АГЛОМЕРА́ЦІЯ (від лат. agglomero — при­єд­ную, на­громаджую) — компактне просторове угрупова­н­ня поселень (пере­важно міських), обʼ­єд­наних значними інтенсивними звʼязками (виробничими, трудовими, соціально-побутовими, рекреаційними) у складну багатокомпонентну динамічну систему. Як цілісне територіальне соціально-економічне утворе­н­ня А. виникає на базі функціонува­н­ня та просторового роз­витку великого міста-ядра (або кількох міст-ядер). Роз­різняють:

  • моноцентричні агломерати з одним містом-ядром, що під­порядковує своєму впливу всі інші поселе­н­ня, роз­ташовані в його приміській зоні (або у зовнішній, периферійній зоні — міста-супутники тощо), і набагато пере­вищує їх роз­міром та економічним потенціалом; 
  • поліцентричні агломерати, які мають у своєму складі кілька міст-центрів.

Приміська (периферійна) зона А. щодо центрального міста-ядра є значним доповне­н­ням і резервом роз­витку. А. має високий ступінь територіальної концентрації промисловості, інфра­структури обʼєктів, наукових та на­вчальних закладів, а також високу щільність населе­н­ня, здійснює значний вплив на навколишню територію, на економічну структуру і соціальні аспекти життя населе­н­ня, характеризується високим рівнем комплексності та взаємозалежності роз­селе­н­ня. Вказані ознаки А. зумовлюють специфіку їхнього роз­витку як багатофункціональних центрів загальнонаціонального значе­н­ня із спеціалізацією у най­складніших, наукоємних галузях промисловості. 

Формува­н­ня А. — результат роз­витку урбанізації, особливо процесу по­глибле­н­ня територіального поділу праці та соціально-економічного роз­витку міських територій; сприяє повнішому викори­стан­ню пере­ваг економіко-гео­графічного положе­н­ня та перед­умов роз­витку великого міста разом із навколишнім ареалом. Економічною перед­умовою від­носно швидкого роз­витку А. є пере­ваги, притаман­ні цій формі роз­міще­н­ня виробництва і роз­селе­н­ня (за рахунок ефекту близьких звʼязків або агломераційного ефекту): 

  • високий ступінь концентрації та диверсифікації виробництва; 
  • концентрація кваліфікованих кадрів, тісний звʼязок виробництва з наукою та на­вчальними центрами; 
  • максимально ефективне викори­ста­н­ня виробничої, соціальної і транс­порт­ної інфра­структури. 

У різних країнах світу (залежно від рівня урбанізації, роз­селе­н­ня, особливостей роз­міще­н­ня виробництва) виділе­н­ня А. здійснюється за різними критеріями. В Україні група взаємоповʼязаних поселень виділяється в А., якщо населе­н­ня найбільших міст, що її утворюють, становить не менше 100 тис. осіб, а в ареалі її групового роз­селе­н­ня роз­ташовані як мінімум ще 2 міських поселе­н­ня. При цьому до А. зараховують також міські та сільські поселе­н­ня, якщо центри від­повід­них одиниць адміністративно-територіального поділу роз­ташовані в межах 2-годин­ної транс­порт­ної досяжності центрального міста (у поліцентричних А. — найбільшого з центральних міст). Найві­доміші А. в Україні — Київська, Донецька, Дні­пропетровська, Харківська, Львівська, Одеська та ін., які є не лише великими центрами індустріально-інтелектуального та культурного роз­витку окремих регіонів, а й осередками роз­селе­н­ня та концентрації трудового потенціалу.