Ареал

АРЕА́Л (від лат. area — площа, простір) — територія або акваторія, у межах яких поширений певний вид рослин чи тварин або інші таксономічні групи рослин чи тварин. А. є специфіч. для кожного виду. У межах А. рослини і тварини розміщені не суцільно, а в екол. нішах, що відповідають вимогам даної групи організмів. А. різняться розмірами, формою, конфігурацією та характером місця походження. А. може мати розмір у кількасот м² або охоплювати майже всю поверхню земної кулі. За структурою розрізняють кілька типів А. Космополітичні А. займають більшу частину поверхні земної суші або океанів. Частота поширення його відповідає рангам вищих таксономічних одиниць — ряду, родини. Серед рослин — це родини злакових та складноцвітих; роди та види тут рідко зустрічаються. Найбільше «космополітів» є серед представників водяної та болотної флори, що пов’язано з одноманітністю умов існування та легкістю розселення (очерет, бишник та ін.). Чимало їх серед бур’янів (кропива, кульбаба, осот тощо). Із представників тварин. світу до цієї групи можна віднести тих, що живуть поряд з людиною (щур сірий, муха кімнатна). Протилежністю космополітич. типові є вузька локалізація виду в певному невеликому, іноді надзвичайно обмеженому р-ні. Таке явище спостерігається в рослин. світі океанічних о-вів. Обмежений А. характерний для ендеміків, які зустрічаються в одному місці або мають порівняно вузький А. Такими є ендеміки Кавказу, Алтаю, Пд. Америки, Австралії. Площа А. змінюється. У молодих прогрес. видів А. збільшується, причому його зростання може відбуватися повільно, протягом десятків, а то й сотень років. Такими ж темпами відбувається зменшення А. у реліктових видів. Під реліктовим розуміють А. виду, що є залишком давньої флори. Чимало релікт. рослин збереглися ще з дольодовик. часу. В Україні це багно, журавлина, брусниця. Іноді вид в А. на новому місці заміщується іншими. Це т. зв. вікарні А., які здебільшого поширені в гір. р-нах, де внаслідок ізоляції окремих р-нів вид поділяється на кілька підвидів, кожний з яких займає окремий р-н. Численні риби та молюски представлені парами близьких форм, кожна з яких зустрічається в атлант. або тихоокеан. прибережних водах. Межі А. можуть бути відносно сталими або несталими, розширюватися й зменшуватися. Розрізняють А. суцільні й розірвані, або роз’єднані, диз’юнктивні. Суцільні А. мають з рослин, напр., родина березових, з тварин — обмежена незначною територією дзьобоголова рептилія гатерія. Диз’юнктивні А. мають високогірні рослини (ломикамінь, тирлич), із пташок — голуба сорока. Центром А. вважають місце, з якого почалося поширення виду; звичайно і щільність виду в цьому місці буває найбільшою. А. геосистеми — це зона поширення певних сукупностей рослин. угруповань в умовах їхнього розвитку. У наш час А. значною мірою залежить від впливу людини на природу. Ареали-домінанти — це площі, зайняті видом, який у даній місцевості переважає. Ареал-мінімум — найменша площа, на якій присутні всі константні види досліджуваної рослин. асоціації. Встановлення А. окремих видів рослин і тварин сприяє вивченню історії рослин. і тварин. світу. Для визначення А. проводиться картування, яке широко використовують при з’ясуванні розміщення рослин. і тварин. ресурсів, поширення шкідників с.-г. культур та ліс. насаджень, збудників різних хвороб тощо. Щодо корисних рослин, то їх А. людина розширює свідомо.

Витоки ареалографії як науки лежать у географії рослин. Наприкінці 17 ст. Менцель уперше застосував термін «географія рослин», чим і заклав основи для подальшого вивчення поширення рослин за геогр. принципом. Велике значення для розвитку ареалогії мали праці К. Вільденова, О. Гумбольдта, у яких розглядалося питання розміщення видів на земній кулі залежно від клімат. та ін. умов. Винятково важливе значення мала класична праця А. де Кандоля «Géographie botanique raisonnée» («Географія ботанічна з коментарями», 1855), значна частина якої не втратила актуальності донині. У ній викладено основи вчення про А. з аналізом залежності від розмірів та контурів, а також від зовн. умов (зокрема клімату) та особливостей екології виду, розроблено осн. положення флорист. фітогеографії. Знач. вплив на розвиток науки мали праці А. Енґлера, який застосував істор. підхід до вивчення питань ареалографії, а пізніше — праці М. Вавилова, який у своїх дослідж. використовував генет. підхід. У подальшому питання ареалогії знаходить своє відображення у працях А. Бекетова (1896), А. Краснова (1899), М. Кузнецова (1920), Г. Танфільєва (1923), О. Гросгейма (1930), Є. Вульфа (1936), В. Альохіна (1944). У фундам. працях А. Толмачова (1962, 1968, 1974) досить повно визначено цілі та завдання ареалогії, розроблено її наук. концепцію.

Знач. внесок у розвиток ареалогії зробили укр. вчені, зокрема Ю. Клеопов, який запропонував класифікацію геогр. елементів для аналізу флори України, виділяючи тип елемента, елемент і субелемент. Більшість класифікац. одиниць, які ввів Ю. Клеопов, використовують у своїх працях укр. та закордонні автори. Цінний внесок у розвиток ареалогії мало заг. флорогенет. районування Палеарктики, запропоноване М. Поповим. Принципи ботаніко-геогр. районування, які учений розробив на прикладі Давнього Середземномор’я, і нині є основоположними в географії рослин. світу цього регіону. На розвиток зонал. ареалогії позитивний вплив мали праці Є. Лавренка та А. Окснера. Є. Лавренко дослідив євроазій. степовий тип А., поділивши його на чотири класи: євроазій., понтич., казахстан., понтично-казахстанський. А. Окснер, вивчаючи видову різноманітність лишайників, до осн. ознак виду відносив їхні А. за розмірами та конфігурацією, формою, цілісністю або розривом, щільністю насел., темпами, ступенем та спрямованістю (прогрес чи регрес) розвитку. У межах А. він виділяв уніцентр., біцентр. і поліцентр. типи, а також центр щільності, де вид має найбільшу насиченість, і масовий центр. М. Рубцов розробив класифікацію заг. геогр. ареалів видів крим. флори. Ю. Шеляг-Сосонко розглядає А. з погляду популяції виду і вважає, що в більшості випадків види не досягають своїх можливих екол. меж, принаймні у межах їхнього ареалу.

Розмір шрифту

Ареал

Рекомендована література

Інформація про статтю