КОМІСА́РЕНКО Сергій Васильович (09. 07. 1943, м. Уфа, Башкорто­стан, РФ) — біо­хімік, лікар-імунолог, дипломат. Син Василя, брат Ігоря Комісаренка. Доктор біо­логічних наук (1989), професор (1990), академік Національної академії наук України (1991) та Національної академії медичних наук України (1993). Дійсний член НТШ (2025). Над­звичайний і Повноважний Посол України (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки (1979). Премія імені О. Пал­ладіна НАН України (2003). Ордени «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (1998), князя Ярослава Мудрого 5-го (2005) ступеня, Свободи (2018). Золота медаль імені В. Вернадського Національної академії наук України (2023). Закінчив Київський медичний ін­ститут (1966). Працює від 1969 в Ін­ституті біо­хімії НАН України (Київ): від 1975 — завідувач лабораторії імунохімії, від 1982 — від­ділу молекулярної імунології, 1988–92 та 1998–2026 – директор, від 2026 – радник при дирекції. За­ступник голови Ради Міністрів України, Премʼєр-міністра України з гуманітарних питань (1990–92). Над­звичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії (1992–98) та Ірландії (1995–98). Академік-секретар Від­діле­н­ня біо­хімії, фізіології і молекулярної біо­логії НАН України (від 2004). Головний редактор «Українського біо­хімічного журналу» (1989–92, від 1998), журналу «Біо­технологія» (від 2005). Президент Українського біо­хімічного товариства (від 1999). Перший за­ступник голови Української ради миру (від 1999). У 1995 ві­ді­грав вирішальну роль у пере­дачі Україні британської антарктичної станції «Фарадей» (нині «Академік Вернадський»). 

Наукові дослідже­н­ня у галузі біо­хімії імунітету. Ви­вчає молекулярні механізми активації лімфоцитів, здійснює імунохімічний аналіз білків, пептидів і клітин­них антигенів. Під його керівництвом проведено дослідже­н­ня імунітету ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електро­станції та об­ґрунтовано вплив малих доз радіації на систему природного імунітету; описано біо­логічну дію фосфорорганічних комплексонів-бісфосфонатів та протипухлин­ну й імуномодулюючу активність метиленбісфосфонової кислоти; роз­роблено методи дослідже­н­ня білків і пептидів крові та антигенів лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл; створено низку імунодіагностикумів для виявле­н­ня туберкульозу, дифтерії та для моніторингу стану системи зсі­да­н­ня крові. 2013 у Києві ви­дано книгу «Біо­хімія і біо­технологія — сучасній медицині», присвячену 70-річному ювілею К. Автор низки статей в ЕСУ.