Айвазов Асан Сабрі

АЙВА́ЗОВ Асан Сабрі (06. 05. 1878, м. Алупка, нині АР Крим — 17. 04. 1938, Сімферополь) — кримськотатарський письмен­ник, педагог, громадський діяч. 1892–96 навч. у Стамбул. пед. ін­ституті, освіту продовжив у Каїрі (1908). Під час пере­бува­н­ня в Туреч­чині друкував стат­ті в г. «Терджиман» («Пере­кладач») І. Гас­принського, в ін. видавництвах Стамбула і Баку. Після поверне­н­ня до Криму працював учителем в Алупці, від 1913 — у Бахчисараї. Деякий час викладав у Лазарев. ін­ституті сх. мов у Москві. Автор худож. творів «Хаят акъвали» («Життя народу», Баку, 1907), «Неден бу ала къалдыкъ» («Чому ми ді­йшли до такого життя»), пʼєси «Тайфун» (перекл. та пере­робка), публіцист. творів «Усул-и-тедрис» («Методи на­вча­н­ня»), «Эсарет къ­урбанлары» («Жертви рабства», усі — Бахчисарай, різні роки) та ін. Вів активну політ. діяльність. У 1906–1908 разом із Р. Медієвим випускав г. «Ветан хадімі» («На службі Батьківщині»), від 1914 — видавець-ред. г. «Терджиман». За своїми ідейно-політ. пере­кона­н­нями належав до есерів. Сформулював ідею гармон. по­єд­на­н­ня пере­дової європ. науки і технології з нац. самобут. культурою, вказував на японців як на взірець для наслідува­н­ня. 1917–18 — ред. г. «Міл­лет» («Нація»), двічі обирався головою меджлісу (січень і травень 1918), був послом край. уряду в Туреч­чині. У листопаді — грудні 1917 ви­ступав за створе­н­ня в Росії «однорідного соціалістичного» уряду без більшовиків, за спів­працю з Укр. ЦР. Один із організаторів та керівників нац. партії Міллі Фірка. Після встановле­н­ня в Криму рад. влади працював у від­ділі пере­кладів ЦВК, від 1922 — на посаді ст. асист. у Крим. університеті, викл. араб. і турец. мов. У 1922 разом із М. Недимом та У. Бо­данинським ви­їжджав до Туреч­чини для організації допомоги голодуючим у Криму. Учасник 1-го Всесоюз. тюркол. зʼ­їзду в Баку (1926), ви­ступав з доповід­ями на 1-й (1927) та 2-й (1929) Крим. мовних конф. Прихильник пере­веде­н­ня рідної мови на лат. шрифт, очолював обл. раду Товариства нового тюрк. алфавіту. В 1926–27 друкував мово­знавчі стат­ті у г. «Ени дунья» («Новий світ»), ж. «Илери» («Вперед») та «Окъу ишлери» («Про­блеми освіти»). Звільнений з Крим. пед. ін­ституту 1932 (за ін. даними — 1934). Заарешт. 5 квітня 1937, а через рік роз­стріляний.

Тв.: Енъи ёл: Латин элефбесине даир (Новий Шлях: Про латинський алфавіт). Акъмесджит, 1927; Эдебий-ильмий тиле догъру (До правильної літературної мови) // ЕД. 1927, 29 трав.; Асрий-медений языя догъру (До сучасної культурної писемності) // ЕД. 1927, 31 трав.; 23 черв.; Октябрь инкъилябы ве татар мунев­верлери (Жовтнева революція і татарська інтелігенція) // Илери. 1927. № 10; Къырает китабы (Книга для чита­н­ня). Акъмесджит, 1928; Меюс шаирлеримиз (Роз­чаровані поети) // ОИ. 1928. № 4–5.

Літ.: Фалев П. А. Из идеологии крымскотатарской интел­лигенции // Изв. Таврич. учеб. архив. комис­сии. 1918. № 54; На­учные работники Крыма. Сф., 1927; D. Seydament. Krym. Warszawa, 1930; E. Kirimal. Der Nationale Kampf der Krimtürken. Emsdetten, 1952; C. S. Kirimer. Bazi hatiralar (Уривки зі спогадів). Istanbul, 1993; Юнусов Ш. Мукъад­дес топракътаки тамырларымыз (Наше корі­н­ня на священ­ній землі) // Йылдыз (Зірка). 1993. № 3; Урсу Д. П. Шаркъшынаслыкъ ве Къырым шаркъшынаслары (Сходо- знавство і сходо­знавці Криму) // Там само. 1998. № 2; Tatars of the Crimea: Their Struggle for Survival. Durham, 1998; Урсу Д. П. Очерки истории культуры крымскотатарского народа. Сф., 1999; Деятели крымскотатарской культуры. (1921–1944 г.): Биобиблио­графический словарь / Гл. ред. и сост. Д. П. Урсу. Сф., 1999.

Д. П. Урсу

Завантажити статтю