Арґентина, Арґентинська Республіка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арґентина, Арґентинська Республіка

АРҐЕНТИ́НА, Арґентинська Республіка (República Argentina) – держава на півдні Південної Америки. На Пн. межує з Болівією і Параґваєм, на Сх. – з Бразилією та Уруґваєм, на Пд. і Зх. – з Чилі. Зі Сх. омивається Атлантич. океаном. А. належить сх. частина о-ва Вогняна Земля, а також кілька невеликих о-вів, зокрема й Фолклендські (Мальвінські, спірні з Великою Британією). Пл. 2,8 млн км2. Насел. 36,1 млн осіб (1999), 85 % – вихідці з Європи (здебільшого іспанці та італійці, а також французи, німці, українці, поляки та ін.), проживають також індіанці, араби, метиси. Офіц. мова – іспанська. Віросповідання: католики – 90 %, протестанти – 2 %, юдеї – 1 %, інші – 7 %. Столиця – Буенос-Айрес (3,6 млн мешканців, з передмістями – 11 млн); найбільші міста: Кордоба (1,5 млн), Росаріо (1,4 млн), Ла-Плата, Мар-дель-Плата, Сальта, Мендоса, Сан-Міґель-де-Тукума. Держ. устрій – федерат. республіка. Складається із 23 провінцій та Федерат. столичного округу, провінції поділяються на департаменти. Глава держави – президент (від жовтня 1999 – Фернандо де Ла Руа). Грош. одиниця – песо. В А. зареєстровано 23 політ. партії. Правлячою є альянс Громадян. радикального союзу (партія с.-д. спрямування) та лівоцентрист. коаліції ФРЕПАСО. Осн. опозиц. сила – Хустисіаліст. партія (Партія справедливості). Законодавчу владу здійснює Нац. конгрес (парламент), який має дві палати. Тер. сучас. А. до приходу іспанців була малонаселена: проживали здебільшого індіанці-кочівники в Пампі. У лютому 1516 іспан. мореплавець Хуан Діас де Соліс увійшов у гирло р. Ріо-дель-Плата і проголосив, що прилеглі землі належать іспан. короні. Колонізацію території іспанці почали 1535, а 1620 регіон Ла-Плата приєднано до віце-королівства Перу. 1776 територію, на якій містяться сучасні А., Болівія, Параґвай і Уруґвай, виділено у віце-королівство Ла-Плата. 9 липня 1816 Об’єднані провінції Пд. Америки (сучасна А.) проголосили незалежність. У 20 ст. А. пережила кілька військ. переворотів, зокрема у 1930–83 перебувала під владою військовиків. 1983 у країні відновлено демократ. устрій. А. – чл. ООН, ВООЗ, МВФ, ОАД.

Уздовж зх. кордону простягаються хребти Анд із найвищою точкою цього гір. ланцюга і всієї Америки – горою Аконкаґуа (6960 м). Інші вершини – Охос-дель-Саладо (6893 м), Тупунґато (6800 м) і Мерцедаріо (6770 м). На Сх. від Анд розташ. простора Ла-Плат. низовина, пн. частина якої відома як Ґран-Чако, на Пд. – Пампа, ще далі на Пд. – сухостепова Патаґонія. Гол. річки: Парана з притокою Параґвай, Ріо-дель-Плата, Ріо-Колорадо, Ріо-Саладо, Ріо-Неґро. Клімат переважно помірний, за винятком невеликого тропіч. регіону на Пн. Сх. і субтропічного – на Пн. Т-ра січня у Буенос-Айресі – від +17° до +29 °С, липня – від +6° до +14 °С. У теплому і вологому пн.-сх. регіоні переважають пальми, дальбергії, палісандр, танін. Пампа вкрита густою травою. У Патаґонію завезено евкаліпти, сикомори й акацію. Біля підніжжя Анд ростуть ялина, сосна, кедр, кипарис. Фауна: мавпи, ягуари, пуми, оцелоти, мурахоїди, тапіри, пекарі, зайці, вискачі (схожі на зайців), гуанако (ламоподібні). У Пампі трапляються броненосці, лисиці, дикі коти, олені, амер. страуси, куниці; з птахів – яструби, соколи, куріпки, кондори, альпаки, фламінго, папуги і колібрі.

А. – індустр.-аграрна держава, у якій широко представлено іноз. капітал і наявна велика фінансова заборгованість (140 млрд дол. США у 1999). За рівнем екон. розвитку посідає 3-є м. у Лат. Америці після Бразилії та Мексики. Обсяг ВНП у 1997 становив 324 млрд дол. США у поточ. цінах (9643 дол. на душу насел.). Ринок послуг складає 57 %, індустрія – 31 %, ліс. та с. госп-во – 12 % ВВП. Країна повністю забезпечує власні потреби в енергоносіях (нафта, газ, вугілля). Провідні галузі пром-сті – машинобудування, металург., харч., хім., цементна. Розвивається атомна енергетика. Провідні галузі с.-г. вироб-ва – зернове госп-во (пшениця, кукурудза), вирощування соняшнику, вироб-во м’яса та ін. Продукція с. госп-ва становить 68 % експорту країни і забезпечує понад 75 % валют. надходжень.

Осн. статті імпорту: паливо, товари широкого вжитку, металовироби, устаткування, продукція хім. та військ. (легкі танки, тренувал. літаки) пром-сті. Гол. зовн.-екон. партнери – США, Бразилія, Німеччина, Японія, Нідерланди.Серед культур. пам’яток Буенос-Айреса – Музей природничих наук і красних мист-в, а також Міжнар. художня галерея; музей Ла-Плата, відомий колекцією скам’янілостей; у Корієнтесі – колоніал. музей, церква. У Сальті – пам’ятки колоніал. арх-ри. У Місьйонесі та ін. пн. провінціях досить добре збереглися рештки руїн єзуїт. монастирів-редуктів 16–17 ст. Туристів також приваблюють щорічні карнавальні фієсти у березні, водоспади Іґвазу у провінції Місьйонес та величезні льодовики у провінції Вогняна Земля.

А. була єдиною країною Америки, яка визнала УНР і встановила з нею дипломат. взаємини у 1921. А. першою серед країн Лат. Америки 5 грудня 1991 визнала незалежність України і першою в регіоні 6 січня 1992 встановила з нею дипломат. взаємини. Цьому сприяла укр. громада Буенос-Айреса. Від березня 1993 у Буенос-Айресі діє Посольство України, а від травня 1993 – Посольство Арґентини в Києві. У структурі укр. експорту до А. в 1998 були здебільшого чорні метали, гарячезвальцьов. сталь, турбіни, насоси, шарикопідшипники, двигуни, трансформатори, добрива, трактори (94 %). В останні роки значно зріс (у 3,7 раза) експорт машинотех. продукції, з’явилася нова позиція – паливо та мастила (4,7 %), збільшилась частка товарів широкого вжитку. Набула чинності двостороння Угода про співпрацю в галузі культури, освіти та науки. Успішно проходять Дні України на щорічній Міжнар. книжк. виставці в Буенос-Айресі. Від 1996 в них беруть участь книговидавці України, зокрема такі вид-ва, як «Либідь», «Освіта», а також об’єдн. «Укрпошта», Книжкова палата України, т-во «Україна». Динамічно розвивається обмін спорт. делегаціями обох країн.

Історія укр. діаспори в А. налічує понад 100 р. Перші укр. поселенці – емігранти зі Сх. Галичини – почали прибувати й оселятися у пн. р-нах А., гол. чином у провінції Місьйонес. Збереглися відомості, що 27 серпня 1897 прибули з порту Буенос-Айрес і оселилися в місцевості Апостолес (провінція Місьйонес) перші 12 укр. родин – вихідці з Передкарпаття. Згодом укр. поселення поширились і в інші, переважно пн. та центр. провінції країни. До 1-ї світ. війни сюди переїхало бл. 10 тис. українців. У міжвоєн. час еміграція із Зх. України (зокрема Волині та Полісся) посилилася і кількість переселенців досягла 50 тис. осіб. Повоєнна укр. еміграція в А. була невеликою (6 тис.). В еміграц. русі українців до А. вирізняють 4 періоди: 1897–1914, 1922–39, 1946–51, від 1992. Нині в А. налічується бл. 350 тис. етнічних українців, основна частина яких мешкає в столиці і провінції Буенос-Айрес (понад 100 тис. осіб) та провінціях Місьйонес (бл. 129 тис.), Чако (25 тис.), Формоса (6 тис.), Ріо-Неґро і Коррієнтес (3 тис. осіб) та ін. Українці, що прибули до А. наприкінці 19 ст. і до 1-ї світ. війни, були здебільшого селяни, що й зумовило їхню подальшу вироб. діяльність. Першим укр. т-вом став Арґентинсько-Український Соціальний клуб, засн. в Апостолесі 1910 як вітальня ім. М. Шашкевича. 1916 це т-во отримало назву «Просвіта», а 1962 воно від’єдналося від «Просвіти» й існує з попередньою назвою досі. 1924 у Беріссо і в Буенос-Айресі засн. культ.-осв. т-во «Просвіта». 1926 – самовиховне (насправді політичне, лівого спрямування) Т-во українських робітників. 1930 засн. Укр. нац. клуб та Доброчинну спілку жінок. У 1938 Укр. стрілецька громада об’єднується з т-вом «Сокіл» в «Організацію державного відродження України» (згодом «Відродження»). Емігранти, що прибули з України після 2-ї світ. війни, не тільки поповнили вже створені укр. поселення у віддалених провінціях, а й поїхали працювати в міста, насамперед у Буенос-Айрес. Здебільшого це були учасники нац.-визв. руху в Україні чи насильно вивезені з України до Німеччини на каторжні роботи. Багато представників цієї еміграц. хвилі мали середню або вищу освіту, що значно активізувало громад. життя укр. діаспори. Саме з їхньої ініціативи з’явилися нові т-ва та орг-ції: Укр. клуб (1947), Укр. Пласт (1949), Спілка укр. молоді (1950), Братство укр. Січових стрільців (1950), Братство колиш. вояків 1-ї дивізії УНА (1951), Укр. катол. об’єднання (1952), Союз арґент.-укр. студентів (1953). З метою об’єднання угруповань укр. діаспори 1947 скликано Конгрес українців Арґентини, на якому утвор. Укр. центр. представництво (УЦП), вищим кер. органом якого є Конгрес товариств-членів. Т-ва, що входять до УЦП, гол. чином «Просвіта», а також Фундація ім. Т. Шевченка, є упорядниками п’яти радіопрограм, одна з яких – «Вільна Україна» – транслюється щонеділі радіостанцією «Colonia» (Уруґвай) на всю А. Посольство України підтримує постійні контакти з укр. орг-ціями Буенос-Айреса та провінцій, регулярно інформує їх про найважливіші події в Україні та міжнар. ініціативи нашої держави.

Нині бл. половини арґентинців укр. походження працює в с. госп-ві. Якщо зважити, що сільс. мешканці складають 16 % від заг. кількості насел. країни, то українці в аграр. секторі економіки А. відіграють досить помітну роль, маючи власні госп-ва розміром від 20 до 50 га, а подекуди й до 100 га. Зокрема, таку важливу експортну культуру, як чай, в А. першими почали культивувати у 20– 30-х рр. 20 ст. українці. Збут с.-г. продукції через посередників – також укр. ініціатива. Укр. селяни в провінціях Місьйонес та Чако вважаються піонерами освоєння цілин. земель, які перетворилися, завдяки їхнім зусиллям, на родючі лани. Другою числен. групою після селян є робітники, здебільшого високої кваліфікації. Деякі з них є власниками невеликих пром. підпр-в, чимало працюють у сфері обслуговування, торгівлі. Остан. часом серед українців А. зросла кількість фахівців – інж., лікарів, юристів, економістів, соціологів, філологів. Багато українців працюють викладачами у школах, ВНЗах, служать у поліції, війську. Укр. громада відіграє помітне місце у політ. житті А. Вона через своє Центр. представництво зверталася до президента країни К. Менема у справі визнання України як незалеж. держави. Від 1992 до А. почали прибувати укр. емігранти нової («четвертої») хвилі. Нині їх понад 5 тис., і прогнозується, що щорічно прибуватиме бл. тисячі. Досить ліберал. порядок оформлення віз дає змогу кожному громадянинові України (перевага надається особам із вищою освітою) у відносно короткий термін (до 1 року) отримати візу та виїхати в А. Помітну роль у житті нової еміграції відіграє УГКЦ, яка надала житло бл. 200 емігрантам, допомагає їм у пошуках житла та працевлаштуванні. У 1995 зроблено спробу створення Ін-ту дружби та культурних зв’язків «Арґентина–Україна», при якому планувалося відкрити другу у Лат. Америці каф. україністики (після створеної 1964 у департаменті славістики Буенос-Айрес. філіалу Укр. катол. ун-ту ім. св. Папи Климентія в Римі), але ці намагання не мали успіху. Ще від 1930-х рр. почало налагоджуватися літ. життя українців в А., розвивалися літ. взаємини з Україною. Було надруковано «Українсько-іспанський словар» (укладач Т. Петрівський), повість Ю. Шкрумеляка («Чота крилатих»). 1935 започатковано щорічний календар «Світло», де друкувалися матеріали про укр. письменників. 1939 у «Світлі» опубл. статтю про Т. Шевченка з добіркою його віршів, а також поезії І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського та ін. 1941 разом з окремими поезіями Т. Шевченка подано інформацію про укр. б-ки, що названі його іменем, в А. та Уруґваї. Згодом тут публікувалися твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Після 2-ї світ. війни в А. почали працювати культ.-осв. т-ва ім. Лесі Українки, ім. І. Франка та інші, які підтримували зв’язки з Україною. У 50-х рр. у різних укр. вид-вах Буенос-Айреса укр. мовою вийшли «Кобзар» (з передмовою іспан. та англ. мовами), повість В. Василевської «Зорі над озером», оповідання Б. Грінченка «Олеся – маленька героїня»; роман Р. Гуїральдеса «Дон Сегундо Сомора» (1955, укр. перекл. О. Сацюка), епічна поема «Мартін Ф’єрро» Х.-Р. Ернандеса (1955, перекл. В. Кутульського). 1961 в Буенос-Айресі вийшла друком кн. А.-Х. Баттістеси «Тарас Шевченко», що містила короткий життєпис і проз. перекл. «Заповіту». 1983 в «Українському слові» опубл. поезії В. Симоненка у перекл. іспанською Л. Голосвана. 1987 окремим вид. вийшла зб. оповідань Ю. Покальчука «Тінь». В Україні деякі твори Х. Кортасара, Х.-Л. Борхеса, Р. Ларри, А. Варели, У. Костаніні, Ф. Соррентіно, Х. Абалоса, А. Кусані, М. Ернандеса, Д.-Ф. Сарм’єнто та ін. переклали Л. Олевський, Ю. Покальчук, С. Борщевський, В. Кордун, О. Буценко та ін. Вийшли зб. «Сучасна латиноамериканська повість» (1978), «Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників» (1984), «Антологія аргентинської поезії 20 ст.» (Лц., 1998) та ін.

Літ.: Кириленко О. Українці в Америці. Відень, 1916; Вапрович С. Арґентина і українська еміґрація в ній. Л., 1935; Сапеляк А. Українська католицька церква в Арґентині. Буенос-Айрес, 1972; Данилишин М. Українці в Арґентині // Los ucranios en la república Argentina. Buenos Aires, 1979; Информационный потенциал Республики Аргентина и ее возможности в создании единого информационного пространства общего рынка Юга // Экономика и упр. в зарубеж. странах. 1994. № 12; Градскова Ю. В. Демократизация и семья в Чили и Аргентине // Лат. Америка. 1995. № 8; Ермаков Д. Н. Особенности исторического развития Аргентины в годы правления администрации Хуана Доминго де Перона: история, проблемы и итоги. Москва, 1995; Ермольева Э. Г. Комплекс национальных программ «Новая школа XXI века» в Аргентине // Педагогика. 1995. № 2; Ворожейкина Т. Специфика гражданского общества в Аргентине // Мировая экономика и междунар. отношения. 1996. № 6; Казаков В. П. Коминтерн, компартия и рабочее движение в Аргентине // Лат. Америка. 1996. № 11; Лобанцова С. Н. Аргентина: шторм над банками // Там само. № 10; Самойленко А. А. Політика Аргентини в Латинській Америці у 80-х – на початку 90-х рр. К., 1996; Ермаков Д. Н. Перонизм и построение правового демократического государства // Лат. Америка. 1997. № 6; Українці в Аргентині. К., 1997; Сапеляк А., о. І. Сенишин. Український місіонер-піонер в Арґентині. Л., 1997; M. Vasylyk. Inmigración Ucrania en la República Argentina. Buenos Aires, 2000.

М. Василик

Стаття оновлена: 2001