Артем’юк Павло Федорович
Визначення і загальна характеристика
АРТЕМ’Ю́К Павло Федорович (єпископ Платон; літ. псевд. П. Носувець; 18. 12. 1891, с. Носів Більс. пов. Сідлецької губ., нині Люблін. воєводства, Польща — 05. 08. 1951, Торонто) — громадський і церковний діяч, педагог. Закін. Вілен. учител. інститут. У 1920– 30-х рр. — активний діяч товариства «Просвіта» та дир. укр. приват. початк. школи ім. О. Стороженка в Бересті (нині Брест, Білорусь); організатор освіт. курсів для дорослих та муз.-хор. і театр. колективів. Автор нарисів з укр. життя в Бересті. Один з доповідачів на Укр. церк. з’їзді в Луцьку (5–6 червня 1927) та чл. Укр. церк. комітету. Після ліквідації польс. адміністрацією укр. організ. життя на Берестейщині та ув’язнення у таборі в Березі-Картузькій виїхав на Волинь, де 1935 прийняв сан священика і був признач. настоятелем парафії в с. Новоставці Рівнен. повіту. 1942 прийняв чернецтво і 2 серпня був рукополож. на єпископа Рівненського УАПЦ. Керуючи церк. життям на тер. Рівнен., Дубен., Крем’ян., Здолбунів. та Заслав. пов., виступав на захист репресованих нацист. окупац. владою священиків та церк. діячів. 1944 залишив Рівне, оселився в зх. частині Німеччини, де управляв парафіями церк. провінції Вюртемберґ-Баден (1945–47), водночас в. о. секр. Собору єпископів і Священ. синоду УАПЦ (1944– 49). Дбав про видання укр. перекладів церк. співів, видав «Служебник», «Часослов», «Катехизис», підручник «Коротка історія Православної Церкви», часописи «Церква і Народ», «Богословський Вісник» та календарі Священ. синоду УАПЦ на 1947, 1948 і 1950. У лютому 1951 А. виїхав до Канади, де мав очолити Сх. єпархію УАПЦ, однак цьому перешкодила передчасна смерть.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
