Комаров Олег Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комаров Олег Васильович

КОМАРО́В Олег Васильович (14. 03. 1939, Київ) – актор. Син Г. Ніколенко. Засл. арт. України (1999). Премія ім. І. Котляревського (1998). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1961; курс І. Чабаненка). Працював у Дніпроп. рос. драм. театрі ім. М. Горького (1961–64), Київ. студії кіноактора (1964–66). Від 1966 – актор Нац. театру рос. драми ім. Лесі Українки (Київ). Гра К. позначена яскравим сценіч. малюнком. Виконує переважно характерні ролі. Ведучий радіопередачі «Від суботи до суботи» (1972–2002) та циклу власних програм «Театральні силуети» на телеканалі «Культура» (від 2002). Провів низку літ. вечорів, зокрема «Вечір зарубіжної новели» (1987), «Болем серця» (за новелами Г. Тютюнника, 1992), «Вечір іронічної прози» (1993). Автор кн. «Рассказы и воспоминания» (1998), «Театральні спогади. Оповідання» (2001), «Светлые души театра» (2010; усі – Київ).

Ролі: Свердлов («Більшовики» М. Шат­­рова), Мужський («Добряки» Л. Зоріна), Єпіходов («Вишневий сад» А. Чехова), Король («Снігова королева» Є. Шварца), Ваґнер («Долетимо до Мілана» О. Заградника), Етьєн («Блоха у вусі» Ж. Фейдо), Петер Шульц («Бізнес, криза, кохання...» У. Відмера), Управитель («№ 13» («Шалена ніч, або Одруження Піґдена») Р. Куні), Бату («Тро­хи ніжності» А. Ніколаї), Мозес («Школа лихослів’я» Р. Шерідана); у кіно – гол. роль («Метаморфози», 1979, реж. А. Бор­­сюк), Бочаров («Вій­на», 1990, реж. Т. Лев­­чук, Г. Кохан), Лицар ко­­хання («Острів кохання», 1995, реж. О. Бій­­ма), Проку­­рор Федін («Лялька», 2002, реж. В. Поп­ков, Б. Небієрідзе), Антрепренер («Утьо­­сов. Пісня довжиною в життя», 2006, реж. В. та Г. Ніколаєнки).

Літ.: Бакштаєв Л. Ми пили життя, як цілюще вино // УТ. 1996. № 1; Драк А. Востребуй себя сам // Раб. газ. 1996, 20 нояб.; Максимов М. Рыцарь сцены и литературы // Говорить і показує Україна. 1999, 20 квіт.; Підлужна А. Багатогранний Олег Комаров // Театр.-концерт. Київ. 2004. № 2; Жиліна Л. Дон Кіхот із мікрофоном // Уряд. кур’єр. 2004, 23 жовт.; Моцарь Т. Психология гротеска // Киев. ведомости. 2009, 18 марта.

Б. О. Куріцин

Стаття оновлена: 2014