Антирелігійна пропаганда - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антирелігійна пропаганда

АНТИРЕЛІГІ́ЙНА ПРОПАГА́НДА – форма ідеологічної боротьби з релігією, яка полягає у цілеспрямованому впливі на суспільну свідомість, покликаному засобами переконання формувати певні погляди, а отже, й спричинити бажану поведінку під-даної пропаганді спільноти. А. п. абсолютизує погляди прихильників атеїзму; базується на протиставленні матеріаліст. світогляду ідеалістичному. В основі А. п. лежить діалектико-матеріаліст. філософія, яку пов’язали із заг.-пролетар. клас. боротьбою. Завдання А. п. – виховання сусп-ва в дусі матеріалізму та атеїзму. А. п. намагається розкрити матеріальні, земні причини виникнення і поширення реліг. вірувань, з’ясувати соц. коріння релігії, викрити її нібито реакц. роль як ідеології. Маркс, Енгельс, Ленін розглядали А. п. як невід’ємну складову частину визв. боротьби пролетаріату. Основоположники «наукового комунізму» надали А. п. рев. характеру, виробили тактику комуніст. партії у ставленні до релігії.

А. п. практикується в країнах із тоталітар. режимом як засіб боротьби панів. ідеології з потенцій. опонентами, здебільшого – у політиці комуніст. держав. Рад. Союз уважають першою країною, яка на держ. рівні боролася з релігією (див. Антирелігійний терор). До осн. чинників, які вплинули на формування принципових теор. засад антиреліг. політики більшови-ків, відносять: ворожий релігії й церкві духовний та інтелектуал. клімат кін. 19 – поч. 20 ст., який зародився в часи Просвітництва (ідея можливості побудови на наук. основі «нового сусп-ва» й виховання «нової людини»); атеїстич. марксизм; віковий досвід радикал. боротьби європ. секулярного сусп-ва з релігією.

Створена на таких засадах політ. система була виразно антиреліг. й антицерковною. Більшовики керувалися комуніст. догмами – «комунізм починається з атеїзму», «релігія – опіум для народу» (Маркс). Буд-во комуніст. сусп-ва передбачало насамперед викорінення «пережитків капіталізму», до яких зараховували й релігію. Останню ставили поруч із такими «пережитками», як пияцтво й хуліганство; трактували як основу неуцтва й причину соц. бід. Найголовнішими формами А. п. були лекції, бесіди на антиреліг. тему, висвітлення питань про походження і суть релігій, зокрема християнства; популярне роз’яснення явищ природи й сусп-ва, досягнень у галузі біології, фізики, хімії та ін. наук як підтвердження правильності матеріаліст. світогляду; темат. вечори запитань і відповідей; друк значним накладом антиреліг. літ-ри, журналів; заснування т-в для поширення політ. і наук. знань тощо. Наголошувано на шкідливості релігії й реліг. обрядів для здоров’я людини, їхній антигігієнічності. А. п. провадилась переважно через парт., комсомол. та профспілк. орг-ції, держ. культ.-осв. установи, т-ва для поширення політ. і наук. знань тощо. Відкривались заклади для підготовки агітаторів. У школі атеїст. виховання було складовою частиною навч.-вихов. процесу. Відповідно до обставин і курсу комуніст. партії, А. п. змінювала свої завдання й форму. 2 лютого 1918 рад. влада декретом відокремлює церкву від держави й школу від церкви. У добу НЕПу А. п., на вістрі якої була Спілка войовничих безвірників у Москві, охоплює систему дошк. і шкіл. освіти; організовується масове видання антиреліг. газет («Безвірник», 1925), плакатів, брошур; при завод. клубах, читальнях, школах утворюються гуртки безвірників; організовуються антиреліг. музеї, вистави, екскурсії. 1927 засн. Спілку безвірників України, яку 1929 перейм. у Спілку войовничих безвірників України. Станом на 1931 вона налічувала бл. 1,5 млн чл. Спілка видавала щоміс. «Войовничий безвірник», низку антиреліг. брошур; її чл. брали участь у заходах із конфіскації церк. майна. З тактич. міркувань після нападу нацист. Німеччини на Рад. Союз Сталін відмовляється від брутальної А. п. й відвертої боротьби з релігією для піднесення морал. і патріот. духу населення та міжнар. симпатій до СРСР. 1943 відбулась безпрецедентна зустріч із місцеблюстителем патріаршого престолу Сергієм (Старгородським) та митрополитами Алексієм (Симанським) і Миколаєм (Ярушевичем), на якій було дано дозвіл скликати собор для обрання патріарха й Синоду. Було звільнено окремих єпископів, засн. богослов. заклади, дозволено мати власний друк. орган, відкривати нові храми й монастирі, надано податкові пільги. Для здійснення контролю за діяльністю РПЦ засн. Раду у справах Рос. православної церкви, згодом – Раду у справах реліг. культів, завданням якої було здійснення зв’язку між урядом СРСР і неправослав. реліг. об’єднаннями. Також припинились антиісламські кампанії, хоч водночас провадилась широка атеїст. пропаганда серед мусульман. 1945 в постанові ЦК КПРС підкреслено потребу ведення А. п. в літ-рі, наголошено на зв’язку УАПЦ й УГКЦ з «буржуазними націоналістами». 1947 засн. т-во «Знання» як добровільну орг-цію, покликану поширювати комуніст. ідеї, зокрема вести А. п. Станом на 1979 в осередках т-ва налічувалося 684 700 чл. Т-во поширювало антиреліг. ідеї через популярні вид., зокрема «Наука і суспільство» (від 1951), «Людина і світ» (від 1960), «Трибуна лектора» (від 1966), й випустило 12 серій брошур. 10 листопада 1954 ЦК КПРС прийняв постанову «Про помилки в проведенні науковоатеїстичної пропаганди серед населення», яка забороняла «ображати релігійні почуття вірних», але водночас вимагала посилити ідейний наступ на релігію. Навесні 1958 ЦК КПРС розсилає в парт. інстанції розгорнуту довідку «Релігійні культи в СРСР». Восени того ж року РМ СРСР приймає дві постанови, спрямовані на обмеження госп. життя церкви: «Про монастирі в СРСР» і «Про оподаткування прибутків підприємств єпархіальних управлінь, а також прибутків монастирів». Ці постанови завдали серйозного удару по церкві, зокрема по вироб-ву свічок – одному з гол. джерел її прибутків. У листопаді 1958 ЦК КПРС приймає постанову «Про заходи для припинення паломництва до т. зв. «святих місць». Від кін. 1958 атеїстична тема стає лейтмотивом усіх ідеолог. виступів на пленумах і конференціях парт. ком-тів. Окремі заходи спрямовувались на «стримування активності церковників». Заборонялись спільні богослужіння священиків сусідніх храмів у святкові дні, участь дітей і підлітків у церк. хорах і службах, не дозволялося буд-во житл. приміщень для священиків на кошти парафій, обмежувалося проведення хресних походів, заборонялася благодійність. Від 1958 у вищих і серед. навч. закладах запроваджуються як обов’язковий предмет «Основи наукового атеїзму». Київ. ун-т видає щоріч. «Питання атеїзму». Від 1959 розпочинається нова хвиля закриття діючих храмів. У пресі зростає кількість атеїст. статей, «відкритих листів» священиків, що порвали з релігією, різноманітні фейлетони, гол. метою яких було викриття «аморальності» духовенства. Від вересня 1959 почав виходити великим накладом щомісяч. антиреліг. часопис «Наука и религия». У січні 1960 ЦК КПРС приймає нову закриту постанову «Про заходи для ліквідації порушень духівництвом радянського законодавства про культи», яка мала на меті обмежити вплив церкви. Це зумовлює значне посилення А. п. Повсюдно створюються «клуби атеїстів», атеїст. гуртки, кінолекторії, «кабінети атеїстів», «кутки атеїста» й «атеїст. секції». Проводяться читацькі конф., вечори запитань і відповідей. У період між 1960 та 1981 було опубл. 25 антиіслам. праць. Їхні автори мали широкі можливості ображати іслам та його прихильників, однак відповісти останні не могли. Велась широка пропаганд. війна проти реліг. обрядів (для прикладу, обрізання), які складали частку єврейських нац. традицій; при цьому наголошувалось на антисанітарному й нездоровому характері цих обрядів. 1960 засн. антиреліг. місячник «Войовничий атеїзм». Від 1962 церкву починають звинувачувати в тому, що вона підтримує різного роду шахраїв, пройдисвітів та злочинців. Ці звинувачення посилилися й набули небезпечного відтінку після пленуму ЦК КПРС у червні 1963, який став своєрідним реваншем сталін. ідеологів і проголосив, що ніякого мирного співіснування ідеологій не було, немає й не може бути. Лунав заклик до нового наступу на релігію як на вияв бурж. ідеології. У січні 1964 парт. ком-ти отримали чергову закриту постанову ЦК КПРС «Про заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення». Наказувалося, використовуючи всі засоби масової інформації й усної пропаганди, охопити антиреліг. впливом насамперед дітей і молодь. Впроваджувалися нові «радянські обряди» – комсомол. весілля, урочисті реєстрації новонароджених, «дні повноліття» тощо як альтернатива реліг. обрядам. На агітмайданчиках безкоштовно демонстрували докум. фільми про «священиків-пройдисвітів», практикувалися зустрічі з священнослужителями, які відійшли від релігії. 1965 внаслідок провалу в економіці й наростання невдоволення населення А. п. дещо вщухає. Припиняється закриття діючих храмів. Змінюється мова А. п.: войовнича термінологія поступається місцем міркуванням про те, що «боротьба з релігією повинна вестися так, щоб віруючий бачив в атеїстові близького друга, який бажає йому добра». 1972 в Україні прочитано 987 лекцій про ідеол. боротьбу, з яких 885 присвячено питанню націоналізму та уніатства, наступного року – відповідно 1734 й 1645. Значну роль у зміні позиції Рад. Союзу щодо релігії у 70-х рр. відіграло посилення католиц. та іслам. активності у світі. Ці зміни довели Кремлю переваги «своєї» церкви перед «чужими». Згодом держава пом’якшує податк. тиск на церкву й передає Москов. патріархії комплекс Свято-Данилового монастиря.

Принципові зміни в рад. антицерк. політиці (1985–91) пов’язані з ім’ям М. Горбачова, проте ці зміни були побічним ефектом заг. процесу демократизації режиму. Із розвалом апарату ідеолог. контролю наростали публікації й виступи на захист релігії. Починається процес легалізації підпільних реліг. громад, повернення культових споруд. Зустріч М. Горбачова з патріархом Московським і Синодом у квітні 1988 та святкування 1000-ліття Хрещення Русі на заг.-держ. рівні можна вважати принциповою віхою, яка ознаменувала собою завершення А. п. в СРСР у її держ. формах.

Літ.: див. Антирелігійний терор.

С. І. Дмитришин

Стаття оновлена: 2001