Акліматизація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Акліматизація

АКЛІМАТИЗА́ЦІЯ (від лат. ad – до, для і клімат) – пристосування організмів до нових умов існування. У природознав. науках – пристосування до кліматич., фіз.-хім. і ґрунтових умов нового середовища та до нових біоценозів, у які потрапляють організми природ. шляхом або штучно при актив. (свідомій чи випадковій) участі людини. Відбувається також при переселенні організмів у місця, де вони раніше проживали, але з різних причин зникли (реакліматизація). Акліматизованими можна вважати організми, які в нових умовах нормально розвиваються і дають життєздатне потомство. Явище А. знаходить наук. пояснення у вченні про мінливість, спадковість та добір. Під А. розуміють також сукупність штуч. прийомів, що сприяють швидкому й успішному проходженню акліматизац. процесу. Термін «А.» інколи вживається і щодо людини, яка потрапила в нові для неї і досить відмінні кліматичні умови, напр., Арктики, Антрактики, високогір’я тощо (див. Адаптація).

М. М. Хомляк

Акліматизація рослин (А. р.) – процес пристосування рослинного організму до умов довкілля. А. р. є складником процесу еволюції рослин. Теор. засади вчення про А. р. заклав нім. ботанік-географ А. Гумбольдт. У розвиток теорії А. р. великий внесок зробив Ч. Дарвін. Перші наук. дослідж. з А. р. в Україні проводили В. Каразин на поч. 19 ст. у своєму акліматизац. саду побл. Краснокутська (смт від 1925) на Харківщині, трохи пізніше – А. Муравйов-Апостол (с. Хомутець, нині Миргород. р-ну Полтав. обл.), М. Зарудний у с. Софіївка побл. Костянтинограда (нині Кегичів. р-ну Харків. обл.). У цих та ін. акліматизац. і ботан. садах (перший в Україні та й у Рос. імперії ботан. сад засн. 1804 при Харків. ун-ті) проводилися регулярні фенол. спостереження, випробовувалися нові методи вирощування рослин. Проте ці роботи не були належно оцінені, як не була й повністю висвітлена історія акліматизації нових рослин в Україні. Нині дослідж. з А. р. проводяться переважно в поєднанні з селекцією. Одержано багато нових сортів декор., плод., харч., корм. і тех. рослин. Найбільшими осередками А. р. є Нац. ботан. сад НАНУ (Київ), Нікіт. ботан. сад УААН (Ялта), Донец. ботан. сад НАНУ, Ботан. сад ім. О. Фоміна Київ. ун-ту. Теор. й експерим. дослідж. з А. р., зокрема дерев. рослин, проводили М. Кащенко, Л. Симиренко, О. Фомін, А. Сапегін, В. Липський, В. Малєєв, С. П’ятницький, М. Давидов, М. Гришко, О. Липа, О. Кормиліцин, В. Любименко, С. Іллічевський, Ф. Щепотьєв, а нині – М. Кохно, Й. Сікура, Б. Термена, С. Клименко, С. Харкевич, С. Кузнецов, Д. Костирко та ін. Внаслідок цих дослідж. опрацьовано методи ступеневої акліматизації, оцінювання її успішності і швидкості. Культури кількох видів рослин із пд. р-нів України (виноград, персик, абрикос, грец. горіх, айва) нині вирощуються в крайніх пн. р-нах, культивуються нові плод. рослини (актинідія, лимонник китайський тощо).

Літ.: Кащенко Н. Ф. Научные основания и практическое значение гибридизации. С.-Петербург, 1910; Малеев В. П. Теоретические основы акклиматизации древесных растений. Ленинград, 1933; Харкевич С. С. Полезные растения природной флоры Кавказа и их интродукция на Украине. К., 1966; Лыпа А. Л. Интродукция и акклиматизация древесных растений на Украине. К., 1978; Кохно М. А. Методика оцінки успішності акліматизації деревних рослин. К., 1981; Сикура И. И. Переселение растений природной флоры Средней Азии на Украину. К., 1982.

М. А. Кохно

Акліматизація тварин (А. т.) – процес пристосування тваринного організму до нових умов існування. Свідома А. т. людиною почалася в глибоку давнину, коли кочівники приводили приручених або й диких тварин. Розвиток транспорт. засобів значно збільшив можливості А. т. Нині вона набула розмаху у світ. масштабі. Теор. обґрунтування процесу А. т. як одного з напрямків біол. науки розпочалося у серед. 19 ст. Цьому сприяла широка популярність ідей проф. К. Рульє, який пропагував вивчення відносин тварин з довкіллям і дослідження їхньої акліматизації, а також результати робіт з А. т., опубліковані Париз. т-вом акліматизації, яким керував І. Ж. Сент-Ілєр. У цар. Росії початківцем цієї справи був дійс. чл. Моск. т-ва дослідників природи – А. Богданов. З його ініціативи при Рос. т-ві с. госп-ва було створ. Ком-т з акліматизації тварин і рослин, до програми якого входило розповсюдження наук. ідей і практ. досягнень з акліматизації, охорони, а також переселення і приручення нових видів диких і свійських тварин. Значна увага приділялася віддаленій гібридизації як одному із факторів успішної А. т. У 1858–59 видаються праці Ком-ту з акліматизації – «Записки» і «Известия Комитета акклиматизации животных и растений», які 1860 об’єдналися в ж. «Акклиматизация». Це сприяло створенню відділ. Ком-ту у Харкові, С.-Петербурзі, Воронежі, Орлі, Тифлісі, а також перетворенню Ком-ту 1863 у самост. Імперське т-во акліматизації тварин і рослин. Ідеї А. Богданова підтримали працівники тваринництва і натуралісти. Серед його послідовників особл. уваги заслуговує чл. Рос. т-ва акліматизації Ф. Фальц-Фейн, який наприкінці 19 – поч. 20 ст. створив на Пд. України своєрідний природ. куточок, що згодом став акліматизац. центром, куди завозили тварин з різних зоогеогр. зон і континентів. Про його велике практ. і наук. значення свідчить понад вікове існування. Незважаючи на важкі періоди рев. і воєнних потрясінь, він зберіг осн. ядро акліматизантів, свої традиції і осн. напрямки наук. дослідж. Тут у різні періоди проводили теор. розробки з А. свійських і диких тварин, їх гібридизації та доместикації М. Іванов (1910), П. Козлов (1915), М. Завадовський (1924), В. Станчинський (1933) та ін. Заг. характеристику дослідж. з А. і гібридизації тварин за 80-річний період існування зоопарку «Асканія-Нова» наводить В. Треус (1968). Для А. т. одним з вирішальних факторів є наявність кормів, їхня кількість, якість і доступність. Велике значення при цьому має пом’якшення впливу несприятл. факторів нового середовища, особливо протягом перших років, за допомогою біотех. заходів. Успіх А. т. значною мірою залежить від правильного підбору видів, з урахуванням, зокрема, їхніх біол. особливостей, реакції на кліматичні, ґрунтові та ін. абіотичні фактори нового середовища; а також від характеру відносин між тваринами (зокрема хижаками), які живуть у даному р-ні, та спорідненими видами у зв’язку з можливістю стихій. гібридизації. Зазвичай заселення нового виду порушує екол. рівновагу, змінює усталені ланцюги харчування, веде до витіснення місц. видів тварин. Тому заселення видів тварин у нові для них місця проживання з метою А. т. вимагає надзвичайної обережності, врахування можливих наслідків не лише для видів, що акліматизуються, але й для природ. середовища. Акліматизуватися можуть як дикі види тварин при випадковому переселенні в нові місця проживання (напр., при міграції в пошуках кормів), так і домашні тварини (штучна А. т.). Коли популяція набуває здатності підтримувати свою чисельність у нових умовах середовища і відновлювати її після періодів депресії, тоді А. т. вважається завершеною. А. т. може бути частковою або повною. Розрізняють кілька ступенів А. т.: здатність деяких субтропічних і тропіч. тварин (напр., австрал. страус) жити цілий рік у зоопарках на відкритому повітрі в умовах помір. клімату; спроможність переселених тварин жити постійно в нових природ. умовах при ретельному догляді з боку людини (напр., нутрії – в місцях, де їх підгодовують, захищають від хижаків); здатність тварин (напр., норка американська) розвиватись і розмножуватись у нових умовах не гірше, ніж місц. форми; спроможність акліматизов. виду розмножуватися швидше в новому місцеперебуванні, причому щільність його популяції стає більшою, ніж на батьківщині, і він може навіть витісняти місц. форми (напр., єнотовидний собака, колорад. жук тощо). В Україні акліматизовано із ссавців – ондатру, єнотовид. собаку, плямистого оленя, європ. муфлона; з птахів – фазана, кеклика (даурську куріпку); з риб – білого амура, товстолобика, піленгаса (далекосх. кефаль); з водяних безхребетних – деяких ракоподібних. Із с.-г. тварин акліматизовано багато порід великої рогатої худоби різних напрямів продуктивності: швіцьку, симентальську (зі Швейцарії), шортгорнську, абердіно-ангуську, герефордську (з Великої Британії), голштинську (з Нідерландів), санта-гертруда (із США), шароле (з Франції), горбату худобу зебу (з Центр. Азії), а також чистокровних верхових коней (з Великої Британії), породу овець прекос (з Франції), каракульських овець (з Серед. Азії) та ін. Використовуючи акліматизов. породи для схрещування з місц. худобою при відповідній селекції та вирощуванні помісей, створили високопродуктивні породи: лебединську породу великої рогатої худоби, асканійську породу овець, миргородську й українську степову білу породи свиней, кілька порід кролів і с.-г. птиці. Осн. центрами А. свійських та диких тварин в Україні є заповідники, заказники, мисливські госп-ва й зоопарки. Зокрема, в акліматизац. зоопарку держ. степового заповідника «Асканія-Нова» зібрано унікал. колекцію диких тварин: копитних (антилопи, зебри, олені, бізони, зубри, кінь Пржевальського та ін.) і птахів (лебеді, фламінго, фазани, страуси). В останні роки в зоні відчуження ЧАЕС успішно ведеться акліматизація коней Пржевальського.

Літ.: Бельговский И. В. К вопросу акклиматизации. К., 1909; Корміліцина В. В., Івановський Б. М. Наслідки акліматизації ссавців в Криму (1913– 1968 рр.) // Мат. наук. конф. молодих учених з проблеми «Охорона природи та використання природ. ресурсів УРСР». К., 1970; Майборода Н. Н., Зубец М. В. Акклиматизация монбельярдских животных и их продуктивные качества в условиях Лесостепи Украинской ССР // Генетика, разведение и содержание с.-х. животных: Мат. науч. конф. (Аскания-Нова, 1977). К., 1978; Селекция, гибридизация и акклиматизация сельско-хозяйственных животных. Москва, 1983; Литус И. Е. Акклиматизация диких животных. К., 1986; Чесноков Н. И. Дикие животные меняют адреса: Теория и практика акклиматизации. Москва, 1989; Каци Г. Д. Морфо-функціональні особливості залоз шкіри у акліматизантів // Молочно-м’ясне скотарство. 1998. № 88; Коюда Л. І. Сезонні адаптаціоморфози шкіри у корів чорно-рябої породи під час акліматизації на Донбасі // ВАН. 1999. № 4.

Є. П. Стекленьов, М. М. Хомляк

Стаття оновлена: 2001