Арктика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арктика

А́РКТИКА (від грец. άρκτῶος – північний) – північна полярна область Землі, що охоплює крайні частини Євразії та Північної Америки, Північний Льодовитий океан з островами, прилеглі частини Атлантичного й Тихого океанів. Природна межа А. співпадає з пд. межею зони тундри. Заг. пл. 27 млн км2 (інколи А. обмежують із Пд. Північним полярним колом, тоді її пл. – 21,3 млн км2, з них на водну поверхню припадає 14,2 млн км2). Природні умови А. суворі: низький радіац. баланс, мінусова середньорічна т-ра повітря, багаторічна мерзлота та льод. покрив на водній поверхні. Часто бувають тумани і дощі. Для значної частини А. характерні сильні й нестійкі вітри, взимку завірюхи. Арктичні повітр. маси, поширюючись на південь, досягають тер. України, наслідком чого є різке похолодання, особливо взимку і в перехідні періоди. У рослин. покриві переважають угруповання з лишайників, мохів, трав та чагарників. Серед тварин поширені пн. олень, вівцебик, білий ведмідь, песець, лемінги. Пром. значення мають моржі, тюлені (нерпа, лахтак), білуха, а також риби: тріска, сьомга, навага та ін. Птахи представлені понад 240 видами, найхарактернішими є біла куріпка і біла сова. В А. прийнято систему поляр. секторів, яка склалася історично в результаті фактич. розмежування сфери інтересів приполярних держав в А. Кожний поляр. сектор становить собою трикутник, основою якого є пн. кордон держави, що прилягає до Пн. Льодовитого океану, а вершиною – Пн. полюс. Полярні сектори в А. мають РФ, Канада, США, Норвегія, Данія. Всі землі та острови, що містяться чи можуть бути відкриті в межах сектора держави, належать до складу її території. Мор. арктичні простори, за винятком внутр., істор. і територ. вод, мають статус відкритого моря. Дослідж. А. розпочалися у 2-й пол. 16 ст. У 17 ст. рос. промисловці і укр. козаки плавали уздовж узбережжя Сибіру. Результатом експедицій, проведених у 18 ст. рос. дослідниками В. Берингом, С. Малигіним, С. Челюскіним, братами Лаптєвими та ін., було нанесення на карту майже всього пн. узбережжя Азії. Велике значення для вивчення А. мали експедиції 19 – поч. 20 ст. (рос. дослідників Ф. Літке, Ф. Врангеля, С. Макарова, норвеж. Ф. Нансена і Р. Амундсена, швед. А. Норденшельда, амер. Дж. де Лонґа, Р. Пірі, англ. Дж. Росе, У. Паррі та ін.). У вивчення А. зробили внесок дослідники родом з України, зокрема Г. Сєдов, О. Шмідт, І. Папанін, П. Ширшов. У добу СРСР на узбережжі й островах рад. сектора А. створ. мережу поляр. гідрометеорол. станцій. Від 1937 у Центр. А. функціонували рад. дрейфуючі ст. «Північний полюс». Прокладено Пн. мор. шлях. Важливі дані про природу Центр. А., зокрема про її льодовий покрив, одержано в результаті високоширотного походу атомного криголама «Арктика», який уперше за історію мореплавства 17 серпня 1977 досягнув Пн. полюса. В А. споруджено порти, інтенсивно освоюються природні багатства – нафта, газ, поліметал. руди, виникли великі пром. центри. Освоєння А. відбувалося з допомогою літаків «Ан», які від перших маленьких біпланів Ан-2 до сучасних Ан-74 допомагали полярникам. 1986 здійснено посадку реактивного Ан-74 (ком-р екіпажу О. Галуненко) на Полярному полюсі. Укр. спортсмени неодноразово брали участь у арктичних лижних переходах. 1995 А. відвідала група укр. спортсменів та політиків на чолі з І. Біласом.

Літ.: Сно Є. Боротьба за Північний полюс. Від стародавніх часів до наших днів: Популяр.-наук. нариси. Х.; К., 1930; Данский Р. Победители Арктики. Х., 1934; Скотт Дж. Ледниковый щит и люди на нем / Пер. с англ. Москва, 1959; Папанин И. Д. Жизнь на льдине: Дневник. Москва, 1977; Нобиле У. Крылья над полюсом: История покорения Арктики воздушным путем / Пер. с итал. Москва, 1984; Пасецкий В. М. Русские открытия и исследования в Арктике, первая половина ХIX в. Ленинград, 1984; Кук Ф. А. Мое обретение полюса / Пер. с англ. Москва, 1987; Маллвиц И. Арктика и Антарктика / Пер. с нем. Москва, 1998; Іконников В. З арктичного зошита // ЛУ. 2000, 16 листоп.

В. М. Окунь

Стаття оновлена: 2001