Акт злуки УНР і ЗУНР - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Акт злуки УНР і ЗУНР

АКТ ЗЛУ́КИ УНР і ЗУНР – політико-правове об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в одну Українську державу, урочисто проголошене Директорією Української Народної Республіки 22 січня 1919 на Софійському майдані Києва. Визначний етап нац.-визв. руху на сх.- та зх.-укр. землях, якому передували важливі події. 18 жовтня 1918 в умовах розвалу Австро-Угорської імперії у Львові сформувалась Українська Національна Рада як політ. представництво українців (УНРада). Наступ. дня вона проголосила, що Сх. Галичина, Пн. Буковина та Закарпаття «творять цілісну українську територію, уконституйовуються... як Українська держава». 1 листопада у Львові перемогло збройне повстання українців. Тим часом на Наддніпрянщині опозиція готувалася до повалення гетьман. режиму П. Скоропадського. 5 листопада УНРада вирядила до Києва двох представників (О. Назарука і М. Шухевича), щоб установити контакт із гетьман. урядом і визначитися щодо якнайшвидшого об’єднання зх.-укр. земель з Наддніпрян. Україною. В один день – 13 листопада 1918 – постали і Директорія, і нова держава – ЗУНР. Наступ. дня гетьман П. Скоропадський проголосив Акт федерації з майбут. небільшов. Росією та сформував новий уряд, з якого майже повністю усунув українців. Почалась агонія Гетьманату. Проте й становище ЗУНР погіршувалося. Під натиском поляків УНРада і Держ. секретаріат ЗУНР переїхали зі Львова до Тернополя, а потім – до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Незважаючи на складне становище обох укр. держ. утворень, їхнє кер-во продовжувало справу об’єднання України. Розуміючи, що возз’єднання повинно мати принципове правове обґрунтування, Держ. секретаріат ЗУНР виробив проект поперед. договору і направив до Директорії, яка перебувала в той час у Фастові, делегацію (Д. Левицького і Л. Цегельського). Після доклад. обговорення цього проекту Директорія і делегація ЗУНР 1 грудня 1918 підписали Передвступ. договір, у якому говорилося: «Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілісності в Українську Народну Республіку... Правительства обох Республік уважають себе зобов’язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю...» Цей договір від імені Директорії підписали В. Винниченко, О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, а від імені уряду ЗУНР – Л. Цегельський і Д. Левицький. 19 грудня до Києва урочисто в’їхала Директорія. 3 січня 1919 на сесії УНРади у Станіславі прийнято Ухвалу «Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою» в «одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку», тобто ратифіковано Фастів. угоду від 1 грудня. Було також обрано делегацію в кількості 65 осіб на чолі з Л. Бачинським. Делегація, складена з представників Галичини, Буковини і Закарпаття, прибула до Києва 16 січ. і взяла участь у спільних засіданнях Директорії і КМ УНР. 22–24 січня 1919 за сценарієм І. Огієнка в Києві відбулися всенар. свята з нагоди річниці ІV Універсалу УНР і народження соборної України. З цього приводу Директорія видала Універсал, у якому говорилося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна...» Ідея соборності укр. земель стала реальністю. 22 січня о 12 год. в Києві на Софій. майдані у святк. обстановці (день був оголош. неробочим) відбулася урочиста церемонія Злуки. У присутності багатьох тисяч людей Л. Цегельський зачитав Ухвалу УНРади від 3 січня, а священик П. Корсунський оголосив Універсал Директорії. 23 січня в столиці почав роботу Конгрес трудового народу, який відкрився оголошенням тих самих документів. Конгрес одноголосно ратифікував Універсал Директорії. До складу Директорії було введено голову УНРади Є. Петрушевича. Після об’єднання ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР), а золотий лев на блакит. тлі як герб ЗУНР поступився тризубові. Вирішено, що Декларацію про злуку мали затвердити Установчі збори, скликані найближчим часом із теріторії всієї України. До того часу ЗО УНР залишалася при влас. законодавчих і адм.-виконавчих органах влади – УНРаді й Держ. секретаріаті. Погоджено військ. командування на фронтах, уведено спільну валюту, створ. окреме мін-во для справ ЗО УНР, а також обрано спільну делегацію на Париз. мирну конф. Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку обставин не було тоді доведене до кінця. Гол. причина – скрутне становище, що в ньому незабаром опинилися Директорія та її уряд, які змушені були під натиском окупаційних більшов. військ залишити майже всю тер. України. Не менш трагіч. виявилася і доля ЗУНР. Через об’єктивні обставини поглибилися незгоди між урядами УНР і ЗУНР: для першого гол. небезпекою були денікінці та більшовики, для другого – поляки. Намагаючись урятувати ситуацію й заручитися підтримкою Польщі в обороні від більшов. Росії, УНР погодилася на польс. територ. домагання. 2 грудня 1919 представники УНР і Польщі підписали проект Декларації, згідно з якою Польщі було віддано Холмщину, Полісся, Підляшшя, Зх. Волинь і Сх. Галичину. ЗО УНР подала два протести, але діячі УНР їх проігнорували. Тоді 20 грудня 1919 Є. Петрушевич скликав у Відні засідання уряду ЗУНР, на якому було прийнято рішення про одностороннє скасування Акта Злуки (див. Варшавський договір УНР з Польщею). Хоча соборність України не вдалося утвердити, Акт Злуки залишився тією знамен. подією, що мала велике істор. значення. Він заманіфестував перед усім світом неподільність укр. земель, єдність і солідарність укр. народу, став прологом до постання сучасної собор. суверен. України. 22 січня 1990 укр. патріотична громадськість, перейнята визв. духом, утворила між Києвом і Львовом живий ланцюг єднання – «Українську хвилю» – з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР. Відтоді 22 січня відзначається як День соборності України.

Літ.: Назарук О. Рік на Великій Україні. Відень, 1920; Проголошення Акта Злуки у спогадах його творців і учасників // Календар «Свободи» на мазепинський рік 1959. Нью-Йорк, 1959; Мірчук П. Акт соборності українських земель 22 січня 1919 р. // Альманах-календар «Гомону України» на 1959 рік. Торонто. [Б. р.]; Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. Нью-Йорк, 1963; Артюшенко Ю. У 50-ліття Державного Акта Соборності // Самост. Україна. Чикаґо; Нью-Йорк [1969]. № 12/16; Гришко В. Незавершена соборність і народження всеукраїнства // Сучасність. Мюнхен. 1979. № 6; 22 січня – дата-символ Української державності // Визв. шлях. Лондон. 1990. Кн. 2; Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900–1923 рр. К., 1992; Сергієнко П. Соборність України: поняття, ідеї і реальність. К., 1993; Павлюк О. Від злуки до розриву: Взаємини урядів УНР та ЗУНР у 1919 р. // Наука і суспільство. 1994. № 4/6; Ткаченко В. М. Акт Злуки: уроки історії // Проблеми соборності України в ХХ столітті. К., 1994; Козуля О. Вісь Київ – Львів: до джерел українського єднання // Київ. 1997. № 3/4; Гошуляк І. Величний День злуки // Істор. календар ’99. К., 1998.

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2001