АРТЕМʼЮ́К Павло Федорович (єпис­коп Платон; літ. псевд. П. Носувець; 18. 12. 1891, с. Носів Більс. пов. Сідлецької губ., нині Люблін. воєводства, Польща — 05. 08. 1951, Торонто) — громадський і церковний діяч, педагог. Закін. Вілен. учител. ін­ститут. У 1920– 30-х рр. — активний діяч товариства «Просвіта» та дир. укр. приват. початк. школи ім. О. Стороженка в Бересті (нині Брест, Білорусь); організатор освіт. курсів для дорослих та муз.-хор. і театр. колективів. Автор нарисів з укр. життя в Бересті. Один з доповід­ачів на Укр. церк. зʼ­їзді в Луцьку (5–6 червня 1927) та чл. Укр. церк. комітету. Після ліквідації польс. адміністрацією укр. організ. життя на Берестейщині та увʼязне­н­ня у таборі в Березі-Картузькій ви­їхав на Волинь, де 1935 прийняв сан священика і був при­знач. настоятелем парафії в с. Ново­ставці Рівнен. повіту. 1942 прийняв чернецтво і 2 серпня був рукополож. на єпис­копа Рівненського УАПЦ. Керуючи церк. жи­т­тям на тер. Рівнен., Дубен., Кремʼян., Здолбунів. та Заслав. пов., ви­ступав на захист ре­пресованих нацист. окупац. владою священиків та церк. діячів. 1944 залишив Рівне, оселився в зх. частині Німеч­чини, де управляв парафіями церк. провінції Вюртемберґ-Баден (1945–47), водночас в. о. секр. Собору єпис­копів і Священ. синоду УАПЦ (1944– 49). Дбав про ви­да­н­ня укр. пере­кладів церк. спів­ів, видав «Служебник», «Часослов», «Катехизис», під­ручник «Коротка історія Православної Церкви», часописи «Церква і Народ», «Богословський Вісник» та календарі Священ. синоду УАПЦ на 1947, 1948 і 1950. У лютому 1951 А. ви­їхав до Канади, де мав очолити Сх. єпархію УАПЦ, однак цьому пере­шкодила перед­часна смерть.