Антибіотики

АНТИБІО́ТИКИ (від анти... і грец. βιωτικός — жит­тєвий) — специфічні продукти жит­тєдіяльності організмів, яким притаман­на виражена фізіологічна здатність впливу на певні групи мікроорганізмів (вірусів, бактерій, актиноміцетів, грибів, най­простіших) або зло­якісні пухлини, що проявляється у вибірковому затриман­ні росту або пригнічуван­ні роз­витку. Термін «А.» за­пропонував у 1942 З. Ваксман. Історія створе­н­ня А. починається 1910–13, коли О. Блек і У. Альберґ вилучили з культурал. рідини поживного середовища грибів роду Penicillium пеніцилову кислоту; О. Флемінґ 1929 від­крив пеніцилін, З. Єрмольєва 1940 отримала кри­сталіч. пеніцилін.

А. мають різноманітну хім. будову. Пром. випуск А. здійснюється шляхом мікробіол., хім. синтезу і сягає нині понад 6 тис. номенклатур. найменувань. З них бл. 50, що не впливають шкідливо на організм і зберігають у ньому високу активність, за­стосовуються в медицині, ветеринарії та рослин­ництві. Серед таких — А., синтезовані мікро­скопічними грибами (напр., пеніцилін) та бактеріями (граміцидин С., поліміксин). Значну кількість А. синтезують актиноміцети (стрептоміцин, тетрациклін, левоміцетин, еритроміцин, олеандоміцин, новобіо­цин, рифаміцин, ванкоміцин, циклосерин, канаміцин та ін.). З А. тварин. походже­н­ня найважливіші лізоцим та інтерферон, рослин. походже­н­ня — юглон, госипол. А. широко використовують для лікува­н­ня стафілококових і стрептококових септич. захворювань, пневмонії, висипного й черевного тифів, холери, туберкульозу та інших інфекц. хвороб. При деяких зло­якісних утворе­н­нях за­стосовують олівоміцин, рубоміцин, брунеоміцин та ін. А. використовують також у тварин­ництві для посиле­н­ня росту й роз­витку молодняка; у харчової промисловості — для консервува­н­ня. А. від­різняються за механізмом дії: пригніче­н­ня синтезу клітин­ної стінки бактерій (пеніцилін та ін.), синтезу білка на різних етапах (левоміцетин, тетрациклін та ін.), поруше­н­ня цілісності цитоплазматичної мем­брани (ні­статин, леворин), затрима­н­ня синтезу нуклеїнових кислот (протипухлин­ні А.) тощо.

Багаторічне, у деяких випадках без­контрольне, викори­ста­н­ня А., зокрема за ір­раціонал. схемами, виявило сер­йозні побічні ефекти, що проявляються як з боку збудника інфекц. захворюва­н­ня, так і організму хворого. Внаслідок селектив. впливу А. збудники інфекц. захворювань набувають від­повід­ної або множин­ної лікар. стійкості, яка негативно впливає не тільки на ефективність антибіо­тикотерапії, а й на зміну структури інфекц. захворювань, етіол. домінува­н­ня антибіо­тикорезистентних збудників, що мають змінені антиген­ні, імуноген­ні, біол. і патоген­ні властивості. Побічний вплив А. на організм хворого складається з алерг. ускладнень, пригніче­н­ня гемопоезу, фагоцитозу, органотроп. дії, формува­н­ня дисбіо­зів та ін. Перший випадок смертельного анафілактич. шоку зафіксовано 1951. У 1957 анафілактич. шок, за даними ВООЗ, спо­стерігався в середньому на кожні 70 тис. хворих, 1959 побічні реакції на введе­н­ня антибіо­тиків склали 1 %, причому на кожні 1070 випадків 800 пред­ставляв анафілактич. шок. На сучас. етапі побічні наслідки від лікува­н­ня пеніциліном реєструються у 37–63 % випадків, причому 89,4 % з них повʼязані з алерг. реакціями. Пер­спектив. напрямками у запобіган­ні та подолан­ні антибіо­тикорезистентності збудників, під­вищен­ні антибіо­тикотерапії ви­знано: створе­н­ня інгібіторів, або блокаторів генів, що від­повід­ають за жит­тєдіяльність мікроб. клітини; пошук інгібіторів генів, що від­повід­ають за жит­тєдіяльність мікроб. клітини; пошук інгібіторів генів, що контролюють патогенез інфекції і нових природ. А.; обмеже­н­ня ко-селекції; попередже­н­ня формува­н­ня пілусів на клітин­ні стінки шляхом викори­ста­н­ня мем­бранотроп. і поверх­нево-актив. речовин; вплив на білоксинтетичну систему бактерій з метою під­вище­н­ня її чутливості до А.; інгібіція бактеріал. ферментів, що ін­активують А.; контроль роз­по­всюдже­н­ня А. у довкіл­лі; рац. викори­ста­н­ня А. в клініч. медицині.

У становле­н­ня і роз­виток сучас. антибіо­тикотерапії сут­тєвий внесок зробили З. Ваксман, Д. Ланчіні, Ф. Паренті, М. Гарольд, С. Навашин, І. Фоміна, М. Єгоров, а серед укр. вчених — В. Дроботько, В. Білай, М. Пі­доплічко, О. Черномордик. В Україні зокрема здобуто А. хлорофіліпт з евкаліпта, новоіманін із звіробою, сальвін із шавлії, аренарин із без­смертника, ектерицид із рибʼячого жиру. Ці препарати мають лікув. дію при стафілококових процесах, опіках тощо. З гриба Penicillium vitale одержано мікроцид, який використовують у медицині, з бактерій — неоцид — симптоматич. засіб при лікуван­ні зло­якіс. пухлин.

Літ.: Дроботько В. Г. и др. Антимикробные вещества высших растений. К., 1958; Гарольд М. Антибиотики / Пер. с чеш. Москва, 1966; Навашин С. М., Фомина И. П. Справочник по антибиотикам. Москва, 1974; Навашин С. М. Наука об антибиотиках: ретро­спектива и взгляд в будущее // АХ. 1977. Т. 42, № 5; Ланчини Д., Паренти Ф. Антибиотики / Пер. с англ. Москва, 1985; Черномордик А. Б. Применение антибиотиков и других химиотерапевтических препаратов: Справоч. 3-е изд. К., 1988.

І. Л. Дикий

Завантажити статтю