Апоптоз

АПОПТО́З — феномен про­грамованої загибелі клітин («само­вбивство» клітин), закономірний процес клітин­ного роз­витку, що су­проводжує ембріональний та постембріональний періоди життя всіх живих істот. Слово «А.» у перекл. з грец. означає «опа­да­н­ня листя з дерев». Від­різняється від ін. форми загибелі клітин — некрозу, який зумовлений впливом агентів, що порушують цілісність клітин. мем­брани. При А. від­бувається самознище­н­ня клітин та ущільне­н­ня мем­брани. Викликають А. зовн. фізіол. сигнали (гормони, антигени, мітогени); він залежить від стану клітини, ступеня її диференціюва­н­ня чи активації. Причиною А. може бути також дефіцит факторів росту і дисбаланс активац. сигналів. А. — механізм загибелі клітин, що від­бувається при дефектній пере­будові генів чи при не­адекват. активації клітин. Зрілі нормальні клітини в умовах спокою стійкі до А., але при їх активації мітогенами, антигенами та ін. виникає дисбаланс внутр.-клітин. процесів, при­скорюється старі­н­ня клітини. А. — своєрідний механізм звільне­н­ня організму від старих, неповноцін. клітин з порушеним генет. апаратом. Прояви А. — біо­хім., морфолог. та цитофлюорометричні. Біо­хім. ознаки — активація клітин. ферментів (ендонуклеаз), фрагментація ДНК. Морфологічні — зморщува­н­ня клітин, ущільне­н­ня мем­бран, конденсація і фрагментація ядерного хроматину, поява фрагментів у цитоплазмі клітин у ви­гляді апоптич. тілець. На мем­брані клітин формуються своєрідні складки та пухирі. Цитофлюорометричні зміни — поява на поверх­ні клітин не­звичайних детермінант. груп, завдяки чому клітини стають «чужими» і руйнуються фагоцитами. А. як заг.-біол. процес має місце у всіх клітин. системах живого організму, особливу роль ві­ді­грає у формуван­ні систем кровотворе­н­ня та імун­ної. А. — активна форма реакції імунокомпетент. клітин не тільки на не­сприятливі впливи, а й на фізіол. та активац. (антигени, мітогени). Від­повідь імун. системи на антиген­ну стимуляцію проявляється активацією та збільше­н­ням їх кількості, тобто проліферацією. Спо­стерігається А. функціонально неповноцін. клітин, не­здат. витримати активацію. Інтенсивність А. залежить і від дози активац. впливу (високі сприяють більш ран­ньому прояву А.). Багато факторів (зовн. і внутр.), що впливають на жит­тєдіяльність клітин, можуть зумовити не­адекватність процесів А., що приведе до імунопатології. А. регулює інтенсивність імун. від­повіді, запобігаючи небезпеці появи ауторе­активних клітин унаслідок довготривалої проліферації. Поруше­н­ня А. лежать в основі патогенезу багатьох захворювань: інфекц., вірус., пухлин., аутоімун., а також тих, що викликані не­сприятливими екол. факторами. Вони можуть проявлятися як посиле­н­ням, так і послабле­н­ням А. При захворюва­н­нях, які су­проводжуються інтоксикацією (туберкульоз, сепсис, СНІД та ін.), від­бувається масова загибель клітин, що призводить до роз­витку імунодефіцит. станів. Зниже­н­ня інтенсивності А. спо­стерігається при пухлин. рості, аутоімун. захворюва­н­нях. При цьому послаблен­ні А. пухлин­ні клітини уникають за­про­грамов. смерті та неухильно роз­множуються. Методи лікува­н­ня, які за­стосовуються (хіміотерапія, променева терапія), різко посилюють А. пухлин. клітин і призводять до зменше­н­ня мета­стазів пухлини. В організмі здійснюється ауторегуляція А., яка базується на взаємодії різноманіт. клітин. структур імун., нервової, ендокрин. систем. Реалізацію такої взаємодії здійснюють цитокіни — продукти клітин. синтезу, які мають значний спектр дії. Нині їх широко за­стосовують у лікув. практиці (напр., інтерферони, фактори некрозу пухлин, інтерлейкіни та ін.). Використовуються вони і як регулятори А. Оскільки поруше­н­ня А. можуть су­проводжуватися патологією, то важливого значе­н­ня набуває оцінка його інтенсивності. Для виявле­н­ня А. за­стосовують лабораторні методи: цитоморфологічні (ви­значе­н­ня стану клітин, конденсації ядер. хроматину), біо­хімічні (електрофорез ДНК), цитофлюорометричні (знаходже­н­ня екс­пресії клітин. генів, активац. молекул та ін.).

Літ.: Хоменко А. Г., Ковальчук Л. В., Мишин В. Ю. Повышен­ный апоптоз им­мунокомпетентных клеток как один из возможных механизмов в развитии им­мунодефицита у больных с про­грес­сирующим туберкулезом // ПТуб. 1996. № 6; Кудрявец Ю. И., Воронцова А. Л. К стратегии использования интерферонов антимета­статической терапии: усиление лафероном индукции апоптоза в опухолевых клетках // Лаферон в лікуван­ні онкол. та інфекц. захворювань. Р., 1996; S. Gupta, J. Cohen. Mechanisms of lymphocyte activation and immune regulation / Cell Cycle and Programmed Cell Death in the immune System / Plenum Press. New York; London, 1996; Бахов Н. И., Майчук Ю.Ф., Корнев А. В. Концепция апоптоза // Им­мунология. 1997. № 7; Никонова М. Ф., Литвина М. М., Варфоломеева М. И. и др. Апоптоз и пролиферация как альтернативные формы ответа Т-лимфоцитов на стимуляцию // Там само. 1999. № 2; Маянский А. Н., Маянский Н. А., Заславская М. И. и др. Апоптоз нейтрофилов // Там само. № 6.

К. Ф. Чернушенко

Завантажити статтю