Арґентина, Арґентинська Республіка

АРҐЕНТИ́НА, Арґентинська Республіка (República Argentina) — держава на пів­дні Пів­ден­ної Америки. На Пн. межує з Болівією і Параґваєм, на Сх. — з Бразилією та Уруґваєм, на Пд. і Зх. — з Чилі. Зі Сх. омивається Атлантич. океаном. А. належить сх. частина о-ва Вогняна Земля, а також кілька невеликих о-вів, зокрема й Фолклендські (Мальвінські, спірні з Великою Британією). Площа 2,8 млн км². Насел. 36,1 млн осіб (1999), 85 % — вихідці з Європи (здебільшого іспанці та італійці, а також французи, німці, українці, поляки та ін.), проживають також індіанці, араби, метиси. Офіц. мова — іспанська. Віро­сповіда­н­ня: католики — 90 %, проте­станти — 2 %, юдеї — 1 %, інші — 7 %. Столиця — Буенос-Айрес (3,6 млн мешканців, з перед­містями — 11 млн); найбільші міста: Кордоба (1,5 млн), Росаріо (1,4 млн), Ла-Плата, Мар-дель-Плата, Сальта, Мендоса, Сан-Міґель-де-Тукума. Держ. устрій — федерат. республіка. Складається із 23 провінцій та Федерат. столичного округу, провінції поділяються на департаменти. Глава держави — президент (від жовтня 1999 — Фернандо де Ла Руа). Грош. одиниця — песо. В А. зареєстровано 23 політ. партії. Правлячою є альянс Громадян. радикального союзу (партія с.-д. спрямува­н­ня) та лівоцентрист. коаліції ФРЕПАСО. Осн. опозиц. сила — Хустисіаліст. партія (Партія справедливості). Законодавчу владу здійснює Нац. кон­грес (парламент), який має дві палати. Тер. сучас. А. до приходу іспанців була малонаселена: проживали здебільшого індіанці-кочівники в Пампі. У лютому 1516 іспан. мореплавець Хуан Діас де Соліс уві­йшов у гирло р. Ріо-дель-Плата і проголосив, що прилеглі землі належать іспан. короні. Колонізацію території іспанці почали 1535, а 1620 регіон Ла-Плата при­єд­нано до віце-королівства Перу. 1776 територію, на якій містяться сучасні А., Болівія, Параґвай і Уруґвай, виділено у віце-королівство Ла-Плата. 9 липня 1816 Обʼ­єд­нані провінції Пд. Америки (сучасна А.) проголосили незалежність. У 20 ст. А. пере­жила кілька військ. пере­воротів, зокрема у 1930–83 пере­бувала під владою військовиків. 1983 у країні від­новлено демократ. устрій. А. — чл. ООН, ВООЗ, МВФ, ОАД.

Уздовж зх. кордону про­стягаються хребти Анд із найвищою точкою цього гір. ланцюга і всієї Америки — горою Аконкаґуа (6960 м). Інші вершини — Охос-дель-Саладо (6893 м), Тупунґато (6800 м) і Мерцедаріо (6770 м). На Сх. від Анд роз­таш. простора Ла-Плат. низовина, пн. частина якої ві­дома як Ґран-Чако, на Пд. — Пампа, ще далі на Пд. — сухо­степова Патаґонія. Гол. річки: Парана з притокою Параґвай, Ріо-дель-Плата, Ріо-Колорадо, Ріо-Саладо, Ріо-Неґро. Клімат пере­важно помірний, за винятком невеликого тропіч. регіону на Пн. Сх. і субтропічного — на Пн. Т-ра січня у Буенос-Айресі — від +17° до +29 °С, липня — від +6° до +14 °С. У теплому і вологому пн.-сх. регіоні пере­важають пальми, дальбергії, палісандр, танін. Пампа вкрита гу­стою травою. У Патаґонію завезено евкаліпти, сикомори й акацію. Біля під­ніж­жя Анд ростуть ялина, сосна, кедр, кипарис. Фауна: мавпи, ягуари, пуми, оцелоти, мурахоїди, тапіри, пекарі, зайці, вискачі (схожі на зайців), гуанако (ламоподібні). У Пампі трапляються броненосці, лисиці, дикі коти, олені, амер. страуси, куниці; з птахів — яструби, соколи, куріпки, кондори, альпаки, фламінго, папуги і колібрі.

А. — індустр.-аграрна держава, у якій широко пред­ставлено іноз. капітал і наявна велика фінансова заборгованість (140 млрд дол. США у 1999). За рівнем екон. роз­витку посідає 3-є м. у Лат. Америці після Бразилії та Мексики. Обсяг ВНП у 1997 становив 324 млрд дол. США у поточ. цінах (9643 дол. на душу насел.). Ринок послуг складає 57 %, індустрія — 31 %, ліс. та с. госп-во — 12 % ВВП. Країна повністю забезпечує власні потреби в енергоносіях (нафта, газ, вугі­л­ля). Провід­ні галузі промисловості — машинобудува­н­ня, металург., харч., хім., цементна. Роз­вивається атомна енергетика. Провід­ні галузі с.-г. виробництва — зернове госп-во (пшениця, кукурудза), вирощува­н­ня соняшнику, виробництво мʼяса та ін. Продукція с. господарства становить 68 % екс­порту країни і забезпечує понад 75 % валют. надходжень.

Осн. стат­ті імпорту: паливо, товари широкого вжитку, металовироби, устаткува­н­ня, продукція хім. та військ. (легкі танки, тренувал. літаки) промисловості. Гол. зовн.-екон. партнери — США, Бразилія, Німеч­чина, Японія, Нідерланди.Серед культур. памʼяток Буенос-Айреса — Музей природничих наук і красних мистецтв, а також Між­нар. художня галерея; музей Ла-Плата, ві­домий колекцією скамʼянілостей; у Корієнтесі — колоніал. музей, церква. У Сальті — памʼятки колоніал. архітектури. У Місь­йонесі та ін. пн. провінціях досить добре збереглися рештки руїн єзуїт. монастирів-редуктів 16–17 ст. Туристів також приваблюють щорічні карнавальні фієсти у березні, водо­спади Іґвазу у провінції Місь­йонес та величезні льодовики у провінції Вогняна Земля.

А. була єдиною країною Америки, яка ви­знала УНР і встановила з нею дипломат. взаємини у 1921. А. першою серед країн Лат. Америки 5 грудня 1991 ви­знала незалежність України і першою в регіоні 6 січня 1992 встановила з нею дипломат. взаємини. Цьому сприяла укр. громада Буенос-Айреса. Від березня 1993 у Буенос-Айресі діє Посольство України, а від травня 1993 — Посольство Арґентини в Києві. У структурі укр. екс­порту до А. в 1998 були здебільшого чорні метали, гарячезвальцьов. сталь, турбіни, насоси, шарикопідшипники, двигуни, транс­форматори, добрива, трактори (94 %). В остан­ні роки значно зріс (у 3,7 раза) екс­порт машинотех. продукції, зʼявилася нова позиція — паливо та мастила (4,7 %), збільшилась частка товарів широкого вжитку. Набула чин­ності дво­сторо­н­ня Угода про спів­працю в галузі культури, освіти та науки. Успішно проходять Дні України на щорічній Між­нар. книжк. ви­ставці в Буенос-Айресі. Від 1996 в них беруть участь книговидавці України, зокрема такі видавництва, як «Либідь», «Освіта», а також обʼ­єдн. «Укрпошта», Книжкова палата України, товариство «Україна». Динамічно роз­вивається обмін спорт. делегаціями обох країн.

Історія укр. діаспори в А. налічує понад 100 р. Перші укр. поселенці — емі­гранти зі Сх. Галичини — почали прибувати й оселятися у пн. р-нах А., гол. чином у провінції Місьйонес. Збереглися ві­домості, що 27 серпня 1897 прибули з порту Буенос-Айрес і оселилися в місцевості Апостолес (провінція Місь­йонес) перші 12 укр. родин — вихідці з Пере­дкарпа­т­тя. Згодом укр. поселе­н­ня поширились і в інші, пере­важно пн. та центр. провінції країни. До 1-ї світової війни сюди пере­їхало бл. 10 тис. українців. У між­воєн. час еміграція із Зх. України (зокрема Волині та Поліс­ся) посилилася і кількість пере­селенців досягла 50 тис. осіб. Повоєн­на укр. еміграція в А. була невеликою (6 тис.). В еміграц. русі українців до А. вирізняють 4 періоди: 1897–1914, 1922–39, 1946–51, від 1992. Нині в А. налічується бл. 350 тис. етнічних українців, основна частина яких мешкає в столиці і провінції Буенос-Айрес (понад 100 тис. осіб) та провінціях Місь­йонес (бл. 129 тис.), Чако (25 тис.), Формоса (6 тис.), Ріо-Неґро і Кор­рієнтес (3 тис. осіб) та ін. Українці, що прибули до А. на­прикінці 19 ст. і до 1-ї світової війни, були здебільшого селяни, що й зумовило їхню подальшу вироб. діяльність. Першим укр. товариством став Арґентинсько-Український Соціальний клуб, засн. в Апостолесі 1910 як вітальня ім. М. Шашкевича. 1916 це товариство отримало назву «Просвіта», а 1962 воно від­ʼ­єд­налося від «Просвіти» й існує з попередньою на­звою досі. 1924 у Беріс­со і в Буенос-Айресі засн. культ.-осв. товариство «Просвіта». 1926 — самовиховне (на­справді політичне, лівого спрямува­н­ня) Товариство українських робітників. 1930 засн. Укр. нац. клуб та Доброчин­ну спілку жінок. У 1938 Укр. стрілецька громада обʼ­єд­нується з товариством «Сокіл» в «Організацію державного від­родже­н­ня України» (згодом «Від­родже­н­ня»). Емі­гранти, що прибули з України після 2-ї світової війни, не тільки поповнили вже створені укр. поселе­н­ня у від­далених провінціях, а й поїхали працювати в міста, насамперед у Буенос-Айрес. Здебільшого це були учасники нац.-визв. руху в Україні чи насильно вивезені з України до Німеч­чини на каторжні роботи. Багато пред­ставників цієї еміграц. хвилі мали середню або вищу освіту, що значно активізувало громад. життя укр. діаспори. Саме з їхньої ініціативи зʼявилися нові товариства та організації: Укр. клуб (1947), Укр. Пласт (1949), Спілка укр. молоді (1950), Братство укр. Січових стрільців (1950), Братство колиш. вояків 1-ї дивізії УНА (1951), Укр. катол. обʼ­єд­на­н­ня (1952), Союз арґент.-укр. студентів (1953). З метою обʼ­єд­на­н­ня угруповань укр. діаспори 1947 скликано Кон­грес українців Арґентини, на якому утвор. Укр. центр. пред­ставництво (УЦП), вищим кер. органом якого є Кон­грес товариств-членів. Товариства, що входять до УЦП, гол. чином «Просвіта», а також Фундація ім. Т. Шевченка, є упорядниками пʼяти радіо­про­грам, одна з яких — «Вільна Україна» — транс­люється щонеділі радіо­станцією «Colonia» (Уруґвай) на всю А. Посольство України під­тримує по­стійні контакти з укр. організаціями Буенос-Айреса та провінцій, регулярно інформує їх про найважливіші події в Україні та між­нар. ініціативи нашої держави.

Нині бл. половини арґентинців укр. походже­н­ня працює в с. госп-ві. Якщо зважити, що сільс. мешканці складають 16 % від заг. кількості насел. країни, то українці в аграр. секторі економіки А. ві­ді­грають досить помітну роль, маючи власні господарства роз­міром від 20 до 50 га, а подекуди й до 100 га. Зокрема, таку важливу екс­порт­ну культуру, як чай, в А. першими почали культивувати у 20– 30-х рр. 20 ст. українці. Збут с.-г. продукції через посередників — також укр. ініціатива. Укр. селяни в провінціях Місь­йонес та Чако вважаються піонерами освоє­н­ня цілин. земель, які пере­творилися, завдяки їхнім зуси­л­лям, на родючі лани. Другою числен. групою після селян є робітники, здебільшого високої кваліфікації. Деякі з них є власниками невеликих пром. під­приємств, чимало працюють у сфері обслуговува­н­ня, торгівлі. Остан. часом серед українців А. зросла кількість фахівців — інж., лікарів, юристів, економістів, соціологів, філологів. Багато українців працюють викладачами у школах, ВНЗах, служать у поліції, війську. Укр. громада ві­ді­грає помітне місце у політ. житті А. Вона через своє Центр. пред­ставництво зверталася до президента країни К. Менема у справі ви­зна­н­ня України як незалеж. держави. Від 1992 до А. почали прибувати укр. емі­гранти нової («четвертої») хвилі. Нині їх понад 5 тис., і про­гнозується, що щорічно прибуватиме бл. тисячі. Досить ліберал. порядок оформле­н­ня віз дає змогу кожному громадянинові України (пере­вага надається особам із вищою освітою) у від­носно короткий термін (до 1 року) отримати візу та ви­їхати в А. Помітну роль у житті нової еміграції ві­ді­грає УГКЦ, яка надала житло бл. 200 емі­грантам, допомагає їм у пошуках житла та праце­влаштуван­ні. У 1995 зроблено спробу створе­н­ня Ін­ституту дружби та культурних звʼязків «Арґентина–Україна», при якому планувалося від­крити другу у Лат. Америці каф. україністики (після створеної 1964 у департаменті славістики Буенос-Айрес. філіалу Укр. катол. університету ім. св. Папи Климентія в Римі), але ці намага­н­ня не мали успіху. Ще від 1930-х рр. почало налагоджуватися літ. життя українців в А., роз­вивалися літ. взаємини з Україною. Було на­друковано «Українсько-іспанський словар» (укладач Т. Петрівський), повість Ю. Шкрумеляка («Чота крилатих»). 1935 започатковано щорічний календар «Світло», де друкувалися матеріали про укр. письмен­ників. 1939 у «Світлі» опубл. ста­т­тю про Т. Шевченка з добіркою його віршів, а також поезії І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського та ін. 1941 разом з окремими поезіями Т. Шевченка по­дано інформацію про укр. б-ки, що на­звані його іменем, в А. та Уруґваї. Згодом тут публікувалися твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Після 2-ї світової війни в А. почали працювати культ.-осв. товариства ім. Лесі Українки, ім. І. Франка та інші, які під­тримували звʼязки з Україною. У 50-х рр. у різних укр. видавництвах Буенос-Айреса українською мовою ви­йшли «Кобзар» (з перед­мовою іспан. та англ. мовами), повість В. Василевської «Зорі над озером», оповіда­н­ня Б. Грінченка «Олеся — маленька героїня»; роман Р. Гуїральдеса «Дон Сегундо Сомора» (1955, укр. перекл. О. Сацюка), епічна поема «Мартін Фʼєр­ро» Х.-Р. Ернандеса (1955, перекл. В. Кутульського). 1961 в Буенос-Айресі ви­йшла друком кн. А.-Х. Бат­тістеси «Тарас Шевченко», що містила короткий жит­тєпис і проз. перекл. «Заповіту». 1983 в «Українському слові» опубл. поезії В. Симоненка у перекл. іспанською Л. Голосвана. 1987 окремим вид. ви­йшла зб. оповідань Ю. Покальчука «Тінь». В Україні деякі твори Х. Кортасара, Х.-Л. Борхеса, Р. Ларри, А. Варели, У. Ко­станіні, Ф. Сор­рентіно, Х. Абалоса, А. Кусані, М. Ернандеса, Д.-Ф. Сармʼєнто та ін. пере­клали Л. Олевський, Ю. Покальчук, С. Борщевський, В. Кордун, О. Буценко та ін. Ви­йшли зб. «Сучасна латиноамериканська повість» (1978), «Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письмен­ників» (1984), «Антологія аргентинської поезії 20 ст.» (Лц., 1998) та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю