Ад’юдикація

АД’ЮДИКА́ЦІЯ (лат. adjudicare — присуджувати) — у міжнародному праві суто юридична підстава територіальних змін (на відміну від також мирних, але переважно політичних засобів урегулювання міждержавних спорів і конфліктів). Передбачає взаємну згоду держав — сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнар. судових чи арбітраж. органів, чиї рішення для них обов’язкові. Слухання справи у міжнар. суді припускає, що держави, які сперечаються, мають достатні правові підстави на володіння спірною територією, але долю останньої вирішує у даному випадку саме суд. При цьому судді вивчають первісні правові підстави, на яких ґрунтуються взаємні претензії сторін, з’ясовують, чи були заперечення протилеж. сторони проти домагання на цю територію, бо їх відсутність зазвичай вважається мовчазною згодою на ту чи ін. акцію відповідної держави. У 20-х рр. 20 ст. США і Нідерланди сперечалися з приводу належності їм (з посиланням на «давність» придбання) Пальмових о-вів. Рішенням арбітраж. суду вони були визнані за Нідерландами. Серед ін. прикладів А. вже в повоєнні часи можна назвати розгляд у Міжнар. суді ООН спору між Камбоджею і Таїландом з приводу прикордон. території, на якій розташовано стародав. храм Преах Віхар. Суд у 1963 вирішив, що храм стоїть на тер. Камбоджі, і зобов’язав Таїланд вивести свої ЗС із храму та його околиць. У спорі між Францією та Великою Британією цей Суд вирішив, що деякі маленькі о-ви у протоці Ла-Манш перебувають під британ. суверенітетом (ухвала від 17 листопада 1953). 1984 палата Міжнар. суду оголосила рішення у справі щодо розмежування мор. просторів у затоці Мен, де сторонами спору були США та Канада.

Завантажити статтю