Аразі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аразі

АРАЗІ́ (справж. – Гарутюнян Мовсес Мелікович; 20. 03(01. 04). 1878, м-ко Шулавери, нині смт Шаумян, Грузія – 22. 12. 1964, Єреван) – вірменський письменник. Один із засновників вірмен. «пролетарської» літ-ри. Навч. у С.-Петербур. технол. ін-ті (від 1899). Брав участь у студент. заворушеннях, був заарешт. (1901–05). 1906 повернувся у Тбілісі, де того ж року у часоп. («Молот») опублікував своє перше оповідання. Автор оповідань («Самотні ліхтарі»), («Останній сон»; обидва – 1912), («Сонце», 1913) – на рев. тему; оповідання («Товариш Мукуч», 1924) та повістей («У променях місяця», 1932), («У бризках водоспаду», 1933) – про соціаліст. буд-во у Вірменії; історико-рев. роману («Палаючий обрій», кн. 1–2, 1940–41), зб. оповідань («Заклик Вітчизни», 1942), («Непереможні», 1944), істор. роману («Ісраєл Орі», кн. 1–2, 1959–62); низки статей про Т. Шевченка («Народ шанує великого Кобзаря» // «Колгоспник України», 1939, 18 черв.; «Великий поэт украинского народа» // «Коммунист», 1939, 9 марта), П. Тичину ( // («Гордість українського народу. 50-річчя з дня народження П. Тичини» // «Літературна газета», 1941, 30 січ.). Усі твори А. опубл. в Єревані.

Літ.: Терзибашян В. Арази. Ереван, 1956.

Ж. М. Церунян

Стаття оновлена: 2001