Ардашев Павло Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ардашев Павло  Миколайович

АРДА́ШЕВ Павло Миколайович (Ардашев Павел Николаевич; 22. 11 (04. 12). 1865, с. Біляр В’ятської губ., нині Кіров. обл., РФ – червень 1924, Вітебськ, Білорусія) – російський історик, дослідник історії Франції. За більшов. доби був вилучений з вітчизн. історіографії. Навч. на істор.-філол. ф-ті Моск. ун-ту (1885–89). Ще студентом під кер-вом проф. В. Гер’є написав дослідж. «Переписка Цицерона как источник для истории Юлия Цезаря», за яку удостоєний золотої медалі; твір надруковано в журналі Моск. ун-ту. Після закінчення навч. А. рекомендовано професор. стипендіатом. 1894 склав екзамен магістра історії. 1896 поїхав у тривале наук. закордонне відрядження. Досліджував діяльність провінц. франц. адміністрації напередодні революції 1789. Працював у департамент. архівах 13 міст Франції, вивчав архівні матеріали; згодом – у Британ. музеї. Монографія А. «Провинциальная администрация во Франции в последние годы старого режима» побачила світ 1900, а в жовтні того ж року одержала престижну премію ім. С. Соловйова Моск. ун-ту. 1901 А. захистив її як магістер. дис. 1906 в Києві вийшов друком 2-й том дослідж., за яке А. отримав ступ. д-ра заг. історії, згодом 3-й том, що містив 600 документів мовою оригіналу. Трилогія А. зустріла схвальні відгуки в Росії, Франції та Англії, було опубл. бл. 30 рецензій. А. – активний учасник міжнар. наук. конгресів істориків у Берліні (1909) та Лондоні (1913). Викладав у С.-Петербур., Новорос. і Юр’єв. (Тарту) ун-тах. Від січня 1903 – доц., згодом проф. Київ. ун-ту. У нац. питанні А. займав великодерж. шовініст. позицію, відомий як українофоб та антисеміт. Перед поч. 1-ї світ. війни – один із керівників київ. антиукр. орг-ції «Клуб русских националистов», активний прибічник прем’єр-міністра П. Столипіна, чл. чорносотен. «Союза русского народа». Після проголошення УНР та українізації ВШ переїхав до Криму, де працював у Таврій. ун-ті (1918–23). Його наук. роботу відзначено преміями Моск. ун-ту та Петрогр. АН, а за франц. перекл. присуджено почесне звання «Officier de I’instruction publique». Від грудня 1923 А. працював у Вітеб. пед. ін-ті.

Тв.: Абсолютная монархия на Западе. С-Петербург, 1902; «Похвала глупости» – сатира Эразма Роттердамского / Пер. с лат. К., 1904; О прогрессе в исторической науке: Вступительная лекция. К., 1904; Администрация и общественное мнение во Франции перед революцией. К., 1905; История Западной Европы: Дополнение к лекциям по всемирной истории проф. Петрова. С.-Петербург, 1910.

Літ.: Урсу Д. Доктор загальної історії // КСв. 1999. № 81, 82.

Д. П. Урсу

Стаття оновлена: 2001