Арафат Ясір - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арафат Ясір

АРАФА́Т Ясір (справж. – Мугаммед ’Абд ар-Рауф ал-Кудва ал-Хусейні; 24. 08. 1929, Каїр, за ін. даними – 04. 08. 1929, Єрусалим) – палестинський державний діяч, лідер палестинського визвольного руху. Один із засновників Організації визволення Палестини (ОВП). Лауреат Нобелів. Премії миру (1994). Закін. Каїр. ун-т, де приєднався до орг-ції «Мусульманське братерство» та Спілки палестин. студентів, яку очолював 1952– 56; отримав звання офіцера єгипет. армії. Попрацювавши у Суецькій кампанії (1956), переїхав до Кувейту, де заснував власну фірму. У Кувейті був одним із засновників гол. військ. підрозділу ОВП. Від 1971 – головнокомандувач Палестин. Рев. Сил, а згодом – голова політ. відділу ОВП. Свої зусилля на цих посадах А. концентрував не на конфронтації з Ізраїлем і тероризмі, а на пошуках політ. врегулювання взаємовідносин. А. – перший представник ОВП, який виступив на пленар. засіданні ГА ООН 1974. У 1982 А. зазнав гострої критики з боку Сирії та просирій. фракцій в ОВП, що досягла особл. гостроти після вторгнення Ізраїлю на тер. Лівану і змусила А. наприкінці серпня 1982 покинути Бейрут. штаб і створити нову ставку ОВП в Тунісі. 1987 вона перемістилася до Баґдада; А. вкотре продемонстрував здатність залишатися лідером, врятувавши ОВП від розколу. 2 квітня 1989 А. обраний президентом самопроголошеної Палестин. держави. 1993 А. виступив із важл. мирною ініціативою, що призвела до підписання мирної угоди з Ізраїлем, метою якої було поступове впровадження протягом п’ятиріч. періоду Палестин. самоврядування на Зх. березі р. Йордан та в секторі Ґази. 1994 А. очолив Палестин. самоврядування, а 1996 став президентом Палестинської Автономії. Від 1996, з погіршенням палестинсько-ізраїл. взаємин, зростає недовіра між А. та прем’єр-міністром Ізраїлю Б. Натаньягу. Це уповільнило процес палестин. державотворення. 1998 Президент США Б. Клінтон організував зустріч між двома близькосхід. лідерами, результатом якої став Меморандум, відомий під назвою «Вай Плантейшн», у якому розроблено план подальшого процесу примирення між Ізраїлем і Палестин. Автономією. Однак наприкінці 2000 взаємини між ізраїльтянами і палестинцями знову загострилися. Конфлікт посилився після обрання у лютому 2001 прем’єр-міністром Ізраїлю А. Шарона. Осн. причиною конфлікту залишаються незгоди щодо строків проголошення палестин. державності та статусу Єрусалиму.

Літ.: D. Rubinstein. The Mystery of Arafat. London, 1998; J. Wallach and J. Wallach. Arafat: In the Eyes of the Beholder, rev. and updated ed. London, 1999; A. Hart. Arafat: A Political Biography. London, 1999.

В. С. Рибалкін

Стаття оновлена: 2001