Академія наук суднобудування України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Академія наук суднобудування України

АКАДЕ́МІЯ НАУ́К СУДНОБУДУВА́ННЯ УКРАЇ́НИ (АНСУ) – всеукраїнська громадська організація, що об’єднує науковців та фахівців суднобудівної галузі. Засн. у червні 1996 в Миколаєві. Президент – Г. Романовський (від 1996). Нині АНСУ має 14 обл. відділ., де працює 85 дійс. чл., 40 чл.-кор. та 19 експертів, серед яких Ю. Воробйов, О. Мільто, В. Квасницький, В. Волков, Ю. Горобець, Ю. Крючков, С. Рижков, Ю. Шамарін, В. Блінцов та ін. Академія аналізує стан, тенденції та перспективи розвитку суднобудування, мор. та річк. флоту; сприяє впровадженню фундам., пошук., приклад. та дослідно-конструктор. розробок, спрямованих на комплексне вирішення актуал. проблем суднобудування, нових принципів проектування суден та обладнання, використанню нових матеріалів, конструкцій та ін.; створює інформ. банки відповід. наук. даних; проводить обмін наук.-тех. інформацією; координує н.-д. та навч. роботи в галузі суднобудування; займається видавн. діяльністю тощо. Вчені АНСУ розробили теорію плазмохім. горіння й теплообміну в плазмових потоках і на її основі створили плазмові системи горіння палива для теплових двигунів і котлів; принципи інтенсифікації переносу в двофаз. дисперс. середовищах при обтіканні перепон та в каналах і на їхній основі сконструювали для теплових двигунів та різноманіт. галузей нар. госп-ва екол. й ресурсозберігаюче обладнання для очищення та утилізації викидів; нові матеріали й технології зварювання і споріднених процесів для мор. об’єктів, суднового та енергет. обладнання; теор. основи неліній. хитавиці та безпеки нових типів суден. А також створили багатоцільові телекеровані підводнотех. комплекси й технології виконання різноманіт. підводнотех. робіт; міжгалуз. центр метролог. атестації та сертифікації поліметрич. систем на базі методів та засобів імпульс. поліметрії, що значно підвищують ефективність та безпеку суден, танкерів, берег. паливосховищ; новий напрямок суднових вітродвигунів на основі жорстких вітрил та ін.

С. С. Рижков

Стаття оновлена: 2001