АКСЕЛЬРО́Д Павло (Пінхус) Борисович (парт. псевд. — Александрович; літ. псевд.: Н. Д., Рабочий, Штейнберг; 1850, м. Почеп Мглин. пов. Черніг. губ., нині Брян. обл., РФ — 16. 04. 1928, Берлін) — політичний діяч, публіцист. Один з ідеологів і лідерів меншовиків, спочатку — анархіст, потім — народник, згодом при­єд­нався до с.-д. руху; один з лідерів 2-го Інтернаціоналу, не­примирен. противник ленінізму. Навч. у Ніжин. ліцеї та Київ. університеті (від 1872). Був заарешт. за рев. пропаганду серед селян (1874), утік з-під арешту й емігрував до Берліна, згодом — до Женеви. 1875 нелегально при­їздив до Росії, спів­працював з г. «Работник» (1876), був одним із засн. і ред. ж. «Община» (1878). На поч. 1879 нелегально повернувся до Росії, в Одесі намагався від­новити Пд.-рос. робітн. союз, потім пере­їхав до С.-Петербурга. Разом із Г. Плехановим, О. Аптекманом та ін. заснував групу «Чорний пере­діл», що виникла після роз­колу «Землі і волі». 1880 емігрував, 1881 оселився в Цюриху, де тримав під­приємство з виробництва кефіру. 1881, у звʼязку з євр. погромами на Пд. Рос. імперії, захопився ідеєю поверне­н­ня євреїв на істор. батьківщину — Ізраїль, згодом під впливом марксист. ідеології став противником Бунду і сіонізму. Один із засн. марксист. гуртка «Визволе­н­ня праці» (1883). Після 1906 жив за кордоном. 1917 повернувся до Росії. Ви­ступав за під­тримку Тимчас. уряду, проти більшовиків. Засуджував жовтн. пере­ворот 1917, котрий роз­цінював як «військовий заколот більшовиків».