АЗЕРБАЙДЖА́НСЬКА МО́ВА — мова, що належить до огузької групи тюркських мов із помітними ознаками кипчацьких мов. Державна мова Азербайджану. Станом на 2023, азербайджанською мовою роз­мовляють близько 30–35 млн азербайджанців, які проживають у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Ірані, Іраці, Туреч­чині, Україні, США, Росії, Німеч­чині та ін. Має чотири діалектні групи, які від­різняються на фонетичному і лексичному рівнях: східну (кубинський, бакинський, шемахинський діалекти, муганський і ленкоранський говори); західну (казахський, карабаський, ґянджинський діалекти, айрумський говір); пів­нічну (нухинський діалект і закатало-кахські говори); пів­ден­ну (нахчеванський, ордубадський, табризький діалекти). Найдавніші писемні памʼятки датовано 11 столі­т­тям. Сучасна літературна мова, що роз­вивається від 13 столі­т­тя, виразних форм набрала в поезії К. Бурганед­діна та І. Несімі. Формува­н­ня азербайджанської літературної мови повʼязане з поетичним і прозовим доробком М. Фізулі та поетів його плеяди. Остаточно вона сформувалася у 19 століт­ті. Для цієї мови характерний палатальний сингармонізм, аглютинативна граматична будова, широке вжива­н­ня після­ймен­ників і сполучників. Має 32 звуки, які на письмі по­значаються літерами, що разом становлять азербайджанську абетку. Характерною ознакою азербайджанської є висока частотність ужива­н­ня фонеми џ у всіх позиціях; наявність так званих mediae lenes (неповних дзвінких приголосних). У синтаксисі роз­винена система сполучникових складних речень. В орфо­графії присутній апо­строф. До 1929 року писемність базувалася на арабській графіці, 1939–1990 — на основі кирилиці, а 1929–1939 та від 1991 — на основі латинської абетки. Основи ви­вче­н­ня та дослідже­н­ня азербайджанської мови в Україні заклав Агатангел Кримський, який присвятив цій про­блемі кілька праць. Нині азербайджанську мову ви­вчають 30 студентів Київського університету.