Адвокат - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Адвокат

АДВОКА́Т (лат. advocatus – запрошений) – юрист, який, маючи спеціальний статус, надає правову допомогу фізичним чи юридичним особам, здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, представляє інтереси фізичних або юридичних осіб. Термін «А.» у стародав. народів Риму, Китаю, Африки та ін. застосовувався щодо рідних чи друзів позивача, котрі в суді надавали йому пораду та підтримку. Пізніше А. називали тих, хто допомагав позивачеві у збиранні доказів. У стародав. юдеїв, напр., в адвокати допускали усіх бажаючих. В антич. Греції існували т. зв. лотографи (Ісократ, Есхіл, Демосфен), що складали промови позивачам, які здійснювали свій захист у суді самостійно або за допомогою сторон. осіб. Особливої уваги в дебатах надавали красномовству, тому особам, які виголошували промову і досконало володіли оратор. мист-вом, надавали допомогу в юрид. питаннях юрисконсульти, законники. Паростки сучас. адвокатури зароджувалися в Римі, де був розвинутий ін-т патронату, побудований на родин. стосунках, який з часом переродився в адвокатуру. Патрони, які володіли оратор. мист-вом, здійснювали захист у суді, консультували. Згодом їх почали ототожнювати з А. Адвокат. діяльністю займалися найбільш освічені, зокрема в праві, люди – патриції. Істор. факти свідчать, що майже всі видатні діячі того часу були адвокатами – Марк Антоній, Юлій Цезар, Марк Ціцерон, Марк Аврелій та багато ін. Адвокат. професія розвивалася як вільна і досить поважна. На терені України вперше адвокат. діяльність як професія була врегульована у третьому Литов. Статуті (1588). Термін «А.» уперше застосовується у проекті кодексу укр. права (1743) – «Права, по которым судится малороссийский народ», де зазначається, що А. у чужій справі відповідає замість особи за її дорученням. За суд. реформою 1864 адвокатура була визнана самост. правовим ін-том. Згідно із Суд. статутами 1864 існували присяжні та приватні повірені. Присяж. повіреним могла стати особа з вищою юрид. освітою, яка досягла 25 р. і мала стаж роботи не менше 5 р. у суд. відомстві на певних посадах або займалася суд. практикою як помічник присяж. повіреного. Рада присяж. повірених приймала її в число присяж. повірених і видавала свідоцтво або відмовляла в цьому. Після приведення до присяги прізвище присяж. повіреного заносилося до списку цих повірених, про що для заг. відома публікувалося повідомлення. Приватні повірені не об’єднувалися в Ради, могли вести суд. справи лише в тих судах, до яких вони були приписані; свідоцтва на право клопотання в чужих справах отримували в суді або суд. палаті, де складали іспит (крім тих осіб, що мали диплом з юрид. наук). Праця А. оплачувалася за угодою з клієнтом або за таксою (для цивіл. справ). За призначенням суду А. вели деякі справи безкоштовно, якщо йшлося про неповнолітніх, вдів, сиріт, божевільних та незаможних людей. Однак оплата за виступ А. у разі його призначення судом здійснювалася за рахунок коштів адвокатури. Законом була передбачена обов’язкова участь А. в суді у кримінал. судочинстві; у приватно-цивіл. справах участь А. за рос. суд. кодексом не була обов’язкова. За Гетьманщини А. визнавали окремим станом. У Галичині діяла правова система Австро-Угорщини, в якій А. відігравав помітну роль; тому серед А. на цих землях було багато визначних громад. та політ. діячів. Адміністрація Рос. імперії ставила різні перепони зростанню впливу А., напр., у частині суд. округів А. були позбавлені самоврядування і перебували під наглядом окружних судів. А. не могли бути членами земських управ і нотаріусами. Серед відомих А. України кін. 19 – поч. 20 ст. – І. Шраг, М. Міхновський, М. Порш, Ф. Матушевський, М. Синицький, А. Яковлів, М. Ткаченко, В. Войткевич-Павлович та ін. В УНР діяльність та орг-ція присяжних і приват. повірених не зазнала змін. А. за законодавством, яке діяло в перші роки рад. влади, міг бути кожен громадянин, що досяг 18 років. Цей порядок змінено 1919, коли захисником або представником сторони у цивіл. справі могла стати лише спеціально призначена особа, а від 1922 – член колегії захисників, тобто особа, яка досягла повноліття і мала стаж практ. роботи в органах юстиції не менш як два роки або належну теор. і практ. підготовку. Протягом усього рад. періоду право на адвокат. діяльність обов’язково пов’язувалося з членством у колегії А. Діяльність колегій захисників, пізніше А., у СРСР контролював Наркомат юстиції. Осн. завданням А. у рад. період було надання юрид. допомоги, представництво інтересів сторін у цивіл. справах і захист у кримінал. справах. Адвокатура в СРСР була підконтрольна держ. і компартій. органам, що не допускало можливості існування незалеж. адвокатури. Участь захисника у кримінал. судочинстві була досить обмеженою. У переваж. більшості політ. справ А. взагалі був відсутній. Нині в Україні А. стає особа, яка має відповід. дозвіл – свідоцтво про право на адвокат. діяльність. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» (1992) отримати таке свідоцтво може лише громадянин України, який має вищу юрид. освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А. не менше 2-х років, склав кваліфікац. іспити і прийняв присягу А. України. Право на здійснення адвокат. діяльності підтверджується свідоцтвом, яке видає кваліфікац.-дисциплінарна комісія адвокатури. Адвокат. діяльність припиняється, а свідоцтво анулюється згідно з рішенням цієї комісії у випадках, установлених Законом «Про адвокатуру»: засудження А. за вчинення злочину, грубого порушення вимог Закону «Про адвокатуру» та ін. актів законодавства, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката, втрати громадянства України. Діяльність А. не може поєднуватися з роботою в суді, прокуратурі, держ. нотаріаті, органах внутр. справ, служби безпеки, держ. управлінні. А. здійснює свою діяльність індивідуально, може відкрити власне адвокат. бюро або спільно з ін. – адвокат. об’єднання, яке реєструється МЮ України і вноситься до Реєстру адвокат. об’єднань. А. і адвокат. об’єднання можуть створювати регіон., заг.-держ. та міжнар. спілки й асоціації. В Україні від 1990 діє Адвокатів спілка України. А. наділені досить широким обсягом профес. прав: правом збирати інформацію, яка може бути використана як докази, ознайомлюватися з необхід. документами, отримувати висновки фахівців тощо. Законодавством установлені й певні обов’язки А., напр., використовувати всі передбачені законом засоби захисту, не може відмовлятися від прийнятого на себе захисту чи використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення. Оскільки А. під час надання правової допомоги стають відомі факти, що не підлягають розголошенню (напр., дані поперед. слідства), та довірена клієнтом конфіденц. інформація, то він зобов’язаний зберігати адвокат. таємницю і не має права використовувати її у власних інтересах або інтересах третіх осіб. Складні питання взаємин А. з клієнтами, судом, учасниками суд. процесу, відносини між А. та ін. питання, що виникають при здійсненні адвокат. діяльності, регулюють Правила адвокат. етики, схвалені Вищою кваліфікац. комісією адвокатури при КМ України 1 жовтня 1999. Під час виконання А. профес. повноважень забороняється будь-яке втручання в його діяльність, зокрема прослуховування телефон. розмов А. у зв’язку з операт.-розшук. діяльністю без відповід. санкції, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без згоди А. документи, пов’язані з виконанням ним доручення тощо. В Указі Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 наголошується на необхідності додержання законодавства про гарантії адвокат. діяльності, усунення порушень професій. прав А., втручання в їхню діяльність, фактів тиску на них. Професійні права, честь і гідність А. охороняються законом. До видів адвокат. діяльності належать: консультації та роз’яснення з юрид. питань, усні і письм. довідки щодо законодавства; складання заяв, скарг та ін. документів правового характеру, засвідчення копій документів у справах, які вони ведуть; здійснення представництва в суді, ін. держ. органах перед громадянами та юрид. особами; надання юрид. допомоги підпр-вам, установам, орг-ціям; здійснення правового забезпечення підприємницької та зовн.-екон. діяльності громадян і юрид. осіб, виконання обов’язків відповідно до кримінально-процесуал. законодавства у процесі дізнання, поперед. слідства та в суді, здійснення ін. видів юрид. допомоги, передбачених законодавством. У разі неналеж. виконання адвокат. діяльності, порушення вимог Закону «Про адвокатуру», ін. актів законодавства, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката до нього може бути застосоване рішенням дисциплінар. палати кваліфікаційно-дисциплінар. комісії адвокатури дисциплінарне стягнення: попередження, зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокат. діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката – члена адвокат. об’єднання – можуть вирішуватися в цьому об’єднанні згідно з його статутом. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури щорічно перевіряє звіти адвокат. об’єднань про якість надання правової допомоги, може здійснювати перевірки з власної ініціативи або за поданням палат цієї комісії чи на підставі одержаних скарг, окремих ухвал, подань, постанов про порушення, вчинені А., або низький рівень наданої ним правової допомоги. На підставі результатів перевірки може вноситися подання головою кваліфікаційно-дисциплінар. комісії до дисциплінар. палати про притягнення А. до дисциплінар. відповідальності. Скарга на рішення про притягнення А. до дисциплінар. відповідальності або про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокат. діяльністю може подаватися до Вищої кваліфікац. комісії адвокатури при КМ України. Осн. положення про роль А., прийняті на 8-му Конгресі ООН із запобігання злочинам у серпні 1990, вказують на необхідність забезпечення належної ролі А. у сусп-ві, закріплення у нац. законодавстві гарантій його діяльності.

Літ.: Кистяковский А. О. Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии, под заглавием: Права, по которым судится малороссийский народ. К., 1879; Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. Л., 1934; Черкасова Н. В. Формирование и развитие адвокатуры в России, 60–80 гг. 19 в. Москва, 1987; Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. К., 1987; Історія адвокатури України. К., 1992; Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита прав граждан. Л., 1992; Сучасні системи адвокатури. К., 1993; Przepisy wykonawcze do prawa o adwokaturze. Warszawa, 1993; Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура. Москва, 1995; Його ж. Бизнес-адвокатура в США и Германии. Москва, 1995; Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. Москва, 1997; Гессен И. В. История русской адвокатуры. Москва, 1997; Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. К., 1997; Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 1997; Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. К., 1998; Правила адвокатської етики (Схвалені Вищою кваліфікац. комісією адвокатури при КМ України 1 жовт. 1999 року). К., 1999; Адвокатура в Україні. К., 2000; Логінова С. Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право // ПрУ. 2000. № 5; Судові промови адвокатів України. К., 2000.

Т. В. Варфоломєєва

Стаття оновлена: 2001