Антарктида

АНТАРКТИ́ДА (від грец. αντι — префікс, що по­значає протилежність, протидію; άρκτῶος — пів­нічний; ἄρκτοί — пів­ніч) — шостий материк планети Земля, за­ймає центральну частину пів­ден­ної полярної області. Пл. А. разом із шельф. льодовиками становить 14 млн км². А. вкрита льодовик. панциром, лише 0,3 % її території вільні від льоду. поверх­ня А. — це масиви гір, що подекуди під­носяться над льодовик. покривом, і вузька прибережна смуга. Середня товщина льоду 1786 м, макс. — 4744 м. Обʼєм льоду складає бл. 30 млн км³ (бл. 90 % усієї прісної води Землі). Для порівня­н­ня: це стік усіх річок планети протягом 600 р. Льодовик своєю вагою зумовив опуска­н­ня материка на 300–350 м нижче рівня ізо­статич. компенсації. Від­ʼєм. радіац. баланс ви­значає охолодже­н­ня не лише поверх­ні, а й товщі льоду (до –55 °С). Запас холоду в льодовику в 1,5 рази пере­вищує кількість радіації, яка надходить до Землі протягом року, тому А. називають холодильником планети. Наявність льодовик. покриву є потуж. кліматотвірним чин­ником, що ви­значає радіац., метеорол., синопт. умови не лише у пд. поляр. зоні, а й на всій планеті. Без нього середня температура Землі була б на 5–6 °С вищою, тобто клімат Землі був би теплим і вологим, а рівень Світ. океану на 65 м вищим. За геол. будовою, рельєфом А. чітко поділяється на Західну і Східну. Межа проходить по лінії, що зʼ­єд­нує моря Росса і Вед­дел­ла. Сх. А. — високе, дуже роз­член. плато, утвор. докембрійськими кри­сталічними і метаморфіч. породами. Саме тут почалося (бл. 22–23 млн рр. тому) зледені­н­ня материка, спричинене його ізоляцією від теплих тропіч. вод унаслідок утворе­н­ня антаркт. циркумполярної течії. У Сх. А. значно більша, ніж у Зх. товщина льодового покриву, нижча температура повітря, тут точка пд. полюсу холоду з мін. для Землі т-рою (–89,3 °С). Зх. А. менша за площею і є складча­стою гірською країною, утвореною мезозойськими осадовими та вулканоген. породами. На від­міну від Сх., її корін­не ложе на знач. площі лежить нижче від рівня океану з макс. від­міткою — 2400 м. Ця об­ставина робить льодовик. щит Зх. А. вразливим до коливань клімату і особливо до під­вище­н­ня температури поверх­невих вод. А. важлива для людства не лише завдяки величез. мінерал. і біол. ресурсам, а й тому, що ви­значає клімат. умови планети, роз­поділ водного балансу, структуру пере­несе­н­ня вологи, ев­статичні колива­н­ня рівня океану на близьку і від­далену пер­спективу. Тому до її ви­вче­н­ня прикута увага як науковців, так і людської спільноти загалом. На континенті і прилеглих о-вах по­стійно діють 34 антаркт. станції 18 країн світу, на яких виконується великий обсяг фундам. і приклад. досліджень. Згідно з Договором про А. від 1 грудня 1959, дослідж. здійснюються при широкій між­нар. спів­праці і вільному обміні інформацією.

Першим українцем, який від­відав А., був полтавчанин А. Омельченко — учасник британ. екс­педиції Р. Скот­та (1910–12), нагородж. після її заверше­н­ня Полярною меда­л­лю. Укр. науковці брали участь у дослідже­н­нях А., починаючи з перших екс­педицій Рад. Союзу (від 1955), і мають знач. доробок у ви­вчен­ні геології, гляціології, верх­ньої атмо­сфери, формуван­ні погоди, стану ресурсів моря та ін., а також щодо створе­н­ня тех. і транс­порт. засобів (зокрема, всюдиходів-тягачів «Харківʼянки», літаків КБ ім. О. Антонова, флагмана н.-д. флоту «Михайло Сомов» та ін.) для реалізації цих досліджень. У липні 1992 ви­дано роз­порядже­н­ня Президента України «Про участь України у ви­вчен­ні Антарктиди». 1994 Україну прийнято до Між­нар. наук. комітету антаркт. досліджень (SCAR). Від 1996 укр. вчені здійснюють дослідже­н­ня А. на антаркт. станції «Академік Вернадський».

Завантажити статтю