Аеронавігація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аеронавігація

АЕРОНАВІГА́ЦІЯ (від аеро… і навігація) – наука про водіння літальних апаратів (ЛА) згідно з визначеним маршрутом за допомогою карт, компасів, радіоелектронних, супутникових систем та інших приладів. А., або літаководіння, поєднує навігацію і пілотування. До завдань А. належать визначення місцезнаходження, прокладення курсу, регуляція напряму польоту від одного місця до ін. найефективнішим та найбезпечнішим маршрутом у межах встановленого часу. У теорії А. вивчаються закономірності водіння ЛА за програмними траєкторіями. На їхній основі розробляють методи розв’язання таких навігац. завдань: програмування траєкторії; визначення координат ЛА у просторі, векторів швидкості (повітряної, шляхової та вітру); розрахунки часу входження у пункти обов’язкового повідомлення та поворотні пункти маршруту, введення у розворот та виведення з нього та ін.; визначення параметрів виведення літака у пункти призначення, а також маневру заходу на посадку у горизонт. та вертик. площинах, змін відхилень фактич. траєкторії польоту від програмної. В А. розглядається кінематика руху літака з метою визначення навігац. елементів положення і руху, які характеризують його просторове положення відносно повітр. середовища і поверхні землі. Усі дані про фактичні навігац. елементи польоту, що визначаються за допомогою тех. засобів навігації, посадки і служби руху, використовуються для обчислення необхідної (вихідної) навігац. інформації і пілотування, яка перетворюється в ергатич. системах керування польотом на керуючий вплив рульовими поверхнями ЛА. Аеронавігац. система розглядається як поліергатична, що включає сукупність даних про повітр. простір, правила використання та процедуру обслуговування його користувачів, тех. засоби зв’язку, навігації та спостереження, адм. та тех. персонал. У цьому аспекті гол. завданням екіпажів ЛА і обслуги повітр. руху є забезпечення найточнішої відповідності фактич. траєкторій польотів програмним. Це залежить від багатьох чинників, зокрема і від якості інформ. поля аеронавігац. системи. Кін. 20 ст. – поч. 21 ст. стали переломними у розвитку міжнар. аеронавігац. системи. 1983 Рада Міжнар. орг-ції цивіл. авіації прийшла до висновку, що існуючі системи і процедури А. в цивіл. авіації вичерпали свої можливості. Спец. ком-т з майбутніх аеронавігац. систем після завершення своєї роботи прийняв у 1989 рішення про необхідність розроблення нових систем навігації, які дозволять забезпечити орг-цію повітр. руху на глобал. рівні. Ком-т розробив концепцію майбут. системи А., що включає в себе комплексний і взаємопов’яз. перелік тех. засобів на основі широкого використання супутників. Реалізувати глобальну А. на основі супутник. технологій планується після 2010. В Україні суттєві теор. і практ. досягнення у галузі систем А. одержано на каф. аеронавігац. систем Нац. авіац. ун-ту.

Літ.: Сидоренко Ю. И., Харченко В. П., Костенко В. И. Структура системы аэронавигационного обслуживания. Моделирование радиоэлектронных систем и комплексов обеспечения полетов. Сб. науч. тр. К., 1996; Харченко В. П. Майбутнє аерокосмічних інформаційних систем і керування транспортом // Вісн. Київ. міжнар. ун-ту цивіл. авіації. 1999. № 2; Його ж. Оптимізація конфігурації інформаційного поля аеронавігаційної системи // Там само. 2000. № 1–2.

В. П. Харченко

Стаття оновлена: 2001