Агротехніка

АГРОТЕ́ХНІКА (від агро… і техніка) — система заходів вирощува­н­ня сільськогосподарських культур, зав­да­н­ням якої є забезпече­н­ня одержа­н­ня високих і сталих врожаїв кращої якості при найменших затратах праці і низькій собівартості продукції. А. включає такі заходи: добір сортів (гібридів), що від­значаються найцін­нішими для певних ґрунтово-кліматичних умов госп. та біол. властивостями; роз­міще­н­ня культури у сіво­зміні; систему обробітку ґрунту та удобре­н­ня; під­готовку насі­н­ня (посадкового матеріалу); сівбу або саді­н­ня; систему до­гляду за посівами (зокрема заходи боротьби з бурʼянами, шкідниками, хворобами), захисту рослин від впливу не­сприятл. погодних умов, збира­н­ня врожаю і первин­ну його обробку. Рівень А. залежить від ступеня роз­витку продуктив. сил су­спільства і характеру його виробничих від­носин. Так, за умов первісно-общин­ного, рабо­власниц. і феодал. устрою су­спільства А. вирощува­н­ня культур була примітивною, що базувалася на най­простіших знаря­д­дях та ручній праці. З на­ста­н­ням капіталіст. формації почалось удосконале­н­ня А. на базі механізації процесів вирощува­н­ня культур. У Рос. імперії принципи рац. А. закладені на­прикінці 18 — поч. 19 ст. у працях з питань землеробства і агротех. заходів вирощува­н­ня культур І. Комова, А. Болотова, М. Па­влова. Вагомий внесок у роз­виток А. зробили вчені агрономи О. Совєтов, І. Стебут, класик сучас. фізіології і рослин­ництва — К. Тимірязєв, видатні вчені з питань агрохімії, рослин­ництва та землеробства — Д. Прянишников, В. Вільямс та ін. В Україні засоби нової А. на­прикінці 19 і на поч. 20 ст. пропагувала земська агрономія, яка популяризувала с.-г. зна­н­ня, організовувала показові поля, прокатні і зерно­очисні пункти; надавала кредити для купівлі с.-г. машин і знаря­д­дя; у подальшому створювалися ко­оперативні товариства. Ширшому за­стосуван­ню А. сприяла також земел. реформа Столипіна 1906–10, стимулюючи вихід селян із громад на «від­рубні» господарства й хутори. А. сприяла поширен­ню у селян. господарствах цін­них сортів збіж­жя; за­проваджен­ню чорних і ран­ніх парів; по­ступ. пере­ходу від трипі­л­ля до плодо­зміни з травосія­н­ням; модернізації с.-г. реманенту; початкові за­стосува­н­ня штуч. добрив, посилен­ню боротьби з бурʼянами. Роз­виток цих процесів пере­рвала 1-а світова війна та більшов. пере­ворот 1917. Згодом виразне під­несе­н­ня А. від­булося за часів НЕПу (1922–28) в умовах індивід. господарства та вільної ініціативи селян і тривало до початку колективізації 1929. Від­тоді А. уві­йшла до централіз. госп. планів рад. уряду. У роз­виток досліджень щодо роз­робки агротех. заходів вирощува­н­ня с.-г. культур значний внесок зробили А. Зайкевич, О. Ізмаїльський, О. Душечкін, Б. Рождественський, М. Кулєшов, І. Бузанов, В. Ремесло та ін. Нині роз­робле­н­ням та удосконале­н­ням А. за­ймається широка мережа НДІ, дослід. станцій та с.-г. навч. закладів, зокрема це ін­ститути УААН — Землеробства (Київ), Рослин­ництва (Харків), Пшениці (м. Миронівка Київ. обл.), Цукрових буряків (Київ), Картоплярства (смт Немішаєве Київ. обл.), Зернового господарства (Дні­пропетровськ), Землеробства пів­ден­ного регіону (Херсон), Землеробства і тварин­ництва західного регіону (Львів), Сільського господарства Поліс­ся (Житомир) та ін. Сучас. А. ґрунтується на досягне­н­нях природо­знавчих і агроном. наук, з роз­витком яких А. транс­формувалася в технології виробництва продукції рослин­ництва, в основі яких є під­вище­н­ня виходу необхід. людині продукції (зерна, олії, цукру та ін.) із заг. врожаю, скороче­н­ня роз­риву між потенц. і реал. продуктивністю рослин шляхом керува­н­ня продукц. процесом за допомогою від­повід­них агротех. заходів, що за­стосовуються, ґрунтуючись на результатах морфофізіол. аналізу роз­витку елементів продуктивності рослин. А. нерозривно повʼязана з біо­логією і фізіологією рослин, ґрунто­знавством, агрохімією, заг. землеробством, біо­хімією, мікробіо­логією, с.-г. метеорологією тощо і враховує обʼєктивні закономірності фізіол. рівно­значності і незамін­ності жит­тєвих факторів. Тому найважливішими особливостями сучас. А. є комплексність і диференціація роз­робки і за­провадже­н­ня сорту стосовно його біол. особливостей і ґрунтово-клімат. умов вирощува­н­ня. Під­вище­н­ня інтенсивності викори­ста­н­ня землі здійснюватиметься через інтенсифікацію технологій вирощува­н­ня с.-г. культур, які до­зволяють не лише регулювати процес формува­н­ня врожаю і максимально від­шкодувати всі затрати з урахува­н­ням охорони довкі­л­ля, під­тримувати рівновагу екосистем на орних землях, а також зберігати на певному рівні і поліпшувати родючість ґрунтів. А. диференціюють за культурами і сортами, за ґрунтово-клімат. умовами зон: Степу, Лісо­степу, Поліс­ся, Пере­дкарпа­т­тя і Закарпа­т­тя. (Див.: Агрономія, Захист рослин, Землеробство.

Літ.: Прянишников Д. Н. Из­бран­ные сочинения. Т. 2. Частное земледелие (Растения полевой культуры). Москва, 1965; Науково об­грунтована система веде­н­ня сільського господарства в Степу УРСР. К., 1974; Науково об­грунтована система веде­н­ня сільського господарства в Лісо­степу УРСР. К., 1974; Науково об­грунтована система веде­н­ня сільського господарства на Поліс­сі та в перед­гірних і гірських ра­йонах Карпат УРСР. К., 1975; Рубін С. С. Загальне землеробство. К., 1976; Федорова Н. А., Гармашов В. Н., Ко­стромитин В. М. Сортовая агротехника зерновых культур. К., 1989; Сайко В. Ф. Операційна технологія вирощува­н­ня зернових культур: Довід. К., 1990; Його ж. Наукові основи веде­н­ня зернового господарства. К., 1994; Шувар І. А. Наукові основи сіво­змін інтенсивно-екологічного землеробства. Л., 1998; «Агротехніка-99»: Каталог-довід. машин і обладна­н­ня для АПК. К., 1999.

В. Ф. Сайко

Завантажити статтю