Азербайджанська мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Азербайджанська мова

АЗЕРБАЙДЖА́НСЬКА МО́ВА – мова, що належить до огузької групи тюркських мов з помітними ознаками кипчацьких мов. Держ. мова Азербайджану. А. м. розмовляють бл. 17 млн азербайджанців, які проживають у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Ірані, Іраці, Туреччині, Україні, США, Росії, Німеччині тощо. А. м. має 4 діалектні групи, які відрізняються, на фонет. і лексич. рівнях: східну (кубин., бакин., шемахан. діалекти, муган. і ленкоран. говори); західну (казах., карабаський, ґянджин. діалекти, айрум. говір); північну (нухин. діалект і закатало-кахські говори); південну (нахчеван., ордубад., табризький діалекти). Найдавніші писемні пам’ятки датовано 11 ст. Сучасна літ. мова, що розвивається від 13 ст., виразних форм набрала в поезії К. Бурганеддіна та І. Несімі. Формування азерб. літ. мови пов’язане з поет. і прозовим доробком М. Фізулі та поетів його плеяди. Остаточно азерб. літ. мова сформувалася у 19 ст. Для А. м. характер. палатальний сингармонізм, аглютинативна грамат. будова, широке вживання післяйменників і сполучників. А. м. має 32 звуки, які на письмі позначаються літерами, що разом становлять азерб. абетку. Характер. ознакою А. м. є висока частотність вживання фонеми џ у всіх позиціях; наявність т. зв. mediae lenes (неповних дзвінких приголосних). У синтаксисі розвинена система сполучник. складних речень. В орфографії А. м. використовується апостроф. До 1929 писемність базувалась на араб. графіці, 1939–90 – на основі кирилиці, а 1929–39 та від 1991 – на основі лат. абетки. Основи вивчення та дослідж. А. м. в Україні заклав А. Кримський, який присвятив цій проблемі кілька праць. Нині А. м. вивчають 30 студентів Київ. ун-ту.

Літ.: Сравнительная грамматика русского и азербайджанского языков. Баку, 1954; Гаджиева Н. З. Азербайджанский язык // Языки народов СССР. Т. 2. Тюркские языки. Москва, 1966; Ширалиев М. Ш. Азербайджанский язык // Языки мира. Москва, 1997; Халимоненко Г. І. Граматика турецької мови. К., 1998; Його ж. Історія турецької літератури. Т. 1. К., 2000.

Г. І. Халимоненко

Стаття оновлена: 2001