Адо Улуро

АДО́ Улуро (справж. — Курилов Гаврило Микола­йович; 30. 04. 1938, с. Андрюшкіно Нижнєколим. улусу, нині Респ. Саха (Якутія), РФ) — юкагирський письмен­ник, фольклорист і мово­знавець. Літ. псевд. означає «Син Улуро» (Улуро — назва озера на Пн. Якутії, на берегах якого живе пере­важна більшість юкагирів — одного з малочисельних на Землі народів: за пере­писом 1979 їх налічувалося 600 осіб). Кандидат філологічних наук (1969). Член СП Росії (1975). Закін. пед. училище (Якутськ, 1958) та Ленінгр. пед. ін­ститут (1962). Працював н. с., зав. сектору Ін­ституту історії, мови та літ-ри Якут. філії Сибір. від­діл. АН СРСР (1968– 91); від 1991 — зав. сектору юкагир. мови, літ-ри та фольклору Ін­ституту про­блем нечислен. народів Пн. Сибір. від­діл. РАН (Якутськ). Водночас — доцент кафедри пн. філології Якут. університету. Друкується від 1962. Створив юкагир. писемність, видав перший юкагир. «Букварь» (1987), «Юкагирско-рус­ский словарь» (1990) та «Рус­ско-юкагирский разговорник» (1992). Упродовж десятиліть зібрав багатий матеріал з мови, фольклору та етно­графії свого народу. Опубл. зб. «Пере­кази та легенди» (1992), низку наук. праць. Автор кількох поет. і проз. книжок, які виходили його рідною мовою або в рос. і якут. перекл.: «Юкагирські вогнища» (1965), «Пісня дзвінких копит» (1970), «Поки дрімають олені» (1973), «Роз­топлені сніги» (1975), «Таловина» (1977), «Гуготі­н­ня Полярного сяйва» (1984). А. оспівує сувору красу рідного краю, трудові будні земляків, від­ображає їхній духов. світ. Його поет. твори по­значені філософічністю, ліризмом та яскравістю образів. Пише також для дітей: зб. «Оповіда­н­ня Юко» (1973), пʼєси «Мій друг Чага» (1985), «Мила Лабунмедену» (1988) та ін. Пере­клав твори С. Ру­данського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я жи­т­тям щоден­ним»), В. Сосюри («Любіть Україну», «Юнакові»). Особливе місце в творчій біо­графії А. за­ймає поезія Т. Шевченка: пере­клав вступ до балади «Причин­на» («Реве та стогне Дніпр широкий») та вірш «Думка» («Тече вода в синє море»), «Заповіт», що уві­йшов до антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989).