Аерація ґрунту - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аерація ґрунту

АЕРА́ЦІЯ ҐРУ́НТУ – газообмін ґрунтового повітря з атмосферним. Значення А. ґ. для організмів, що живуть у ґрунті і коренях вищих рослин у тому, що вона забезпечує постійне постачання кисню та видаляння вуглекислоти – продукту їхньої життєдіяльності. При цьому приземний прошарок повітря збагачується на вуглекислоту, яку використовують рослини у процесі фотосинтезу. Таким чином, добра А. ґ. необхідна для успіш. росту й розвитку як ґрунт. організмів, так і вищих рослин і є одним із показників ґрунт. родючості. На А. ґ. впливає сукупність умов у ґрунті і призем. прошарк. повітря. Зокрема, до ґрунт. умов належить усе те, що впливає на систему пор та рух води й повітря у них: вологість, структура ґрунту, наявність орган. речовин, гранулометр. склад, щільність, т-ра ґрунту, його теплові й водні властивості. Має значення й стан поверхні ґрунту, що межує з призем. прошарком повітря: брилистість, тріщинуватість, наявність кірки. До ґрунт.-біол. умов належать кількість мікро- і макроорганізмів у ґрунті та кількість коренів, густота рослин. покриву, наявність дернини, мертвого опаду тощо. Осн. умовами збагачення призем. прошарку повітря є концентрація газів в атмосфері, швидкість повітр. потоку. Найкращу аерацію мають ґрунти з міцною грудкуватою структурою, вкриті ліс. підстилкою або дерниною, де є найсприятливіші умови для газ. дифузії (взаємне проникнення газу й рідин, зумовлене тепловим рухом молекул).

Літ.: Вершинин П. В. и др. Аэрация почвы // Основы агрофизики. Москва, 1959; Ткаченко К. Баланс влаги в зоне аэрации. К., 1962; Методи вивчення міграції вологи в зоні аерації. К., 1971; Ревут И. Б. Аэрация почвы. Воздухообмен и газообмен в почве // Физика почв. Изд. 2-е, доп. и перераб. Ленинград, 1972; Польові методи дослідження вологопереносу в зоні аерації. К., 1974; Ситников А. Б. Динамика влаги и солей в почвогрунтах зоны аэрации. К., 1986; Чапля Є. Я. Модель тепловологопереносу в аерованому шарі ґрунту з урахуванням гравітаційно рухомої води. Л., 1993.

Т. М. Лактіонова

Стаття оновлена: 2001