Арбітражний суд - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арбітражний суд

АРБІТРА́ЖНИЙ СУД – спеціальний судовий орган, на який покладається здійснення правосуддя в господарських відносинах. Початком створення на тер. України А. с. у сучас. розумінні можна вважати заснування комерц. суду в Одесі (1807). Пізніше такі суди створ. у Феодосії (1819) та в Ізмаїлі (1824). 14 травня 1832 опубл. Заг. положення про заснування комерц. судів у Рос. імперії. Так було створ. систему комерц. судів – попередників сучасних А. с. Судова реформа 1864 комерц. судів майже не стосувалася. Були деякі зміни в судочинстві – спори розглядалися не тільки на підставі Статуту торг. судочин-ства, а й відповідно зі Статутом цивіл. судочинства від 20 листопада 1864. Гол. особливістю судочинства у комерц. судах було прагнення до швидкого розгляду справ. Комерц. суди діяли до 1917. Декретом про суд № 1 рад. влада їх ліквідувала. У дореволюц. Росії і Лівобереж. Україні також існували арбітражні комісії, або, як їх називали, біржові суди. У 1901 КМ надав право заснування цих судів, якщо того бажали біржі, міністрові фінансів. Розвиток госп. органів рад. держави призвів до зміни юрисдикційних форм вирішення госп. спорів. У період громадян. війни керування госп-вом здійснювалося військ.-адм. методами, було суворо централізоване і зосереджувалося у головкомах, що вели облік усіх наявних ресурсів і розподіляли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами. Підпр-ва, не маючи госп. самостійності, не тільки не укладали госп. договорів – вони не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувалися головкомами, що керували їхньою роботою. Після закінчення громадян. війни й переходу до НЕПу умови діяльності госп. орг-цій докорінно змінилися. Госп. реформа, що почалася 1921, впровадила комерційний розрахунок, надала підпр-вам певну оперативну й майнову самостійність; взаємини між підпр-вами та ін. госп. орг-ціями починають ґрунтуватися на договірних засадах. Таким чином, на зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спец. органів для врегулювання всіх непорозумінь і суперечок, що виникають у взаєминах підпр-в і орг-цій, оскільки кількість спірних питань зростає, а їх розв’язання відволікає вищі органи держ. управління від вирішення ін. питань. Такими органами стали арбітражні комісії. Засновуючи арбітражну комісію, Рада Праці та Оборони керувалася, за свідченням Н. Криленка, бажанням звільнити себе від обов’язку вирішувати численні конфлікти і спори між держ. органами з питань майнових відносин, залишаючи за собою право змінювати і виправляти постанови цієї комісії. Фактично арбітражні комісії були допоміжними адм. органами. Водночас необхідно було з урахуванням специфіки цих органів установити визначену процедуру їхньої діяльності. Запозичення арбітраж. комісіями окремих прийнятних для них традиційних судових процедур не змінювало і не перетворювало їх на А. с. В Україні постанову Раднаркому УСРР про орг-цію Вищої арбітраж. комісії УСРР прийнято 16 листопада 1922 (ЗЗ УСРР, 1922, № 48, ст. 713). Систему респ. і місц. держ. арбітраж. комісій вивершувала Арбітражна комісія при Раді Праці й Оборони СРСР, Положення про яку затверджено 6 червня 1924. Відповідно до нього створ. Вищу арбітражну комісію при Укр. екон. раді та на місцях – арбітражні комісії при губерн. екон. радах. Поряд із держ. арбітраж. комісіями в той час діяли Арбітражна комісія при Вищій Раді нар. госп-ва та арбітражні комісії при місц. органах (промбюро, губраднаргоспах). До компетенції Вищої арбітражної комісії віднесено: розгляд спорів, у яких хоча б однією зі сторін є центр. установа або об’єднання; спорів між підпр-вами та установами різних губерній; скарг на рішення місц. арбітраж. комісій; перегляд справ, вирішених Вищою та місц. арбітраж. комісіями. У деяких наркоматах та ін. відомствах діяли власні арбітражні комісії для вирішення майнових спорів між підпр-вами та установами одного й того самого відомства – відомчі арбітражні комісії. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивіл.-процесуал. кодексів союз. респ., але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітраж. комісіям справ. Їх розглядали колегіально головуючий і двоє чл. арбітраж. комісії. Один з арбітрів мав бути юристом, другий – господарником. Рішення місц. арбітраж. комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при Екон. раді союз. республіки ЦВК і Раднарком УСРР 5 червня 1931 прийняли постанову «Про Державний арбітраж УСРР», у якій визначалися мета його утворення, структура, порядок призначення держ. арбітрів і нагляд за діяльністю обл. органів. На підставі цього положення утворено Держ. арбітраж при РНК та міжрай. органи Держ. арбітражу в Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Сталіно (нині Донецьк). На Держ. арбітраж покладено повноваження щодо розв’язання майнових спорів між установами, підпр-вами й орг-ціями усуспільненого сектора в УСРР. У 1934 до компетенції Держ. арбітражу віднесено спори, що виникають при укладанні договорів. Передбачалося, що органи Держ. арбітражу діють у порядку, встановленому положенням «Про державний арбітраж», затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР від 3 травня 1931. Перше таке положення затверджене постановою Раднаркому УРСР лише 30 травня 1945. Завданням Держ. арбітражу УРСР визначено розв’язання майнових спорів між установами, підпр-вами та орг-ціями усуспільненого сектора в напрямі зміцнення законності, договір. та план. дисципліни, госп. рахунку тощо. Положення встановлювало, що органами держ. арбітражу УРСР є Держ. арбітраж при РНК УРСР та держ. арбітражі при виконкомах обл. Рад депутатів трудящих. Після прийняття Конституції СРСР 1977 арбітраж визнано конституц. органом. Його орг-цію та порядок діяльності визначено Законом 1979 «Про Державний арбітраж СРСР». Правовий статус Держ. арбітражу поступово підвищувався. Спочатку (від травня 1921) його підпорядковано урядові і виконав. органам на місцях, а потім ВР СРСР та її Президії. Екон. перетворення, формування ринк. економіки вимагали кардинал. реформування органів Держ. арбітражу. Для вирішення конфліктів між господарюючими суб’єктами потрібен був орган, не залежний від законодав. та виконав. влади. Виникла потреба у створенні незалежної суд. системи, спеціально пристосов. до розгляду госп. спорів. Таким ін-том суд. влади став А. с. Закон про його утворення ВР УРСР прийняла 4 червня 1991. У цьому законодав. акті визначено прерогативи А. с. саме як ланки суд. влади, що здійснює правосуддя в госп. відносинах. Закон України «Про арбітражний суд» започаткував здійснення правосуддя з госп. справ спеціаліз. судовими установами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про арбітражний суд» А. с. є незалежним суд. органом у вирішенні всіх госп. спорів, що виникають між юрид. особами, держ. та ін. органами. На А. с. покладено повноваження щодо розгляду справ за позовними заявами юрид. осіб (зокрема й іноземних), громадян-підприємців, держ. та ін. органів, прокурорів та їхніх заступників. А. с. вирішує госп. спори на підставі Конституції України, Закону України «Про арбітражний суд», Арбітраж. процесуального кодексу (АПК) України та ін. законодавчих актів України, міжнар. договорів, ратифікованих ВР України. АПК України визначає компетенцію А. с. щодо вирішення спорів, які йому підвідомчі: при укладанні, зміні, розірванні і виконанні госп. договорів та з ін. підстав; спори про визнання недійсними актів, а також справи про банкрутство. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про арбітражний суд», в Україні діють Вищий А. с. України, А. с. АР Крим, А. с. областей, міст Києва та Севастополя, які становлять єдину систему А. с. України. Очолює систему А. с. України Вищий А. с. України, який є найвищим органом у вирішенні госп. спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов А. с. України та контролю за їх діяльністю. Законодавством України на Вищий А. с. покладено повноваження щодо розгляду справ у спорах, у яких однією зі сторін є вищий чи центр. орган виконав. влади, НБУ, ВР або РМ АР Крим, області, Київ. та Севастоп. міські Ради або держ. адміністрації; справ, які містять держ. таємницю, а також прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнар. договорами (ст. 14 АПК України). Крім того, Вищий А. с. України у порядку нагляду переглядає рішення, ухвали, постанови А. с. областей, міст Києва та Севастополя, АР Крим, вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення спорів, проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері госп. відносин, здійснює організац. кер-во системою А. с., несе відповідальність за орг-цію, стан та вдосконалення їхньої діяльності, а також забезпечує однаковість трактування та застосування А. с. України чинного законодавства.

Д. М. Притика

Стаття оновлена: 2001