Антропологія соціальна і культурна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антропологія соціальна і культурна

АНТРОПОЛО́ГІЯ СОЦІА́ЛЬНА І КУЛЬТУ́РНА – розділ антропологічної науки, що досліджує процес взаємин людини і культури; становлення людини як соціальної істоти, основні структури, інституції, що сприяють процесу соціологізації людини.Інша назва – соціокультурна антропологія. Підґрунтям розрізнення соц. та культур. антропології (А.) є різні дослідниц. традиції. Британ. антропологи, напр., як правило, зосереджувалися на вивченні соц. структури і політ. орг-ції сусп-ва, тому свої наук. розвідки назвали «соціальною антропологією». Амер. вчені частіше дослідж. витвори культури, а свої праці пов’язували з «культурною антропологією». На європ. континенті еквівалентом культурної А. в США і соціальної у Великій Британії була етнологія. Сучасні антропологи здебільшого визнають, що різниця між зазначеними дослідн. орієнтаціями не має істот. теоретико-методол. значення, бо культура і соц. життя – нерозрив. аспекти люд. існування. Життя людини соц. і культурне водночас. З цього погляду А. с. і к. нерідко презентують як єдину наук. дисципліну – соціокультур. А., яка вивчає давню чи сучасну культуру різних народів, намагаючись пояснити культурну розмаїтість за допомогою порівняльного аналізу звичаїв, норм, інститутів та ін. соц. зумовленостей. При цьому застосовуються як методи соціології, так і різноманітні методи істор. науки. Від початку існування соціокультурна А. розвивалася як «культурна історія». Її гол. проблема – реконструкція минулої історії, пошук відповіді на запитання: «Що і коли відбувалося?» Більшість антропол. праць на поч. 20 ст. присвячено доістор. минулому. Відомий амер. антрополог-теоретик А. Кребер вважав, що «антропологія може бути лише історією або нічим». Її завданням є швидше інтерпретація й оцінка минулих подій, ніж формулювання заг. законів. Проте згодом в антропол. науці відбувається заміна істор. орієнтації на соціологічну. Істотну роль у цьому відіграли британ. антропологи А. Радкліфф-Браун та Б. Малиновський. Перший відомий як ініціатор і пристрасний прихильник соціол. підходу до А., другий утверджував ідеї соціологізму в антропол. дослідженнях культури. Соціологічний підхід зосереджує увагу на взаємозв’язку між культурними явищами, і саме це стає гол. завданням А. Замість питання «Що і коли відбувалося?» висувається питання «Що це означає і з чим пов’язується?» У цьому розумінні А. набуває характеру «порівняльної соціології». У цілому наукову орієнтацію А. Радкліфф-Брауна можна визначити як ранню версію структур. функціоналізму, згідно з якою одні соц. факти можуть бути зрозумілими лише стосовно ін. соц. фактів, тобто в межах певної системи. Застосування в антропол. студіях порівнял. методу дає змогу з’ясувати функціонал. залежності між соц. фактами, що робить можливим відкриття осн. властивостей, притаманних люд. сусп-вам – минулому, сучасному, майбутньому. Б. Малиновський цікавився також функціями, які орієнтовані на задоволення біол. і психол. потреб індивіда. Натомість А. Радкліфф-Браун вважав, що соц. факти можуть мати пояснення без звертання до психол. стверджень. Антропол. пояснення, на його думку, не істор., а функціональне. Воно наполягає «на звертанні до функції в межах соціальної системи, до якої належать дослідж. факти. Функція соц. явищ – це роль, яку вони грають у соц. системі через збереження її спадковості». 2-а світ. війна і ситуація, що виникла після неї, спричинили черг. зміну в тодіш. соціокультур. А. У часи 2-ї світ. війни, під впливом практ. потреб, антропологи почали досліджувати особливості ін. народів. Для цього вивчали літ-ру, кіно, засоби мас. інформації, побут, звичаї, спосіб життя цих народів; були організовані спостереження за військовополоненими. Тоді ж вийшло багато антропол. праць із проблем нац. характеру (німців, японців тощо). Після війни в соціокультур. А. з’являються дві тенденції. Перша – дослідж. не тільки залишків примітив. племінних сусп-в, а й народів, які живуть за законами сучас. цивілізації. Відтак постали численні антропол. студії, присвячені, напр., антропології міст, орг-цій, сучас. життя. Друга тенденція пов’язана з наданням пріоритет. значення дослідж. проблематики культур. змін. Соціокультурна А. втратила свою монопольну позицію у вивченні культури, цією проблематикою в сучас. сусп-вах стали займатися такі науки, як соціологія, культурологія, політологія, економіка. Крім того, культурні зміни в складних сучас. сусп-вах не можна пояснити за допомогою теор. схем, що були напрацьовані на матеріалі дописем. культур. Стала також очевид. необхідність здійснювати конкретніші емпіричні дослідження. Усе це вимагає продуктив. співпраці соціокультур. А. з ін. соціогуманітар. науками, особливо з соціологією. Проте взаємовідносини соціокультур. А. та соціології в теор. плані складні. Ця складність спричинена проблемою делімітації сфер обох дисциплін. А. Кребер намагався вирішити цю проблему, наголошуючи на тому, що соціологія зосереджує увагу на суто соц. явищах. Якщо вона враховує проблематику культури, то цікавиться передусім соц. аспектом. Соціокультурна А., розрізняючи соц. та культур. аспекти, цікавиться ними обома, але увагу зосереджує саме на культурі. Ця позиція цілком визначена, бо як соціологія, так і А. с. вивчають людину, культуру і сусп-во в їхньому взаємозв’язку, але кожна – з позиції своєї дослідн. перспективи. Треба також враховувати той факт, що процес включення людини в соц. життя (соціалізація) є для неї й процесом включення в культуру (інкультурація). У соціології та соціокультур. А. спільний предмет дослідження, але вони мають і певні концептуальні відмінності, що можуть бути потенц. джерелом певних теоретико-методол. суперечностей.

У післявоєн. період розвивається взаємодія соціокультур. А. з екологіч. психологією, культур. та соц. географією, екологією людини, з’являється культур.-екол. підхід в А., що викликало зародження нового напряму А. – екологічного. Найбільшого розвитку він набув у працях М. Бейтса, Дж. Стюарда, а також рос. дослідників – М. Левіна, С. Толстова та ін. У ті ж роки в США у рамках розвитку методів формал. семант. аналізу виникає А. коґніфікативна, предметом якої є виявлення та зіставлення коґніфікат. категорій в різ. культурах. Її підґрунтям є уявлення про культуру як систему символів, як специф. людс. спосіб пізнання, орг-ції і ментал. структурування дійсності. На думку прибічників коґніфікат. А., у мові закладено всі коґніфікат. категорії, що лежать у основі люд. мислення і становлять сутність культури. Вони не властиві іманентно люд. мисленню, а набуваються індивідом у процесі його залучення до культури, засвоєння існуючих навиків і норм поведінки, притаман. даній культурі. Подальша еволюція культур. А. пов’язана з посиленням напрямку, орієнтованого на розуміння інших культур і залученням в А. методів лінгвістики, що згодом призводить до появи числен. варіантів А. символічної.

Літ.: Матеріали до українсько-руської етнології: У 22 т. Л., 1899–1929; Дашкевич В. Статті з етнології. Х., 1929; Introduction to Cultural Anthropology. Boston, 1968; A. Z. Kroeber. Istota kultury. Warszawa, 1973; M. Harris. Culture, People, Nature. An Introduction to General Anthropology. New York, 1975; Келембетова В. Ю. Сучасна буржуазна соціокультурна антропологія: Крит.-етногр. дослідж. К., 1980; Иванов В. В. Культурная антропология и история культуры // Одиссей: Человек в истории. Москва, 1989; Емельянов Ю. Н. Введение в культурантропологию. С.-Петербург, 1992; Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). К., 1992; Антропология и история культуры. Москва, 1993; Орлова Э. А. Введение в социальную и культурную антропологию. Москва, 1994; M. Filipiak. Socjologia kultury // Zarys zagadnien. Lublin, 1996.

А. О. Ручка

Стаття оновлена: 2001