АНТОНО́ВИЧ Марко Дмитрович (07. 07. 1916, Київ — 28. 01. 2005, м. Монреаль, провінція Квебек, Канада) — історик і публіцист, громадський і політичний діяч ОУН(м). Син Дмитра та Катерини, брат Михайла Антоновичів, онук Володимира Антоновича та Катерини Антонович-Мельник. Доктор філософії (1942), дійсний член УВАН (1972, у 1992–97 — її президент). Премія імені М. Максимовича Київського університету (1992). Студіював історію і літературу в Празі в УВУ та Карловому університеті, від 1945 — єгиптологію у Мюнхенському університеті, від 1950 — в Монреалі. Член управи Центрального союзу українського студентства, голова товариства «Зарево». Автор праць з історії, історії літератури, біо­графії та роз­відок про культурне від­родже­н­ня 19–20 ст.; редактор праці Я. Пастернака «Ранні словʼяни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідже­н­нях» (Нью-Йорк, 1976), збірника праць В. Міяковського «Не­друковане і забуте» (1984), книги Ю. Коларда «Спогади юнацьких днів». За редакцією А. в «Українському історику» зʼявились «Листи М. Грушевського до Т. Починка» (1969), «Листи С. Єфремова до Л. Чикаленка». Редактор журналу «Роз­будова держави» (1949–54), спів­редактор журналу «Український історик» (від 1964); член Українського історичного товариства, НТШ.