Академія аграрних наук Українська - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Академія аграрних наук Українська

АКАДЕ́МІЯ АГРА́РНИХ НАУ́К Українська (УААН) – головна, самоврядна наукова організація, що забезпечує розвиток усіх галузей агропромислового комплексу України через організацію і координацію досліджень та науково-методичне керівництво діяльністю відповідних наукових, дослідних, навчальних установ і закладів, підготовку наукових кадрів. Засн. 1990 в Києві. Президент – М. Зубець. До складу УААН входять 5 відділ.: землеробства і агроекології; рослинництва і переробки продукції; тваринництва, вет. медицини і переробки продукції; аграр. економіки; механізації і електрифікації; 158 наук. установ, зокрема 52 НДІ з філіалами, відділеннями та дослід. станціями, 17 обл. держ. с.-г. і 2 галуз. дослідні станції, держ. заповідник «Асканія-Нова», наук.-експерим. фітоцентр, Центр. наук. с.-г. б-ка. Експерим.- вироб. база Академії охоплює 220 дослід. госп-в, за якими закріплено 7,3 тис. км2 землі, 5 пром. дослід. підпр-в. Елітне насінництво ведеться по 550 сортах 75 культур у 148 дослід. госп-вах. Тут виробляється бл. 90 % еліт. насіння зернових, зернобобових, тех. та овочевих культур, понад 70 % картоплі та 40 % саджанців плодово-ягід. культур від заг. обсягів еліти, що виробляється в Україні. У 111 госп-вах діють 63 плем. з-ди і племгоспи та 97 племферм. Персон. склад УААН нараховує 74 дійс. чл. та 84 чл.-кор. (див. Табл.).

У системі Академії працюють понад 100 тис. осіб, серед яких 6,2 тис. наук. працівників, із них 366 д-рів і бл. 3 тис. канд. н. У 34 наук. установах Академії діє аспірантура, де щорічно ведеться підготовка бл. 1 тис. науковців із 64 спеціальностей, у 10 наук. установах – докторантура, де щорічно готується 35–40 д-рів наук із 27 спеціальностей, у 23 установах діє 28 спец. рад для захисту канд. і доктор. дисертацій із 44 спеціальностей. Науковці УААН щорічно передають для впровадження у вироб-во понад 1,2 тис. розробок; проводяться конф., семінари, виставки та ярмарки. УААН видає «Вісник аграрної науки».

М. В. Зубець

Стаття оновлена: 2001