Антипатія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антипатія

АНТИПА́ТІЯ (грец. ἀντιπάϑεια – огида; від анти… і грец. πάϑος – біль, страждання) – негативна емоційна реакція людини на щось або когось. Викликає внутр. невдоволення від реал. або мисленого контакту з певним об’єктом. Протилежністю А. є симпатія. А. може виникати як на ґрунті вражень від певних особистих рис людини (зовн. вигляд, голос, манери, звички), так і на ґрунті принцип. розходжень (клас., політ., світоглядних) або неприйняття морал.-психол. якостей тієї чи ін. особи. А. обмежує спілкування людей, перешкоджає згуртуванню соц. групи, є одним із чинників соц.-психол. некомунікабельності. А. може посилюватися за рахунок нестабільної сфери особистості. У поведінці суб’єкта А. обумовлює обмеженість у кількості і тривалості контактів з її об’єктом; тенденцію до дистанціювання; акцентування розбіжностей у позиціях; замасковані конфліктні вчинки та відкриті зіткнення. У міжособовому спілкуванні антипатичні стосунки продукують низьку чутливість до поглядів та нюансів взаємооцінок, невисоку довіру, суттєві деформації в розумінні іншого і самого себе. Можуть супроводжуватися різноманіт. ефектами сприйняття, зокрема «ефектом ореолу» – ігнорування або недооцінка позитив. якостей особи на тлі надмірно загостреної уваги до недоліків; асиметрії позитив. та негатив. результатів – перебільшена оцінка свого успіху з одночасним знеціненням досягнень об’єкта А.; перенесення мотиву на мету – негативність сприйняття особи суб’єктивно виступає як кінцева мета контакту; каузальної атрибуції – приписування негатив. характеристик, не наявних у колі ситуації, але необхідних як інформація, що дозволяє побудувати цілісну когнітивну одиницю. У виникненні відчуття А. можуть брати участь механізми, що відповідають об’єднанню емоц. процесів з процесами когнітив. переробки інформації. Як приклад можна навести проекцію, стереотипізацію, ідентифікацію – у кожному з них емоційність відношення стимулює спроби співставлень «я-концепції» та «антипатичного образу». Проблема А. як психол. реальності розглядається у теоріях атрибуції. У Ф. Гайдера вона знаходить відображення в концепції «балансних моделей», де антипатичне сприйняття притаманне незбалансованій когнітив. структурі, коли позитивне відношення не поширюється на ін. об’єкти (нетранзитивне), а негативне, навпаки, іррадіює (транзитивне). Т. Ньюком, уточнюючи когнітивну схему Гайдера, вводить необхідність узгодження аттитюдів як регулювальний механізм відносин. Згідно з цим А. до третьої персони може стимулюватися партнером зі спілкування, незалежно від попереднього суб’єкта. Г. Бірн трактує А. як ієрархічну модель, що відтворює рівень прояву неприязні у конкрет. вчинках. Другий напрямок теор. пошуку спрямов. на пошук детермінанта А. в «я-концепції» суб’єкта (Д. Брокстон, С. Тейлор, В. Меттел). Згідно з такими поглядами, подібність образів себе та iн. особи може підсилювати А. внаслідок стимулювання відчуття сорому, провини, неповноцінності за механізмом ідентифікації з непривабл. поведінкою цієї особи. Контрастність збільшує дистанцію і послаблює такі ефекти. Представники третьої течії вбачають витоки А. в умовах середовища, яке продукує ситуацію суперництва, внутр.-групових диспозицій міжстатевої взаємодії (Б. Паригін, А. Єршов, Ю. Цуканова, М. Алексєєва).

Літ.: Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. К., 1990.

О. Т. Баглюк, А. П. Коняєва

Стаття оновлена: 2001