Агротехніка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Агротехніка

АГРОТЕ́ХНІКА (від агро… і техніка) – система заходів вирощування сільськогосподарських культур, завданням якої є забезпечення одержання високих і сталих врожаїв кращої якості при найменших затратах праці і низькій собівартості продукції. А. включає такі заходи: добір сортів (гібридів), що відзначаються найціннішими для певних ґрунтово-кліматичних умов госп. та біол. властивостями; розміщення культури у сівозміні; систему обробітку ґрунту та удобрення; підготовку насіння (посадкового матеріалу); сівбу або садіння; систему догляду за посівами (зокрема заходи боротьби з бур’янами, шкідниками, хворобами), захисту рослин від впливу несприятл. погодних умов, збирання врожаю і первинну його обробку. Рівень А. залежить від ступеня розвитку продуктив. сил сусп-ва і характеру його виробничих відносин. Так, за умов первісно-общинного, рабовласниц. і феодал. устрою сусп-ва А. вирощування культур була примітивною, що базувалася на найпростіших знаряддях та ручній праці. З настанням капіталіст. формації почалось удосконалення А. на базі механізації процесів вирощування культур. У Рос. імперії принципи рац. А. закладені наприкінці 18 – поч. 19 ст. у працях з питань землеробства і агротех. заходів вирощування культур І. Комова, А. Болотова, М. Павлова. Вагомий внесок у розвиток А. зробили вчені агрономи О. Совєтов, І. Стебут, класик сучас. фізіології і рослинництва – К. Тимірязєв, видатні вчені з питань агрохімії, рослинництва та землеробства – Д. Прянишников, В. Вільямс та ін. В Україні засоби нової А. наприкінці 19 і на поч. 20 ст. пропагувала земська агрономія, яка популяризувала с.-г. знання, організовувала показові поля, прокатні і зерноочисні пункти; надавала кредити для купівлі с.-г. машин і знаряддя; у подальшому створювалися кооперативні т-ва. Ширшому застосуванню А. сприяла також земел. реформа Столипіна 1906–10, стимулюючи вихід селян із громад на «відрубні» госп-ва й хутори. А. сприяла поширенню у селян. госп-вах цінних сортів збіжжя; запровадженню чорних і ранніх парів; поступ. переходу від трипілля до плодозміни з травосіянням; модернізації с.-г. реманенту; початкові застосування штуч. добрив, посиленню боротьби з бур’янами. Розвиток цих процесів перервала 1-а світ. війна та більшов. переворот 1917. Згодом виразне піднесення А. відбулося за часів НЕПу (1922–28) в умовах індивід. госп-ва та вільної ініціативи селян і тривало до початку колективізації 1929. Відтоді А. увійшла до централіз. госп. планів рад. уряду. У розвиток досліджень щодо розробки агротех. заходів вирощування с.-г. культур значний внесок зробили А. Зайкевич, О. Ізмаїльський, О. Душечкін, Б. Рождественський, М. Кулєшов, І. Бузанов, В. Ремесло та ін. Нині розробленням та удосконаленням А. займається широка мережа НДІ, дослід. станцій та с.-г. навч. закладів, зокрема це ін-ти УААН – Землеробства (Київ), Рослинництва (Харків), Пшениці (м. Миронівка Київ. обл.), Цукрових буряків (Київ), Картоплярства (смт Немішаєве Київ. обл.), Зернового господарства (Дніпропетровськ), Землеробства південного регіону (Херсон), Землеробства і тваринництва західного регіону (Львів), Сільського господарства Полісся (Житомир) та ін. Сучас. А. ґрунтується на досягненнях природознавчих і агроном. наук, з розвитком яких А. трансформувалася в технології вироб-ва продукції рослинництва, в основі яких є підвищення виходу необхід. людині продукції (зерна, олії, цукру та ін.) із заг. врожаю, скорочення розриву між потенц. і реал. продуктивністю рослин шляхом керування продукц. процесом за допомогою відповідних агротех. заходів, що застосовуються, ґрунтуючись на результатах морфофізіол. аналізу розвитку елементів продуктивності рослин. А. нерозривно пов’язана з біологією і фізіологією рослин, ґрунтознавством, агрохімією, заг. землеробством, біохімією, мікробіологією, с.-г. метеорологією тощо і враховує об’єктивні закономірності фізіол. рівнозначності і незамінності життєвих факторів. Тому найважливішими особливостями сучас. А. є комплексність і диференціація розробки і запровадження сорту стосовно його біол. особливостей і ґрунтово-клімат. умов вирощування. Підвищення інтенсивності використання землі здійснюватиметься через інтенсифікацію технологій вирощування с.-г. культур, які дозволяють не лише регулювати процес формування врожаю і максимально відшкодувати всі затрати з урахуванням охорони довкілля, підтримувати рівновагу екосистем на орних землях, а також зберігати на певному рівні і поліпшувати родючість ґрунтів. А. диференціюють за культурами і сортами, за ґрунтово-клімат. умовами зон: Степу, Лісостепу, Полісся, Передкарпаття і Закарпаття. (Див.: Агрономія, Захист рослин, Землеробство.

Літ.: Прянишников Д. Н. Избранные сочинения. Т. 2. Частное земледелие (Растения полевой культуры). Москва, 1965; Науково обгрунтована система ведення сільського господарства в Степу УРСР. К., 1974; Науково обгрунтована система ведення сільського господарства в Лісостепу УРСР. К., 1974; Науково обгрунтована система ведення сільського господарства на Поліссі та в передгірних і гірських районах Карпат УРСР. К., 1975; Рубін С. С. Загальне землеробство. К., 1976; Федорова Н. А., Гармашов В. Н., Костромитин В. М. Сортовая агротехника зерновых культур. К., 1989; Сайко В. Ф. Операційна технологія вирощування зернових культур: Довід. К., 1990; Його ж. Наукові основи ведення зернового господарства. К., 1994; Шувар І. А. Наукові основи сівозмін інтенсивно-екологічного землеробства. Л., 1998; «Агротехніка-99»: Каталог-довід. машин і обладнання для АПК. К., 1999.

В. Ф. Сайко

Стаття оновлена: 2001