Акт злуки УНР і ЗУНР

Визначення і загальна характеристика

АКТ ЗЛУ́КИ УНР і ЗУНР — політико-правове обʼ­єд­на­н­ня Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в одну Українську державу, урочисто проголошене Директорією Української Народної Республіки 22 січня 1919 на Софійському май­дані Києва. Ви­значний етап національно-визвольного руху на східно- і західноукраїнських землях, якому пере­дували важливі події. Щороку 22 січня від­значають День соборності України з нагоди обʼ­єд­на­н­ня українських земель (святкува­н­ня події за­провадили у 1990 після того, як українська патріотична громадськість, пере­йнята визвольним духом, утворила між Києвом і Львовом живий ланцюг єд­на­н­ня — «Українську хвилю» — з нагоди 71-ї річниці проголоше­н­ня Акта Злуки УНР та ЗУНР — див. Живий ланцюг; хоча державним свято стало лише в 1999 році).

Українські державні утворе­н­ня в 1918 році

18 жовтня 1918 в умовах роз­валу Австро-Угорської імперії у Львові сформувалась Українська Національна Рада як політичне пред­ставництво українців. На­ступного дня вона проголосила, що Східна Галичина, Пів­нічна Буковина та Закарпа­т­тя «творять цілісну українську територію, укон­ститу­йовуються... як Українська держава». 1 листопада у Львові пере­могло збройне пов­ста­н­ня українців. Тим часом на Над­дні­прянщині опозиція готувалася до повале­н­ня геть­манського режиму П. Скоропадського. 5 листопада Українська Національна Рада вирядила до Києва двох пред­ставників (О. Назарука і М. Шухевича), щоб установити контакт із геть­манським урядом і ви­значитися щодо якнайшвидшого обʼ­єд­на­н­ня західноукраїнських земель з Над­дні­прянською Україною. В один день — 13 листопада 1918 — по­стали і Директорія, і нова держава — ЗУНР. На­ступного дня геть­ман П. Скоропадський проголосив Акт федерації з майбутньою небільшовицькою Росією та сформував новий уряд, з якого майже повністю усунув українців. Почалась агонія Геть­манату. Проте й становище ЗУНР погіршувалося. Під натиском поляків Українська Національна Рада і Державний секретаріат ЗУНР пере­їхали зі Львова до Тернополя, а потім — до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Не­зважаючи на складне становище обох українських державних утворень, їхнє керівництво продовжувало справу обʼ­єд­на­н­ня України. Ро­зуміючи, що воз­зʼ­єд­на­н­ня повин­но мати принципове правове об­ґрунтува­н­ня, Державний секретаріат ЗУНР виробив проект попереднього договору і направив до Директорії, яка пере­бувала в той час у Фастові, делегацію (Д. Левицького і Л. Цегельського).

Перед­умови обʼ­єд­на­н­ня України

Після докладного обговоре­н­ня цього проекту Директорія і делегація ЗУНР 1 грудня 1918 під­писали Пере­дв­ступний договір, у якому говорилося: «Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір пере­стати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населе­н­ням як складова частина державної цілісності в Українську Народну Республіку... Правительства обох Республік уважають себе зобовʼязаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі пере­вести в діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю...». Цей договір від імені Директорії під­писали В. Вин­ниченко, О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, а від імені уряду ЗУНР — Л. Цегельський і Д. Левицький. 19 грудня до Києва урочисто вʼїхала Директорія. 3 січня 1919 на сесії Української Національної Ради у Станіславі прийнято Ухвалу «Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою» в «одну, одноцільну, суверен­ну Народну Республіку», тобто ратифіковано Фастівську угоду від 1 грудня. Було також обрано делегацію в кількості 65 осіб на чолі з Л. Бачинським. Делегація, складена з пред­ставників Галичини, Буковини і Закарпа­т­тя, прибула до Києва 16 січня і взяла участь у спільних засі­да­н­нях Директорії і КМ УНР.

Урочиста церемонія злуки УНР і ЗУНР

22–24 січня 1919 за сценарієм І. Огієнка в Києві від­булися всенародні свята з нагоди річниці ІV Універсалу УНР і народже­н­ня соборної України. З цього приводу Директорія видала Універсал, у якому говорилося: «Однині во­єдино зливаються столі­т­тями ві­дірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Над­дні­прянська Велика Україна...». Ідея соборності українських земель стала реальністю. 22 січня о 12 год. в Києві на Софійському май­дані у святкових умовах (день був оголошений неробочим) від­булася урочиста церемонія Злуки. У присутності багатьох тисяч людей Л. Цегельський зачитав Ухвалу Української Національної Ради від 3 січня, а священик П. Корсунський оголосив Універсал Директорії. 23 січня в столиці почав роботу Кон­грес трудового народу, який від­крився оголоше­н­ням тих самих документів. Кон­грес одноголосно ратифікував Універсал Директорії. До складу Директорії було введено голову Української Національної Ради Є. Петрушевича.

Реалізація Акта злуки УНР і ЗУНР та пере­шкоди утвердже­н­ня соборності України

Після обʼ­єд­на­н­ня ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР), а золотий лев на блакитному тлі як герб ЗУНР по­ступився тризубові. Вирішено, що Декларацію про злуку мали затвердити Установчі збори, скликані най­ближчим часом із території всієї України. До того часу ЗО УНР залишалася при власних законодавчих і адміністративно-виконавчих органах влади — Українській Національній Раді й Державному секретаріаті. Погоджено військове командува­н­ня на фронтах, уведено спільну валюту, створено окреме міністерство для справ ЗО УНР, а також обрано спільну делегацію на Паризьку мирну конференцію. Однак обʼ­єд­на­н­ня УНР і ЗУНР в одну державу через низку об­ставин не було тоді доведене до кінця. Головна причина — скрутне становище, що в ньому незабаром опинилися Директорія та її уряд, які змушені були під натиском окупаційних більшовицьких військ залишити майже всю територію України. Не менш трагічним виявилася і доля ЗУНР. Через обʼєктивні об­ставини по­глибилися не­згоди між урядами УНР і ЗУНР: для першого головною небезпекою були денікінці та більшовики, для другого — поляки. Намагаючись урятувати ситуацію й заручитися під­тримкою Польщі в обороні від більшовицької Росії, УНР погодилася на польські територіальні претензії. 2 грудня 1919 пред­ставники УНР і Польщі під­писали проект Декларації, згідно з якою Польщі було від­дано Холмщину, Поліс­ся, Під­ляш­шя, Західну Волинь і Східну Галичину. ЗО УНР подала два протести, але діячі УНР їх проігнорували. Тоді 20 грудня 1919 Є. Петрушевич скликав у Відні засі­да­н­ня уряду ЗУНР, на якому було прийнято ріше­н­ня про одно­сторон­нє скасува­н­ня Акта Злуки (див. Варшавський договір УНР з Польщею). Хоча соборність України не вдалося утвердити, Акт Злуки залишився тією знамен­ною подією, що мала велике історичне значе­н­ня. Він заманіфестував перед усім світом неподільність українських земель, єд­ність і солідарність українського народу, став прологом до по­ста­н­ня сучасної соборної суверен­ної України.

Літ.: Назарук О. Рік на Великій Україні. Ві­день, 1920; Проголоше­н­ня Акта Злуки у спогадах його творців і учасників // Календар «Свободи» на мазепинський рік 1959. Нью-Йорк, 1959; Мірчук П. Акт соборності українських земель 22 січня 1919 р. // Альманах-календар «Гомону України» на 1959 рік. Торонто. 1959; Шаповал М. Геть­манщина і Директорія. Нью-Йорк, 1963; Артюшенко Ю. У 50-ліття Державного Акта Соборності // Самост. Україна. Чикаґо; Нью-Йорк [1969]. № 12/16; Гришко В. Незавершена соборність і народже­н­ня всеукраїнства // Сучасність. Мюнхен. 1979. № 6; 22 січня — дата-символ Української державності // Визв. шлях. Лондон. 1990. Кн. 2; Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900–1923 рр. К., 1992; Сергієнко П. Соборність України: поня­т­тя, ідеї і реальність. К., 1993; Павлюк О. Від злуки до роз­риву: Взаємини урядів УНР та ЗУНР у 1919 р. // Наука і су­спільство. 1994. № 4/6; Ткаченко В. М. Акт Злуки: уроки історії // Про­блеми соборності України в ХХ століт­ті. К., 1994; Козуля О. Вісь Київ — Львів: до джерел українського єд­на­н­ня // Київ. 1997. № 3/4; Гошуляк І. Величний День злуки // Істор. календар ʼ99. К., 1998.

В. П. Капелюшний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю