Акти Верховної Ради України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Акти Верховної Ради України

А́КТИ ВЕРХО́ВНОЇ РА́ДИ УКРАЇ́НИ – документи, які приймаються за рішенням Верховної Ради України і є вираженням її волі. Згідно з Конституцією України А. В. Р. У. приймаються більшістю депутатів від конституц. складу (не менше 226 голосів нар. депутатів України). У той же час Конституцією передбачено окремі випадки, коли відповідні А. В. Р. У. можуть бути прийняті третиною, двома третинами та трьома четвертими від конституц. складу ВР України. За характером та значенням у сусп. житті А. В. Р. У. можна поділити на сусп.-політ. та правові акти. Правовими актами ВР України є закони України і постанови ВР України. Закони України є нормат.-правовими актами вищої (щодо усіх ін. нормат.-правових актів України) юрид. сили. Вони регламентують найважл. питання сусп. значення (ст. 92 Конституції України встановлює перелік питань, які визначаються виключно законами України) і ухвалюються та набирають чинності за спец. досить складною процедурою, передбач. Конституцією України та законами, які регламентують порядок роботи ВР України, її ком-тів та тимчас. спец. комісій. На даний час порядок прийняття ВР України законів (а також постанов та ін. актів) тимчасово, до прийняття відповід. закону, визначається Регламентом ВР України від 27 липня 1994. Постанови ВР України після набрання чинності Конституцією України приймаються переважно з віднесених до компетенції парламенту України персонал. питань, питань організац.-розпоряд. і контрол. характеру та внутр. питань роботи ВР України і не мають нормат.-правового характеру. Зокрема у формі постанови ВР України ухвалюється резолюція недовіри КМ України, наслідком якої згідно з Конституцією України є його відставка. До сусп.-політ. А. В. Р. У. належать прийняті нею декларації, заяви, звернення. Ці акти мають велике сусп.-політ. значення, але вони, як правило, не мають юрид. сили, не містять приписів, виконання яких є обов’язковим, не тягнуть за собою виникнення, зміни чи припинення прав та обов’язків у громадян, юрид. осіб чи ін. суб’єктів права. Єдиним за часів незалежності України винятком із цього правила є Акт проголошення незалежності України, прийнятий ВР України 24 серпня 1991, який був і сусп.-політ., і правовим актом.

А. М. Ришелюк, М. І. Хавронюк

Стаття оновлена: 2001