Арсенич Микола Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арсенич Микола  Васильович

АРСЕ́НИЧ Микола Васильович (Арсенич-Березовський; псевд. – Михайло, Григір, Максим, Дем’ян; 27. 09. 1910, с. Нижній Березів, нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл. – 23. 01. 1947, с. Жуків Бережан. р-ну Терноп. обл.) – військово-політичний діяч українського національно-визвольного руху в Західній Україні. Чл. Центр. проводу ОУН(б), чл. Гол. ради ОУН. Лицар Золотого Хреста Заслуги. Закін. юрид. ф-т Львів. ун-ту (1936). Юнаком вступив до Укр. військ. орг-ції. Чл. ОУН від 1929. За антипольську діяльність неодноразово був арештований. У 1937– 38 очолював орг-цію політ. в’язнів-українців у львів. в’язниці «Бригідки». Від 1939 – у Німеччині, закін. спец. школу абвера в Кракові. Після створення Служби Безпеки (СБ) ОУН(б) на поч. 1940 стає заст. її шефа М. Лебедя. Від березня 1941 очолював референтуру СБ Центр. проводу ОУН. Під кер-вом А. створ. територ. мережа органів СБ, відпрацьовуються методи контррозвідки підпілля ОУН за умов протиборства з рад. органами держ. безпеки. Водночас виступав прихильником тотального контролю всередині ОУН, насаджував терорист. методи внутр. безпеки, заохочував безпідставні фіз. «чистки» серед підпільників та репресії за етніч. ознакою. 1944 разом з ін. кер. ОУН вів переговори з нім. командуванням про співпрацю в боротьбі з імпер. СРСР. 23 січня 1947 під час оперативно-бойової операції військ МВС СРСР бункер, де переховувався А., був оточений, а сам він покінчив життя самогубством. Разом із ним загинула його дружина Г. Гунько – референт жін. орг-ції Львів. міського проводу ОУН. 2 лютого 1997 у рідному селі А. відкрито мемор. дошку з його барельєфом.

Літ.: Содоль П. Українська Повстанська Армія (1943–1949): Довід. Нью-Йорк, 1994; Арсенич П. Березуни (Біогр. відомості про уродженців Нижнього Березова). Ів.-Ф., 1994; Його ж. Микола Арсенич «Михайло» // Літопис Голготи України. Т. 3. Героїка ОУН–УПА. Л., 1997.

Д. В. Веденєєв

Стаття оновлена: 2001