Арбітражний суд

АРБІТРА́ЖНИЙ СУД — спеціальний судовий орган, на який покладається здійсне­н­ня правосу­д­дя в господарських від­носинах. Початком створе­н­ня на території України А. с. у сучас. ро­зумін­ні можна вважати заснува­н­ня комерц. суду в Одесі (1807). Пізніше такі суди створ. у Феодосії (1819) та в Ізмаїлі (1824). 14 травня 1832 опубл. Заг. положе­н­ня про заснува­н­ня комерц. судів у Рос. імперії. Так було створ. систему комерц. судів — попередників сучасних А. с. Судова реформа 1864 комерц. судів майже не стосувалася. Були деякі зміни в судочинстві — спори роз­глядалися не тільки на під­ставі Статуту торг. судочин-ства, а й від­повід­но зі Статутом цивіл. судочинства від 20 листопада 1864. Гол. особливістю судочинства у комерц. судах було прагне­н­ня до швидкого роз­гляду справ. Комерц. суди діяли до 1917. Декретом про суд № 1 рад. влада їх ліквідувала. У дореволюц. Росії і Лів­обереж. Україні також існували арбітражні комісії, або, як їх називали, біржові суди. У 1901 КМ надав право заснува­н­ня цих судів, якщо того бажали біржі, міністрові фінансів. Роз­виток госп. органів рад. держави призвів до зміни юрисдикційних форм виріше­н­ня госп. спорів. У період громадян. війни керува­н­ня госп-вом здійснювалося військ.-адм. методами, було суворо централізоване і зосереджувалося у головкомах, що вели облік усіх наявних ресурсів і роз­поділяли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами. Підпр-ва, не маючи госп. само­стійності, не тільки не укладали госп. договорів — вони не здійснювали навіть грошових роз­рахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувалися головкомами, що керували їхньою роботою. Після закінче­н­ня громадян. війни й пере­ходу до НЕПу умови діяльності госп. організацій докорін­но змінилися. Госп. реформа, що почалася 1921, впровадила комерційний роз­рахунок, надала під­приємствам певну оперативну й майнову само­стійність; взаємини між під­приємствами та ін. госп. організаціями починають ґрунтуватися на договірних засадах. Таким чином, на зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові від­носини. За цих умов на­зріває необхідність у створен­ні спец. органів для врегулюва­н­ня всіх непоро­зумінь і суперечок, що виникають у взаєминах під­приємств і організацій, оскільки кількість спірних питань зро­стає, а їх роз­вʼяза­н­ня від­волікає вищі органи держ. управлі­н­ня від виріше­н­ня ін. питань. Такими органами стали арбітражні комісії. Засновуючи арбітражну комісію, Рада Праці та Оборони керувалася, за свідче­н­ням Н. Криленка, бажа­н­ням звільнити себе від обовʼязку вирішувати числен­ні конфлікти і спори між держ. органами з питань майнових від­носин, залишаючи за собою право змінювати і виправляти по­станови цієї комісії. Фактично арбітражні комісії були допоміжними адм. органами. Водночас необхідно було з урахува­н­ням специфіки цих органів установити ви­значену процедуру їхньої діяльності. Запозиче­н­ня арбітраж. комісіями окремих прийнятних для них традиційних судових процедур не змінювало і не пере­творювало їх на А. с. В Україні по­станову Раднаркому УСРР про організацію Вищої арбітраж. комісії УСРР прийнято 16 листопада 1922 (ЗЗ УСРР, 1922, № 48, ст. 713). Систему респ. і місц. держ. арбітраж. комісій вивершувала Арбітражна комісія при Раді Праці й Оборони СРСР, Положе­н­ня про яку затверджено 6 червня 1924. Від­повід­но до нього створ. Вищу арбітражну комісію при Укр. екон. раді та на місцях — арбітражні комісії при губерн. екон. радах. Поряд із держ. арбітраж. комісіями в той час діяли Арбітражна комісія при Вищій Раді нар. господарства та арбітражні комісії при місц. органах (промбюро, губраднаргоспах). До компетенції Вищої арбітражної комісії від­несено: роз­гляд спорів, у яких хоча б однією зі сторін є центр. установа або обʼ­єд­на­н­ня; спорів між під­приємствами та установами різних губерній; скарг на ріше­н­ня місц. арбітраж. комісій; пере­гляд справ, вирішених Вищою та місц. арбітраж. комісіями. У деяких наркоматах та ін. ві­домствах діяли власні арбітражні комісії для виріше­н­ня майнових спорів між під­приємствами та установами одного й того самого ві­домства — ві­домчі арбітражні комісії. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадже­н­ня в них велося за правилами цивіл.-процесуал. кодексів союз. респ., але з деякими від­хиле­н­нями, що зумовлювалися особливостями під­ві­домчих арбітраж. комісіям справ. Їх роз­глядали колегіально головуючий і двоє чл. арбітраж. комісії. Один з арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Ріше­н­ня місц. арбітраж. комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при Екон. раді союз. республіки ЦВК і Раднарком УСРР 5 червня 1931 прийняли по­станову «Про Державний арбітраж УСРР», у якій ви­значалися мета його утворе­н­ня, структура, порядок при­значе­н­ня держ. арбітрів і на­гляд за діяльністю обл. органів. На під­ставі цього положе­н­ня утворено Держ. арбітраж при РНК та між­рай. органи Держ. арбітражу в Харкові, Києві, Одесі, Дні­пропетровську та Сталіно (нині Донецьк). На Держ. арбітраж покладено повноваже­н­ня щодо роз­вʼяза­н­ня майнових спорів між установами, під­приємствами й організаціями усу­спільненого сектора в УСРР. У 1934 до компетенції Держ. арбітражу від­несено спори, що виникають при укла­дан­ні договорів. Перед­бачалося, що органи Держ. арбітражу діють у порядку, встановленому положе­н­ням «Про державний арбітраж», затвердженим по­становою ЦВК і РНК СРСР від 3 травня 1931. Перше таке положе­н­ня затверджене по­становою Раднаркому УРСР лише 30 травня 1945. Зав­да­н­ням Держ. арбітражу УРСР ви­значено роз­вʼяза­н­ня майнових спорів між установами, під­приємствами та організаціями усу­спільненого сектора в напрямі зміцне­н­ня закон­ності, договір. та план. дисципліни, госп. рахунку тощо. Положе­н­ня встановлювало, що органами держ. арбітражу УРСР є Держ. арбітраж при РНК УРСР та держ. арбітражі при виконкомах обл. Рад депутатів трудящих. Після прийня­т­тя Кон­ституції СРСР 1977 арбітраж ви­знано кон­ституц. органом. Його організацію та порядок діяльності ви­значено Законом 1979 «Про Державний арбітраж СРСР». Правовий статус Держ. арбітражу по­ступово під­вищувався. Спочатку (від травня 1921) його під­порядковано урядові і виконав. органам на місцях, а потім ВР СРСР та її Президії. Екон. пере­творе­н­ня, формува­н­ня ринк. економіки вимагали кардинал. реформува­н­ня органів Держ. арбітражу. Для виріше­н­ня конфліктів між господарюючими субʼєктами потрібен був орган, не залежний від законодав. та виконав. влади. Виникла потреба у створен­ні незалежної суд. системи, спеціально при­стосов. до роз­гляду госп. спорів. Таким ін­ститутом суд. влади став А. с. Закон про його утворе­н­ня ВР УРСР прийняла 4 червня 1991. У цьому законодав. акті ви­значено прерогативи А. с. саме як ланки суд. влади, що здійснює правосу­д­дя в госп. від­носинах. Закон України «Про арбітражний суд» започаткував здійсне­н­ня правосу­д­дя з госп. справ спеціаліз. судовими установами. Від­повід­но до ст. 1 Закону України «Про арбітражний суд» А. с. є незалежним суд. органом у вирішен­ні всіх госп. спорів, що виникають між юрид. особами, держ. та ін. органами. На А. с. покладено повноваже­н­ня щодо роз­гляду справ за позовними заявами юрид. осіб (зокрема й іноземних), громадян-під­приємців, держ. та ін. органів, прокурорів та їхніх за­ступників. А. с. вирішує госп. спори на під­ставі Кон­ституції України, Закону України «Про арбітражний суд», Арбітраж. процесуального кодексу (АПК) України та ін. законодавчих актів України, між­нар. договорів, ратифікованих ВР України. АПК України ви­значає компетенцію А. с. щодо виріше­н­ня спорів, які йому під­ві­домчі: при укла­дан­ні, зміні, ро­зірван­ні і виконан­ні госп. договорів та з ін. під­став; спори про ви­зна­н­ня недійсними актів, а також справи про банкрутство. Від­повід­но до ст. 5 Закону України «Про арбітражний суд», в Україні діють Вищий А. с. України, А. с. АР Крим, А. с. областей, міст Києва та Севастополя, які становлять єдину систему А. с. України. Очолює систему А. с. України Вищий А. с. України, який є найвищим органом у вирішен­ні госп. спорів і здійснен­ні на­гляду щодо рішень, ухвал, по­станов А. с. України та контролю за їх діяльністю. Законодавством України на Вищий А. с. покладено повноваже­н­ня щодо роз­гляду справ у спорах, у яких однією зі сторін є вищий чи центр. орган виконав. влади, НБУ, ВР або РМ АР Крим, області, Київ. та Севастоп. міські Ради або держ. адміністрації; справ, які містять держ. таємницю, а також прямо від­несені до його під­судності законами України, між­нар. договорами (ст. 14 АПК України). Крім того, Вищий А. с. України у порядку на­гляду пере­глядає ріше­н­ня, ухвали, по­станови А. с. областей, міст Києва та Севастополя, АР Крим, ви­вчає та узагальнює практику за­стосува­н­ня законодавства, аналізує статистику виріше­н­ня спорів, проводить роботу, спрямовану на попередже­н­ня правопорушень у сфері госп. від­носин, здійснює організац. керівництво системою А. с., несе від­повід­альність за організацію, стан та вдосконале­н­ня їхньої діяльності, а також забезпечує однаковість трактува­н­ня та за­стосува­н­ня А. с. України чин­ного законодавства.

Завантажити статтю