Антонюк Андрій Данилович
Визначення і загальна характеристика
АНТОНЮ́К Андрій Данилович (15. 10. 1943, м. Первомайськ Одес., нині Микол. обл. — 16. 04. 2013, Миколаїв) — художник. Член НСХУ (1970). Заслужений художник УРСР (1989). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994). Закін. Одес. худож. училище (1962, викл. О. Ацманчук, Т. Єгорова). 1965–71 працював у Одесі в Худож. фонді, від 1971 — у Миколаєві. Працював у різних техніках живопису. На творчість А. вплинули наївне нар. мистецтво, символіка експресіонізму та естетика модерну. Ранні картини А. відзначаються м’яким, емоц. живописом («Карпатський мотив», 1966; «Рідна земля», 1969). Пізніше в його полотнах з’явилися соц.-психол. («На Голгофу. Екологія», «На Бузі», обидва — 1987), філос. («Хорали Максима Березовського», «Вчителю, хто ми?», обидва — 1988) та язичн. мотиви (кін. 80 — поч. 90-х рр.). Православна тематика поєднується з мотивами дохристиян. вірувань («Богопільська мадонна», 1989; «Свято моєї душі», 1990). Твори митця — лірична епопея степ. України. Персон. виставки: Волгоград, Женева, Київ, Львів, Миколаїв, Нью-Йорк, Новосибірськ, Одеса, Торонто, Херсон та ін. Твори зберігаються у провід. музеях України, ДТГ у Москві, Мадрид. галереї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Вікно» (1970), диптих «Моя земля» (1971), «Весна» (1974), «Моя Венеція» (1980), «Вчитель» (1988), «День мого народження» (1991–92), «Прийдіть і поклоніться» (1992), «Молодий князь Володимир та його мати рабиня Малуша», «Благословення життя» (обидва — 1994).
- Основні праці
- Місяченько-козаченько, 1995 // ОМ. 1996. Ч. 2; Каменяр // УК. 1998. № 8.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
