Араз Меммед - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Араз Меммед

АРА́З Меммед (Araz Mәmmәd, справж. – Ibrahimov Mәmmәd Infil Oǧlu; 14. 10. 1933, с. Нурс Шахбузького р-ну Нахічеван. АР, Азербайджан) – азербайджанський поет. Чл. СП Азербайджану (1957). Засл. діяч культури Азербайджану (1978). Державна премія Азербайджану (1988), Нар. поет Азербайджану (1990). Закін. Азерб. пед. ін-т (Баку, 1954), Вищі літ. курси СП СРСР (Москва, 1961). Учителював. Працював уповноваженим Гол. управління преси при РМ Азербайджану (1957–59). Обіймав посади ред. у вид-ві «Маариф» («Просвіта»; 1961–63), зав. редакцією худож. літ-ри вид-ва «Азәрнәшр» («Азервидав»; 1963–67), відп. секр. ж. «Улдуз» («Зірка»; 1967–70), заст. гол. ред. г. «Әдәбиjjт вә инҹәсәнәт» («Література і мистецтво»; 1970–72) та заст. гол. ред. вид-ва «Азәрнәшр» (1972–74). Від 1974 – головний редактор ж. «Азәрбаjҹан тәбиәти» («Природа Азербайджану»). У 1971–81 очолював секцію поезії СП Азербайджану. Як поет дебютував віршем «Jанын ишыгларым» («Горіть, мої світла») надрук. 1952 у ж. «Ингилаб вә мәдәнujjәт» («Революція і культура»). Автор бл. 20 книжок поезії. Найголовніші – «Севәи нәгмәси» («Пісня любові», 1959), «Мән сәни тапарам» («Я тебе знайду», 1963), «Араз ахыр» («Аракс тече», 1964), «Анамдан jадиҝар нәгмәләр» («Збережені пісні од матері моєї», 1966), «Өиүр карваны» («Караван життя», 1967), «Илләрдән бәри» («З минулих літ», 1969), «Ганадлы гаjалар» («Крилаті скелі», 1973), «Атамын китабы» («Книга батька мого», 1974), «Охуҹуjа мәктуб» («Лист читачеві», 1978), «Аjларым, илләрим» («Місяці мої, роки мої», 1979), «Дүнjа сәнин, дүнjа мәним» («Світ твій, світ мій», 1983), «Сечилмиш әсәрләри» («Вибрані твори», 1986), «Даш hараjы» («Кам’яний зойк», 1993), «Гаjалара jазылан сәс» («У скелі вкарбований голос», 1994). Усі твори А. опубл. в Баку. Один з найяскравіших поетів покоління шістдесятників у 20 ст. Художня манера ґрунтується на поетиці класич. вірша і тяжіє до філос.-медитатив. виразу. Брав участь у ювілей. вечорах Т. Шевченка в Баку (1961, 1964), переклав окремі його поезії, зокрема «Не гріє сонце на чужині…», а також низку творів Лесі Українки. В Україні твори А. перекладали П. Мовчан і В. Лучук.

Тв.: укр. перекл. – Балада про Холм Слави // Жовтень. 1975. № 5; Вітрини // Там само. 1978. № 9; Тінь. Розмова з самим собою. Ти пішла. Родинне вогнище. Хвала // Бакинські вогні: Молода поезія Азербайджану. К., 1978; Вогонь. Тінь. Гірська ріка. Талант. Людина // Мій Азербайджан: Азерб. рад. поезія. К., 1979.

Літ.: Азәрбаjҹан jазычылары. Бакы, 1995 (Азербайджанські письменники. Баку, 1995); Арзуманлы В. Азәрбаjҹан-украjна әдәби әлагәлvри. Бакы, 1982 (Арзуманли В. Азербайджано-українські літературні зв’язки. Баку, 1982).

М. М. Мірошниченко

Стаття оновлена: 2001