Апологетика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Апологетика

АПОЛОГЕ́ТИКА (від грец. ἀπολογετικος – захисний) – розділ богослов’я, що захищає догмати певної релігійної системи з метою залучення до неї тих, хто не є її прибічником. А. називають ранньохристиян. літ-ру, що пропагувала і захищала основи християн. віровчення. У новітні часи А. – напрям аналіт. філософії релігії (лінгвістична А.), що тлумачить взаємини людини з Богом як мовну гру. Апологетами називали ранньохристиян. письменників (переважно 2– 3 ст.), які захищали християнство від критики язичн. філософів і намагались довести рим. владі, що християнство виховує не руйнівників і заколотників, а вірних підданих держави та надійних чл. сусп-ва. До числа апологетиків зараховують Кодрата з Афін, Аристида, Юстина-мученика, Афіногора, Оригена, Тертулліана. Слово «апологети» вживається також у перенос. значенні – затяті, запеклі прибічники якоїсь ідеї, напрямку, соц. ладу.

Літ.: Вейш Я. Я. Аналитическая философия и религиозная апологетика. Рига, 1991; Миллер Т., Журинская М. Истоки и современность апологетики // Альфа и Омега. 1998. № 1(15).

П. В. Голобуцький

Стаття оновлена: 2001