Акт застосування норм права - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Акт застосування норм права

АКТ ЗАСТОСУВА́ННЯ НОРМ ПРА́ВА – індивідуальне рішення уповноваженого суб’єкта (органу держави чи посадової особи), яке є результатом розгляду юридичної справи. Це документ, що на основі правових норм конкретизує права та обов’язки визначених суб’єктів права чи визначає міру відповідальності певних осіб за скоєне ними правопорушення. А. з. н. п. виконує подвійну функцію в процесі регулювання сусп. відносин: регулятивну, змістом якої є констатація юрид. фактів, визначення їх правомірного чи протиправ. характеру та визнання належності певного права чи обов’язку за конкрет. суб’єктом; охоронну, осн. призначенням якої є визначення виду юрид. відповідальності та конкретизація покарання. Самост. характер А. з. н. п. як різновиду юрид. документів підтверджують такі його ознаки: приймається компетент. органом держави чи посад. особою в межах наданих повноважень на основі нормат.-правового акту і не може суперечити йому; має владний характер, тобто є обов’язковим для суб’єктів права; є результатом розгляду конкретної юрид. справи; має індивід. характер, тобто адресований чітко визначеним суб’єктам; розповсюджує дію норми права, яка має заг. характер, на певні життєві випадки чи суб’єктів і має однократне застосування; має визначену документал. форму закріплення (наказ, вирок, рішення, постанова) та реквізити (назва, підпис, дата); може бути опротест. чи оскарженим зацікавленими суб’єктами; охороняється державою, навіть примус. засобами; має юрид. силу, тобто породжує юрид. наслідки. А. з. н. п. є найпоширенішим видом правових актів. Він забезпечує виникнення правовідносин у певній ситуації. Напр., факт реєстрації шлюбу підтверджується особл. свідоцтвом, що, в свою чергу, є юрид. фактом виникнення відносин між суб’єктами (див. Акти цивільного стану).

Різноманітність відносин, що потребують правового впливу, визначає різноманітність А. з. н. п., що класифікуються за певними критеріями. За характером приписів, на основі яких виникають А. з. н. п., визначають: уповноважувальні А. з. н. п., що забезпечують реалізацію суб’єктив. права; зобов’язувальні, що покладають юрид. обов’язок; заборонні, що запобігають протиправ. поведінці. За галуз. належністю: адм.-правові; цивіл.-правові; кримінал.-правові; акти трудового, земел., екон., фінанс. та ін. галузей права. Суб’єктами прийняття А. з. н. п. є ВР України, КМ України, Президент України, мін-ва, відомства та держ. ком-ти; суд. органи; органи прокуратури та правоохоронні органи. Кожний А. з. н. п. повинен прийматися на основі і відповідно до нормат.-правового акту, тобто конкретизувати положення, що вміщені в ньому, і не суперечити його нормам та його виконанню, забезпечуючи ефективну реалізацію норм права. Лише такий А. з. н. п. має юрид. силу і породжує необхідні наслідки.

Літ.: Проблемы общей теории права и государства. Москва, 1999; Скакун О. Ф. Теория государства и права. Х., 2000.

С. В. Бобровник

Стаття оновлена: 2001