом, організацією, підприємством тощо для виконання службових, ділових доручень (А. з постачання, страховий А. тощо). А. також називають особу, яка виконує конфіденц. доручення (напр., приват. детектив). У міжнар. праві й дипломат. практиці А. дипломатичний (А. д.) – збірне найменування дипломат. представників і членів дипломат. персоналу посольств, місій. Згідно з Віден. регламентом 1815 термін «А. д.» застосовувався тільки щодо глав дипломат. представництв. Нині поняття «А. д.» набуло ширшого значення. Відповідно до Віден. конвенції про дипломат. зносини 1961 А. д. – глава або член дипломат. представництва (тобто член дипломат. персоналу). А. д. – посадова особа держави, яка його акредитує у державі перебування для виконання завдань, пов’язаних зі здійсненням офіц. зносин. Обов’язковою ознакою А. д. є дипломат. ранг, який визначає його протокольне старшинство у дипломат. корпусі, показує ступінь повноважень та служб. компетенції. А. д. України за кордоном може бути тільки громадянин України. А. консульський – один з консульських рангів у деяких країнах. У практиці деяких держав (зокрема й України) – службова особа консульської установи. У комерц. практиці А. – фіз. чи юрид. особа, яка виконує роль довір. особи з певним колом дій брокера, дилера, комісіонера, маклера від імені ін. фіз. чи юрид. особи за її дорученням і в її інтересах; готує угоди. А. виконує свої обов’язки на основі агент. угоди з доручителем; угода визначає характер та обсяг доручення. Свої дії А. здійснює, як правило, за винагороду. А. називають негласних працівників розвідувальної чи розшукової служби, що виконують завдання розвідки, контррозвідки, боротьби зі злочинністю тощо. У 1919–23 в Україні А. називали штатних працівників судово-кримінал. розшуку міліції, які виконували посадові обов’язки гласно або негласно. Створені згідно з декретом РНК УСРР «Про організацію кримінального розшуку» (1919) оперативні підрозділи залучали також таємних А. з числа громадян з метою запобігання та розкриття скоєних злочинів. А. називають шпигунів, диверсантів, тобто осіб, які ведуть збір, передачу, викрадення чи вербування нових джерел конфіденц. інформації, що становить держ., військ., служб. або комерц. таємницю на користь іноз. держав. В Україні функції боротьби зі шпигунством виконують підрозділи СБУ. Згідно із Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) операт. підрозділам дозволено мати гласних і негласних штатних працівників, а також установлювати конфіденц. співроб-во з особами на добровіл. засадах. У ряді країн (напр., США) А. – посад. особа таєм. правоохоронних служб. Сукупність А., які підпорядковані певному операт. підрозділу чи органу і виконують завдання ведення розвідки чи контррозвідки, боротьби зі злочинністю, охорони безпеки суспільства, держави, вищих посадових осіб називається агентурою, або агентурною мережею. Агентура мала важливе значення у боротьбі з кримінальною злочинністю. У той же час репрес. органи використовували її для переслідування людей за політ. чи ідеол. діяльність, нац. самосвідомість, реліг. погляди тощо (див. Репресії). А. називають також чинники, що викликають те або інше явище у природі чи організмі людини.

Літ.: О правах и преимуществах дипломатических агентов. Москва, 1891; Русские дипломатические агенты в Лондоне. Т. 1–2. Варшава, 1897; Ярмыш А. Н. Наблюдать неотступно. К., 1992; Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953. Кн. 1–2. К., 1994; Пиджаренко А. История и тайны уголовного и политического сыска. К., 1994; Чайковський А. С. Невідома війна. К., 1994.

О. В. Балдинюк, О. В. Савченко

Стаття оновлена: 2001