ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Розмір шрифту

A

Адміністративно-територіальний поділ України

АДМІНІСТРАТИ́ВНО-ТЕРИТОРІА́ЛЬНИЙ ПО́ДІЛ УКРАЇ́НИ — внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці з метою раціональної організації державного та громадського управління регіонами, народним господарством, загалом політичним і культурним життям. Територіальний поділ України відповідно до Конституції ґрунтується на принципах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку населених пунктів і регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

При розв’язанні питань адміністративно-територіального устрою України враховують чисельність та національний склад населення, оптимальне розміщення продуктових сил по країні, наявність умов і можливостей для надання населенню соціально-культурних і побутових послуг, необхідність наближення органів державної влади до населення, забезпечення розвитку та належного функціювання місцевого самоврядування. Система адміністративно-територіального поділу держави до 2023 була такою: АР Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища міського типу, селища, села. Первинний рівень: села, селища, селища міського типу, міста; середній рівень — райони і міста з районним поділом; вищий рівень — АР Крим і області. У 2023 Верховною Радою України ліквідовано поняття «селище міського типу» (відтак колишні смт — селища) й визначено, що містом є населений пункт, чисельність мешканців якого становить не менш як 10 тис., селищем — із чисельністю мешканців не менш як 5 тис., а селом — із чисельністю жителів до 5 тис. (за законодавством селища й села вирізняються також садибною забудовою на відміну від міст, де домінує компактна забудова).

До більшовицького перевороту 1917 на тій території України, що входила до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська. Губернії поділялися на повіти, повіти — на волості. Проекти адміністративно-територіального поділу України розробляла ще Центральна Рада у 1918. Під час воєнних дій 1918–20 на поневоленій більшовиками частині України відбулася деяка зміна поділу за губерніями. Зокрема, у травні 1920 Україну поділено на 12 губерній: Волинська, Донецька, Катеринославська, Київська, Кременчуцька, Миколаївська, Одеська, Олександрівська (від 1921 — Запорізька), Подільська, Полтавська, Харківська, Чернігівська.

25 жовтня 1922 сесія ВУЦВК прийняла постанову «Про адміністративно-територіальний поділ УСРР і про спрощення радянського апарату», в якій підкреслювалася необхідність поступового переходу від 4-ступеневої (губернія — повіт — волость — село) системи управління до 3-ступеневої (округ — волость — село) і вносилися зміни до губернського поділу. Новий адміністративно-територіальний поділ УСРР запровадили відповідно до постанови ВУЦВК від 12 квітня 1923, якою замість 102 повітів і 1989 волостей утворено 53 округи і 706 районів. Зменшено й кількість сільрад (від 15696 до 9307). Цим завершився перший етап адміністративно-територіальної реформи в УСРР. Другий етап пов’язаний з рішеннями 9-го Всеукраїнського з’їзду Рад (1925), який розглянув питання про перехід республіки на 3-ступеневу систему управління. Відповідно до його постанови, Президія ВУЦВК рішенням від 3 червня 1925 ліквідувала з 1 серпня 1925 поділ території УСРР на губернії. На кін. 1925 у складі республіки були: Молдовська АРСР (утворена у складі УСРР 1924), 41 округ, 680 районів, 10 314 сільрад, 70 міських і 155 селищних рад. 9-й з’їзд КП(б)У схвалив перехід на 3-ступеневу (центр — округ — район) систему управління. 2 вересня 1930 ВУЦВК та Раднарком УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», згідно з якою в республіці утворили 503 адміністративно-територіальні одиниці: Молдовська АРСР, 484 райони і 18 міст, що підпорядковувалися безпосередньо центрові.

Задля подальшого удосконалення адміністративного поділу України ВУЦВК 9 лютого 1932 прийняв постанову про перехід на 3-ступеневу адміністративно-територіальну систему (центр — область — район). Тоді ж в Україні утворили перші 5 областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську і Одеську. У червні 1932 утворено Донецьку обл., у жовтні — Чернігівську. Такий поділ УРСР закріплено Конституцією СРСР 1936 і Конституцією УРСР 1937. Утворення областей відбувалось і далі, у зв’язку з чим вносили відповідні зміни до адміністративно-територіального поділу України. Так, 22 вересня 1937 утворено Житомирську, Миколаївську, Полтавську і Кам’янець-Подільську (від 1954 — Хмельницьку) області, 3 червня 1938 Донецьку обл. поділено на Сталінську (від 1961 — Донецька) і Ворошиловградську (нині — Луганська). 10 січня 1939 утворено Запорізьку, Кіровоградську і Сумську області. Після возз’єднання Західної України (вересень 1939), Північної Буковини, а також Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії з УРСР (червень 1940) утворено ще кілька областей: 4 грудня 1939 — Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську (нині Рівненська), Станіславську (від 1962 — Івано-Франківська) і Тернопільську, 7 серпня 1940 — Акерманську (7 грудня 1940 перейменовано в Ізмаїльську) і Чернівецьку. 2 серпня 1940 Молдовську АРСР перетворено на союзну республіку — Молдовську РСР.

Під час 2-ї світової війни і після її закінчення також вносились окремі зміни. 30 березня 1944 було утворено Херсонську обл. Після возз’єднання Закарпатської України з УРСР утворено 22 січня 1946 Закарпатську обл., 7 січня 1954 — Черкаську обл. У цьому ж році Україні зі складу РРФСР було передано Кримську обл. Відбувалися зміни меж областей, а також укрупнення деяких із них. Зокрема, Ізмаїльську обл. об’єднано з Одеською (1954), Дрогобицьку — зі Львівською (1959).

За Конституцією, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. За даними 2001 кількісні показники адміністративно-територіального поділу України такі: АР Крим, 24 області і 2 міста республіканського підпорядкування — Київ і Севастополь, 490 районів, 451 місто, 893 смт і 28651 сільський населений пункт (див. Табл. та Карту «Адміністративно-територіальний поділ»).

Табл. Адміністративно-територіальний поділ України (дані 2001 року)

  Райони Міста Селища міського типу Сільські населені пункти
всього державного, республіканського та обласного підпорядкування
Україна 490 451 173 893 28651
Автономна Республіка Крим 14 16 11 56 957
Вінницька область 27 17 6 30 1466
Волинська область 16 11 4 22 1053
Дніпропетровська область 22 21 13 47 1440
Донецька область 18 51 28 132 1124
Житомирська область 23 9 4 45 1627
Закарпатська область 13 10 3 20 579
Запорізька область 20 14 5 23 921
Івано-Франківська область 14 15 5 24 765
Київська область 25 25 11 29 1134
Кіровоградська область 21 12 4 26 1024
Луганська область 18 37 14 109 792
Львівська область 20 43 7 35 1852
Миколаївська область 19 9 5 17 903
Одеська область 26 19 7 33 1138
Полтавська область 25 15 5 21 1846
Рівненська область 16 11 4 16 1004
Сумська область 18 15 7 20 1498
Тернопільська область 17 17 1 18 1017
Харківська область 27 17 7 61 1684
Херсонська область 18 9 3 30 660
Хмельницька область 20 13 6 24 1416
Черкаська область 20 16 6 15 826
Чернівецька область 11 11 2 8 398
Чернігівська область 22 15 3 30 1498
м. Київ* - 1 1 1 -
м. Севастополь** - 2 1 1 29

* З урахуванням селища Пуща-Водиця, підпорядкованого міській раді
** З урахуванням м. Інкерман і селища Кача, що підпорядковані міській раді

Упродовж 2014–20 в Україні здійснено адміністративно-територіальну реформу (реформу децентралізації). За її результатами ліквідовано 490 старих районів, утворено 136 нових районів, з’явилося поняття територіальних громад. А згідно із законом України «Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» (2023) до населених пунктів належать міста (понад 10 тис. мешканців), селища (від 5 до 10 тис. мешканців) і села (менше 5 тис. мешканців).

Рекомендована література

  1. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи. К., 2009;
  2. Атлас адміністративно-територіального устрою України. Новий районний поділ та територіальні громади. К., 2020;
  3. Горохова Л., Невинна Г. Досягнення та перспективи реформи децентралізації в Україні // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії. 2023. Вип. 46.
Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
серп. 2023
Том ЕСУ:
1
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Політика
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
42677
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
6 839
цьогоріч:
1 512
Бібліографічний опис:

Адміністративно-територіальний поділ України / Ф. Г. Бурчак, І. Б. Усенко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001, оновл. 2023. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-42677.

Administratyvno-terytorialnyi podil Ukrainy / F. H. Burchak, I. B. Usenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2001, upd. 2023. – Available at: https://esu.com.ua/article-42677.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору