Апологетика
АПОЛОГЕ́ТИКА (від грец. ἀπολογετικος — захисний) — розділ богослов’я, що захищає догмати певної релігійної системи з метою залучення до неї тих, хто не є її прибічником. А. називають ранньохристиянську літературу, що пропагувала і захищала основи християнського віровчення. У новітні часи А. — напрям аналітичної філософії релігії (лінгвістична апологетика), що тлумачить взаємини людини з Богом як мовну гру. Апологетами називали ранньохристиянських письменників (переважно 2– 3 ст.), які захищали християнство від критики язичницьких філософів і намагалися довести римській владі, що християнство виховує не руйнівників і заколотників, а вірних підданих держави та надійних членів суспільства. До числа апологетиків зараховують Кодрата з Афін, Аристида, Юстина-мученика, Афіногора, Оригена, Тертулліана. Слово «апологети» вживається також у переносному значенні — затяті, запеклі прибічники якоїсь ідеї, напрямку, соціального ладу.
Рекомендована література
- Вейш Я. Я. Аналитическая философия и религиозная апологетика. Рига, 1991;
- Миллер Т., Журинская М. Истоки и современность апологетики // Альфа и Омега. 1998. № 1(15).
Завантажити статтю
