Агностицизм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Агностицизм

АГНОСТИЦИ́ЗМ (від грец. ἄγνωστος – незнаний) – термін, що позначає непізнаваність Бога або світу. Розрізняють релігійний та епістемологічний А. Термін «А.» вперше вжив 1869 Т. Г. Гакслі у реліг. значенні. Його використовували для позначення погляду, відповідно з яким не можна в принципі ані довести, ані спростувати існування Бога. Агностики відрізнялися від теїстів і атеїстів, бо й перші, й другі трималися погляду, що ми з певністю можемо знати, що Бог існує або що Бог не існує. Питання про існування Бога та суперечка навколо того, чи можна рац. засобами довести існування Бога, проходить крізь усю середньовічну християн. теологію (досить згадати про п’ять способів доведення Бога Т. Аквінським). У новочасній філософії всі попередні способи доведення Бога піддані критиці: і онтологічне доведення буття Бога, що спирається на наявність у людей поняття або ідеї Бога, і доведення, що ґрунтується на особливостях світу. Але виявилось, що спростування традиц. способів доведення буття Бога ґрунтувалося на засадах, що мали епістемолог. природу – тобто, та чи інша відповідь на це питання залежала від відповіді на запитання: що таке знання? Що та як ми можемо пізнавати? Напр., критика існування Бога з боку британ. філософа Д. Г’юма ґрунтувалася на його твердженні про непізнаваність субстанцій, а відповідно він приходить до заперечення і такої абсолют. субстанції, якою вважали Бога (тобто субстанції, існування якої залежить тільки від неї самої – Бог як causa sui). Так само критика традиц. доведень існування Бога Е. Кантом ґрунтувалася на його теорії пізнання. Фактично і новочасних, і сучас. філософів з погляду ставлення до проблеми існування Бога можна поділити на агностиків, реліг. філософів та атеїстів (про те, як у сучас. філософії розглядається питання існування Бога (див. Філософія релігії). Отже, релігійний А. переважно пов’язаний з епістемологічним і, як правило, ґрунтується на його засадах. У теорії пізнання (епістемології) питання про можливість пізнання світу є одне з важливих. У залежності від того, як філософи відповідають на це питання, їх часто «упаковують» у такі позиції: абсолютизм, скептицизм, релятивізм, агностицизм. Але такий поділ занадто спрощений, бо більшість видат. філософів не є «чистими» типами, оскільки поєднують у собі певні елементи кожної із названих позицій. Правильніше говорити про названі позиції як певні тенденції, які справді можна виявити в окремих філософів. Зазвичай говорять про скептицизм Д. Г’юма, і для цього його епістемологія дає певні підстави. Але хіба що в якихось крайніх винятках ми можемо знайти філософа, який би тримався погляду, що світ є непізнаваним, що жодне твердження не є істинним: адже такому філософу можна сказати, що він взагалі нічого не може стверджувати (бо ж, висловлюючи твердження «світ є непізнаваним», він вважає це своє твердження істинним). Отож, як правило, А. – це термін, з допомогою якого позначають певні аспекти чи тенденції, що їх іноді приховано (імпліцитно) містить у собі певна філософія. Переважно скептицизм або релятивізм як складова частина теорії пізнання даного філософа дають нагоду кваліфікувати його погляд як А. (Див. Епістемологія).

В. С. Лісовий

Стаття оновлена: 2001