Ареалогія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ареалогія

АРЕАЛО́ГІЯ (від лат. area – площа, простір і …логія) – розділ мовознавства, етнології, у межах якого досліджують просторову поведінку й диференціацію явищ мови, культури, установлюють межі поширення визначальних рис їх локальних варіантів. У мовознавстві А. постала як наслідок картографування мовних одиниць і явищ різних структур. рівнів (звук. складу, грамат. будови, лексики). Синтезом ареалог. інформації про укр. мову є карта діалектів, на якій за набором визначал. рис у межах усього простору побутування мови виділено одиниці різної величини – наріччя, діалекти, групи говірок (першу карту укр. діалектів уклав К. Михальчук 1872); інформацію про поширення окремих явищ матеріал. і духов. культури синтезовано на картах етногр. районування укр. етнокультур. ареалу. Лінгвістична А. досліджує зовн. межі поширення мови, її розмежування з сусід. мовами, внутр. поділ на діалектні одиниці, взаємовпливи і взаємодію діалектів у межах однієї мови, суміж. мов та сім’ї мов, вивчає причини і час формування меж наріч і діалектів, глибину протиставлення суміж. діалектів, зміну діалект. меж у часі. Важл. проблемою А. мови і культури є вияв співвідношення меж поширення у просторі мовних одиниць і явищ традиц. матер. і духов. культури, взаємозумовленість, накладання чи ненакладання зон їхнього поширення. Розвиток А. культури спирається на традиції лінгвіст. А., на лінгвогеографію, її понятійну базу, картографічний та інтерпретат. апарат. Карти фіксують розташування у просторі співвідносних явищ, які відтворюють різні етапи їх змін, тому становлять надійне джерело інформації щодо розвитку явищ мови чи культури упродовж тривалого часу. Створення карт і атласів забезпечило мовознавство та етнологію якісно новим і значним за обсягом систематиз. матеріалом, заклало підґрунтя для принципово нового пояснення сучас. стану, просторової варіативності й етапів еволюції мови і культури, етно- й культурогенезу. Карти подають поширення інтеграл. та диференц. рис мови і традиц. культури, поєднання яких творить специфіку кожної мовно-етногр. зони України; водночас карти засвідчують, що за визначал. рисами етномовні зони належать до єдиного етносу. Ареал. диференціацію укр. мови відтворюють «Атлас української мови» у 3-х т. (т. 1, 2, 1984–88, т. 3, 2001), регіонал. атласи Й. Дзендзелівського (Закарпаття), Т. Назарової, М. Никончука (Середнє Полісся), К. Германа (Буковина), Г. Мартинової (Середня Наддніпрянщина), «Atlas gwar bojkowskich» та ін.; ареальні відмінності традиц. культури відбивають рукописна праця «Українці. Етнографічний атлас», «Поліський етнолінгвістичний атлас», карти в описових дослідж. про окремі етногр. регіони («Гуцульщина», «Бойківщина», «Лемківщина» та ін.) і весь укр. етнокультур. ареал (напр., «Українці» у 2-х т., К., 1999).

Літ.: Ареальные исследования в языкознании и этнографии. 1974; Проблемы картографирования в языкознании и этнографии. 1974; Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Язык и этнос. Сб. науч. тр. 1983 (усі – Ленінград); Сучасні проблеми ареалогії. К., 1994.

П. Ю. Гриценко

Стаття оновлена: 2001