Айзенберґ Олександр Абрамович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Айзенберґ Олександр  Абрамович

А́ЙЗЕНБЕРҐ Олександр Абрамович (23. 12. 1898(04. 01. 1899), м. Біла Церква, нині Київ. обл. – 29. 02. 1984, Київ) – лікар-терапевт. Д-р мед. н. (1935), проф. (1941). Закін. Київ. мед. ін-т (1922). Працював лікарем у лікарнях Києва та Черкас, від 1931 – асп., асист., проф. каф. факульт. терапії Київ. мед. ін-ту; 1940–41 – зав. каф. терапії Вінн. мед. ін-ту; в. о. асист. факульт. терапії Башкир. мед. ін-ту (1941–43); ст. н. с. Ін-ту клініч. фізіології АН УРСР (1943–49); зав. каф. факульт. (1952–58), шпитал. (1958–73) терапії Київ. мед. ін-ту; зав. відділу клініч. ревматології в Укр. НДІ клініч. медицини (1952–66). Досліджував рак легенів, рановий сепсис, етіопатогенез ревматизму, серцево-судинну недостатність, гіпертонічну хворобу. Доповнив методику вивчення вітаміну С. Брав участь у дослідж. т. зв. септичної (агранулоцитарної) ангіни.

Пр.: Первичный рак легкого. К., 1936; Патология сердечно-сосудистой системы в клинике и эксперименте. К., 1956; О патогенезе и этиологии ревматизма // ВД. 1961. № 6.

Літ.: Макаренко, Полякова.

К. М. Амосова

Стаття оновлена: 2001