Агроґрунтове районування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Агроґрунтове районування

АГРОҐРУНТОВЕ́ РАЙОНУВА́ННЯ – просторова диференціація ґрунтового покриву на відносно гомогенні ареали, компоненти яких мають певні морфогенетичні параметри завдяки подібності екологічних умов їх формування. Агроном. цілеспрямованість А. р. досягається з урахуванням усього агрономічно важливого природ. комплексу: клімату, будови поверхні та її літологіч. складу, природ. вод, інтенсивності ерозійних явищ, структури ґрунт. покриву та ін. чинників. Порівнянність, узгодженість і визначеність оконтурених агроґрунт. територій забезпечує система ієрархічно підпорядков. таксономіч. одиниць, які відображають різний рівень функціонування та орг-ції ґрунт. покриву в просторі й часі. При цьому кожен рівень характеризується специф. ознаками взаємозв’язку між кількіс. показниками ґрунт. властивостей та параметрами природ. факторів їх формування. Виділяють шість послідовно підпорядкованих ґрунт.-екол. рівнів територ. диференціації ґрунт. покриву: зона–підзона– фація–провінція–педопарце-ла (район)–педооротоп. Кожна з цих одиниць характеризується певними параметрами екол. сприятливості території для функціонування тих чи ін. агроценозів, має специф. морфогенет. властивості ґрунт. покриву та його окремих компонентів. А. р. здійснюють для рац. використовування зем. ресурсів. А. р. є незамінним при оцінці об’єктив. вартості землі, а також при орг-ції відстеження стану ґрунт. покриву. Неодмінна умова його проведення – репрезентативність відповід. еталонів ґрунтів, що забезпечується у структур. орг-ції педосфери на рівні педопарцели та провінції. Остання є баз. одиницею орг-ції фонового контролю за станом ґрунт. покриву.

Літ.: Физико-географическое районирование Украинской ССР. К., 1968; Агрогрунтове районування України // Агрохімія і грунтознавство. К., 1969. Вип. 12; Природно-сельскохозяйственное районирование Украинской ССР // АгроП. К., 1985. Вып. 48; Полупан М. І., Соловей В. Б. Пріоритетність грунтово-екологічного районування земельних ресурсів // ВАН. 1997. № 4.

М. І. Полупан

Стаття оновлена: 2001