Арафат Ясір

АРАФА́Т Ясір (справж. — Мугам­мед ʼАбд ар-Рауф ал-Кудва ал-Хусейні; 24. 08. 1929, Каїр, за ін. даними — 04. 08. 1929, Єрусалим) — палестинський державний діяч, лідер палестинського визвольного руху. Один із засновників Організації визволе­н­ня Палестини (ОВП). Лауреат Нобелів. Премії миру (1994). Закін. Каїр. університет, де при­єд­нався до організації «Мусульманське братерство» та Спілки палестин. студентів, яку очолював 1952– 56; отримав зва­н­ня офіцера єгипет. армії. Попрацювавши у Суецькій кампанії (1956), пере­їхав до Кувейту, де заснував власну фірму. У Кувейті був одним із засновників гол. військ. під­роз­ділу ОВП. Від 1971 — головнокомандувач Палестин. Рев. Сил, а згодом — голова політ. від­ділу ОВП. Свої зуси­л­ля на цих посадах А. концентрував не на конфронтації з Ізраїлем і тероризмі, а на пошуках політ. врегулюва­н­ня взаємовід­носин. А. — перший пред­ставник ОВП, який ви­ступив на пленар. засі­дан­ні ГА ООН 1974. У 1982 А. за­знав го­строї критики з боку Сирії та просирій. фракцій в ОВП, що досягла особл. гостроти після вторгне­н­ня Ізраїлю на тер. Лівану і змусила А. на­прикінці серпня 1982 покинути Бейрут. штаб і створити нову ставку ОВП в Тунісі. 1987 вона пере­містилася до Баґдада; А. вкотре продемонстрував здатність залишатися лідером, врятувавши ОВП від роз­колу. 2 квітня 1989 А. обраний президентом само­проголошеної Палестин. держави. 1993 А. ви­ступив із важл. мирною ініціативою, що при­звела до під­писа­н­ня мирної угоди з Ізраїлем, метою якої було по­ступове впровадже­н­ня протягом пʼятиріч. періоду Палестин. самоврядува­н­ня на Зх. березі р. Йор­дан та в секторі Ґази. 1994 А. очолив Палестин. самоврядува­н­ня, а 1996 став президентом Палестинської Автономії. Від 1996, з погірше­н­ням палестинсько-ізраїл. взаємин, зро­стає недовіра між А. та премʼєр-міні­стром Ізраїлю Б. Натаньягу. Це уповільнило процес палестин. державотворе­н­ня. 1998 Президент США Б. Клінтон організував зу­стріч між двома близько­схід. лідерами, результатом якої став Меморандум, ві­домий під на­звою «Вай Плантейшн», у якому роз­роблено план подальшого процесу примире­н­ня між Ізраїлем і Палестин. Автономією. Однак на­прикінці 2000 взаємини між ізраїльтянами і палестинцями знову загострилися. Конфлікт посилився після обра­н­ня у лютому 2001 премʼєр-міні­стром Ізраїлю А. Шарона. Осн. причиною конфлікту залишаються не­згоди щодо строків проголоше­н­ня палестин. державності та статусу Єрусалиму.

Завантажити статтю