Антисептика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антисептика

АНТИСЕ́ПТИКА (від анти… і грец. σηπτικός – гнійний) – метод профілактики та лікування і водночас наука про знищення або пригнічення життєдіяльності мікробів (бактерій, грибів, найпростіших, вірусів та ін.) на поверхні шкіри, слизових і серозних оболонок, поверхнях ран, з метою попередження або лікування місцевих інфекційних процесів або сепсису. Антисептичні засоби поділяють на механічні, або фізичні (видалення інфікованих некротизованих тканин з ранової поверхні, дренаж ран, фіз. очищення шкіри та слизових оболонок за допомогою миття, ультразвук. і лазер. обробки, застосування антисепт. сорбентів та перев’язувальних матеріалів); біологічні (застосування антибіотиків, еубіотиків, бактеріофагів); хіміотерапевтичні (застосування різноманіт. хіміотерапевт. препаратів). Хіміотерапевтичні антисепт. препарати поділяють на групи: галоїди, окислювачі, луги, кислоти, солі важких металів, спирти, альдегіди, феноли, барвники, похідні нітрофурану, похідні хіноліну, детергенти, деякі антибіотики, фітонциди та ін. А. відрізняється від дезінфекції (методи знищення не всіх, а переважно патогенних та умовно-патоген. мікроорганізмів) і від асептики (методи попередження потрапляння мікроорганізмів на хірург. поле, ранову поверхню, шкіру та слизові в хірургічних та акушер.-гінекол. операційних, приміщеннях для немовлят та ін.). Розрізняють профілактичну і терапевтичну А. До профілакт. А. відносять застосування антисепт. засобів на здорових слизових оболонках та здоровій шкірі. Вона здійснюється з метою зменшення ризику виникнення інфекції у хворого під час операц. втручань або імуносупресивної терапії, зменшення кількості мікробів у ранах, нормалізації природної (нормальної) мікрофлори на шкірі та слизових оболонках. Під терапевт. А. розуміють застосування антисепт. засобів при мікробних захворюваннях ран, шкіри та слизових оболонок. Основи А. як науки і практики заклали на підвалинах фундам. досліджень Л. Пастера віден. акушер І. Зімельвейс та англ. хірург Дж. Лістер у 2-й пол. 19 ст. при обґрунтуванні боротьби проти породільної гарячки, післяоперац. ускладнень та сепсису. Антисепт. принцип з успіхом застосував М. Пирогов у 1853–56 під час Крим. війни. Нині А. є важливим наук. напрямком, який інтенсивно розвивається на межі мікробіології, фармакології, хімії та низки клініч. дисциплін. Арсенал антисепт. засобів поповнюється новими антимікроб. препаратами з різноманіт. дією. Важливим сучас. методом відбору хіміотерапевт. препаратів є структурно-функціонал. підхід з використанням комп’ютер. технологій. Локальні дисбактеріози (зміна мікробного середовища), що виникають після тривалого профілакт. чи терапевт. застосування деяких антисептиків, коригуються за допомогою еубіотиків (живих культур мікробів, представників нормал. мікрофлори людини, з вираженою антагоніст. дією на патогенні та умовно-патогенні мікроби). На теренах СРСР видатні досягнення в галузі А. належать проф. О. Красильникову (Мінськ). Укр. вчені Ю. Кривошеїн, Г. Ларіонов, Г. Палій синтезували нові антисепт. препарати (міримістин, декаметоксин, етоній, йоддицерин та ін.), що знайшли широке застосування в сучас. клінічній практиці.

Літ.: Стручков В. И. Общая хирургия. Москва, 1972; Братусь В. Д. На пути к антисептике и обезболиванию в хирургии. К., 1984; Войффен В. и др. Больничная гигиена. Минск, 1984; Афиногенов Г. Е., Елинов Н. П. Антисептика в хирургии. Ленинград, 1987; Антисептики у профілактиці і лікуванні інфекцій. К., 1987; H. C. Neu. Quinilines: a new class of antimicrobial agents with wide potеntial uses // Medical Clinics of North America. 1988. Vol. 72, № 3; Ковальчук Е. П. Протимікробні властивості нових антисептичних засобів. В., 1994; Красильников А. П. Справочник по антисептике. Минск, 1995; Антисептики у профілактиці й лікуванні інфекцій. К., 1997; Антисептика. Дезинфекция. Гигиена: Справ. пособ. К., 1999.

В. П. Широбоков

Стаття оновлена: 2001