Апперцепція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Апперцепція

АППЕРЦЕ́ПЦІЯ (від лат. ad – до і perceptio – сприймання) – властивість психіки людини, що виявляється в залежності сприймання нових об’єктів, уявлень від її попереднього індивідуального досвіду, знань, інтересів, що є актуальними для сучасних потреб. А. впливає на зміст і характер перебігу сприймання, надає йому актив. спрямування – воно стає повнішим і глибшим, хоча з А. може з’явитися (усвідомлено чи неусвідомлено) й упередженість. А. тісно пов’язана зі світоглядом та переконанням особи. Сутність її полягає у поповненні системи асоціацій особи новими об’єктами. А. може бути стійкою (зумовлена світогляд. засадами особистості) і тимчасовою (пов’язана з настроєм, ситуацією тощо). Термін «А.» запровадив нім. вчений Ґ. Ляйбніц, а в педагогіку ввів його Й. Гербарт, побудувавши на ньому всю теорію педагогіки як вчення про способи й прийоми засвоєння знань учнями. Нині термін «А.» мало вживаний, хоча суть поняття «А.» є актуальною при засвоєнні нового матеріалу на основі встановлення його зв’язку з попереднім. Питанням А. приділяли увагу І. Кант, В. Вундт та ін. Рівень розвитку й особливості А. важливо враховувати у наук. і худож. творчості та навч.-вихов. процесі, особливо під час групової діяльності, коли певні риси особи чи особливості міжособистісних стосунків мають суттєвий вплив на результати діяльності всієї групи.

Л. І. Шарапа

Стаття оновлена: 2001